Los Colorados називають уже не “агро-рокерами”, а “полька-панками”

Після свого турне Німеччиною знана музична ватага «Los Colorados» повернулася на терени Західної України. Але ненадовго, – аби вже 16 жовтня вирушити до Києва. Вперше «Колорадоси», як їх звично називають, виступили в Тернополі на «Висадці» 26 травня 2007 року. У 2009 запальний квартет вразив глядачів Youtube переспівом хіта Кетті Перрі. Тоді зародився і фірмовий «стайл» рок-банди: костюми з галстуками, що, якоюсь мірою зблизив місцевих артистів із британськими «Beatles». Як пояснюють самі хлопці, «жуки – тому, перш за все, що вони невмирущі». В щільному розпорядку їхніх гастролей вдалося викроїти час, аби поспілкуватися із наставником гурту, а заразом – журналістом, музичним критиком і мовознавцем-практиком Юрком Зеленим.

Юрку, ви офіційно вважаєтеся діловодом «Колорадосів». Та одночасно, зважаючи на «алко-агро-фольк-рок» спрямованість гурту, яку роль вам доводиться відігравати – нарколога, психотерапевта, поліцая?

Ми вже не «агро-фольк»! Німці нас обізвали «пост-панками». А наш напрям музичний тепер модно називають «полька-панк». Щодо моєї ролі, то це, скоріш, – психотерапевта і астролога-зорезнавця. Дивлюся на зорі – і роблю прогнози, а вони… не збуваються!

Де виступаєте в Україні в рамках «національного туру»?

Виступали в Львівській області, біля села Біберка, на новомодній базі з буржуйською, чужинською якоюсь назвою у такій собі «Європі посеред болота». Зала там гарна, все так чистенько. Грали хлопці і в пабі «Патрік». Загалом, в радіусі 200 км від Тернополя концерти по кілька разів на тиждень, – починаючи від маленьких генделиків, у старих знайомих, завершуючи нестандартними місцями. Хто замовляє музику, туди їдемо.

От, скажімо, мали цікаве весілля на Скелях Довбуша. По-перше, молода – українка, а наречений – іспанець. І гості були з обох сторін. Наречена – у білій сукні та білих кросівках. Хоча це не дивно, – на ту гору видертися треба було 10 км. Заковика тому, що молода шаленіє від «Колорадосів». Своїм друзям вона всіляко натякала, що непогано було б отримати в подарунок два квитки на наш концерт. І друзі запросили саму групу! Поки йшло вінчання у монастирі, наші хлопці повдягали роби, наче якісь техніки, аби їх не впізнали. А потім після промови молодої – розчинилися двері і вдарили в гуслі!

Як щодо візиту в Сполучені Штати, – вас теж там вже знають, чи не так?

У США ми ніколи не були, але стали там популярними завдяки всемережжю, – потрапили на їхнє телебачення. Сама Кетті Перрі у себе в щоденнику під видивом від нашого переспіву написала, що це натхненно! Але пропозиції є туди поїхати, і на Канаду теж. Щоправда, це складнувато суто технічно. Сподіваємося, долетимо!

Чи влаштовує хлопців із широкою слов’янською душею педантичний німецький порядок, чи комфортно чується в меркантильній Європі?

Байки про німецький «ордунг» – це байки про німецький ордунг, які тягнуться ще з совєтських фільмів «а-ля Штірліц». Є дуже багато речей хороших, а є й таке, з чим не можна миритися…

Наприклад, гомосексуалізм… 🙂

Цим ми не страждаємо! Таке питання нас стороною обходило, ба більше, взагалі не піднімалося! А от питання вільного доступу до всемережжя – це те, що нас цікавило у першу чергу. Тут ми вже звикли ловити дармовий Wi-Fi не те що в кожній кафешці, а й у парку на лавочці і серед центру міста. Там про такі речі говорити не доводиться. Навіть у дорогих розкішних готелях немає вільної хвилі. Ціни від 2 євро за 15 хвилин доступу до всесвітньої мережі, 5 євро за добу. І все дуже строго: твоє назвисько і слово-ключ дають лише на один пристрій тобі одному.

Але громадський транспорт у Берліні – найкращий в Європі. Метро, надземна легка залізниця, традиційна колія, трамвай, автобуси – це все одна сітка. Приходиш на їхню головну станцію – це виглядає як велике торговисько, а наш вокзал – пункт етапування військовополонених і жебраків… Разюча різниця. Порівнюючи з Києвом, навіть «Глобус» «відпочиває» поруч із берлінським головним транспортним центром. Але є у німецькій столиці і менші станції, які також дуже класно виглядають.

Чи вподобали собі наші хлопці німецьких дівчат?

Берлін – це місто студентства і така собі міжрасова мішанка. Дівчата різні бувають. Китаянки, азіатки так нічого. Маленькі, гарненькі, акуратні : ). Були і німкені файні. На колір і смак товаришів-гуляк! Хто які собі висуває цінності: може, вона й гарна, але дурна, як курка.

Не збираєтеся змінювати…

Орієнтацію? Ні!

… сімейний статус?

Включно зі мною, нас троє вже жонатих, барабанщик Лесик ще не просив на весіллі грати… Ростик має дівчину у Львові. Користуючись нагодою, ми всі своїх дружин і подруг звозили до Німеччини. А вони всі потратили трохи грошей, як писав Подеревлянський, – «з Берліна моду привезли».

Який найнезабутніший концерт провели у рамках свого турне?

Був нестандартний випадок, яким, думаю, не може похвалитися жоден гурт в Україні. Це  виступ перед Бранденбурзькими воротами. Там простягається довга алея до пам’ятника Вікторії, на якій під час футбольної першості на Євро-2012 було облаштовано фан-мілю. Всюди розмістили великі позиралки, гучномовці… «Колорадоси» грали, коли ще німці не вибули з чемпіонату. Там було близько мільйона народу… Явище незабутнє! Причому, хлопці грали там двічі! На фіналі – теж, щоправда, вже більше перед іспанцями та італійцями. Ну і народу було вже поменше, біля 500 тисяч. Але хто ще може цим похизуватися?

Були інші, не такі велелюдні виступи. Запам’ятався виступ у Потсдамі – столиці землі Бранденбург. Там є високотехнологічний університет, а при ньому – інститут програмування та інформатики. І от на галявинці для студентів цього закладу на святі «останньої пари» був великий, гарний, вишуканий концерт, де гурт виконав повноцінну програму, не на півгодини чи 40 хвилин. Було багато й української молоді, що навчається у цьому інституті.

Ще один прикольний виступ – у Франкфурті-на-Одері, місті на межі із Польщею. Саме дійство було як дійство, але «заковика» у тому, що гурт грав перед Крісом Норманом – легендою тих, кому «за сорок», очільником гурту «Smokie». Ми з ним знимкувалися, були у сусідній гримерці.

Гурт завжди ставив перед собою високі соціальні цілі. Наприклад, газифікувати село Тетильківці. (Це знамените село Шумського району, з якого, за легендою, і походить гурт. Насправді ж, лише один із учасників родом із сусіднього села, решта музикантів – тернопільські. Вимогою «Газифікувати село Тетильківці!» хлопці раніше ефектно завершували свої виступи). Яка у вас тепер соціальна мета?

Тепер треба в кожне село провести S-bahn U-bahn, щоб була щільна сітка сполучення і курсували маленькі потяги на 1-2 вагони. Це не соціальні цілі, це цілі –загальнонаціональні!

Хлопці приїхали сюди, щоб, у тому числі, взяти участь у святковому карнавальному дійстві під назвою «вибори». Чи не точаться всередині колективу якісь політичні дебати з цього приводу?

Ну це трошки не так. Хлопці насправді приїхали представити українське видання платівки. А позаяк тут ще й вибори підвернулися під руку, то чому б не «скосити капусту», яка росте у себе на підвіконні? В Німеччині зараз міжсезоння: літні майданчики згортаються, а клубні – ще не починають роботу. В Україні це не так відчутно: взимку немає концертів простонеба, а клуби працюють «на повну», влітку ж – і так, і так. Щодо політики, то Олег Скрипка сказав, що «Лос Колорадос» – це гурт без філософії». Які тут дебати? Всі вони шміраки, ті політики. А виконавець – він же, як клоун: у цирку ти дивишся його номери і не питаєш про політичні уподобання.

А чому така назва у альбому – «Шміраки»? (Нагадаємо, що гурт працював над платівкою з 2009 року. Українське її видання побачило світ завдяки компанії «Наш формат» 14 вересня, у рамках Львівського Книжкового Злету, тоді як світова первина диску відбулася ще 1 червня цього року в Німеччині. За кордоном гуртом опікується видавництво «Motor Music» – те саме, яке свого часу вивело на широкі люди «Раммштайн»). Іноземне видання платівки носить назву «Move It)».

Для чого нам в Україні англомовна назва? Там чільна пісня альбому – кавер «I like to move it» – з’явилася на обкладинці диску. Це була справа видавництва, яка переслідувала суто комерційну мету. Це назва, яку «зручніше запхати» на їх ринки, але вона нічого не відображає «лос-колорадівського». Ми вирішили використати свій варіант. Кілька було чернеткових назв, але зупинилися на «Шміраках». «Schmieren» з німецької – то мастити, намащувати, замаститися, забруднитися, навіть підмазувати (себто, робити підкуп, давати хабар). Звідси – західноукраїнське слово «шмір» – мастило. Це дивне слівце на Західній Україні з’явилося з першими мануфактурами за найяснішого цісаря Франца-Йосифа :). Насправді, термін поширений тут з XVIII-XIX ст., адже перші верстати, в більшості, походили з Німеччини, Австрії, Фландрії, й тертя механічних частин там полегшувалось з допомогою мастил (шміру). Новації приходили завжди із Заходу, зі Сходу – тільки Орда. Відтак ті, хто займався обслуговуванням, власне, й були «шміраками», бо ходили постійно замацьканими в мастила. Коли в 1939 році з’явилися «перві визволителі», то вони свої кирзові чоботи так само чистили мазутою. Радянський солдат ходив такий нехлюйський, замурзаний – отак слово «шміраки» перекинулося на окупантів. Нині в західно-українській говірці це слово набуло дещо узагальненішого значення і «шмірак» означає взагалі «покидьок», «лайдак», «нероба», «нехлюя» тощо. А нероби у нас традиційно – музиканти. Це ж хіба «роби»? Люди працюють тільки в полі, на городі чи в шахті, в копальні з кайлом, інші – байдики б’ють. Хлопці наші самі так себе називали: «Шміраки, рухайте задом!». Ось таку німецьку передісторію має назва, водночас є відображенням галицької говірки та власне «колорадівського» духу.

(Вітчизняна платівка «Шміраки» від заграничної «Move It» відрізняється і за змістом. Позаяк наші люди звикли пісні міряти «на вагу», то вітчизняне видання містить їх більше за чужинське. Крім того, у «Шміраках» збільшена питома частка україномовних пісень, змінено їх послідовність: гудці розклали пісні на свій власний, авторський розсуд. А на додачу піде ще й виднограй «Only in Lemberg» про місто Львів, яке «колорадоси» щиро люблять!)

У вас в репертуарі є відома пісня «Тільки у Львові». Чи не плануєте написати щось на зразок «Тільки в Тернополі»?

Нам міська рада таку замовила. Історично в Тернополі досі не було пісні про місто – батярської, народної. Але в цьому це все залежить від творчого перебігу, ми ж не «совєтські пісатєлі», яким сказали – пиши про вчительку, і пише про вчительку, чи про шахтаря до Дня шахтаря. Тут не такий підхід. Хоча чернетку ми якусь вже накидали. Звісно, там про Тернопіль йдеться не прямолінійно. Зрозуміло, що переплюнути «Файне місто» «Братів Гадюкіних» буде складно. Якщо створювати щось, то тільки на високому рівні. А робити щось слабше, то краще вже нічого не робити.

Чи планує «Лос Колорадос» виступати на «Євробаченні»?(запитую у барабанщика Лесика Драчука).

Звісно планує, і виступить! Аби наступне «Євробачення» провели у селі Тетильківці!

До слова, Тетильківці вже повністю газифіковані?

Ше нє, саме тому й плануєм виступ на Євробаченні, – треба залучати кошти!

На які ще безглузді і божевільні вчинки ви готові заради цього?

Ми завжди діємо імпровізовано і безглуздо, всі наші вчинки такі!

Марія Богданович, Тернопільська Липа