“Стоїмо, хлопці і дівчата, стоїмо!” – тернополянка з Києва
Доброго дня, дорога Україно!
Чогось так вже є, що нам завжди всі наші свободи, які інші мають апріорі, доводиться виборювати. Вже кілька діб я у Києві. На вулицях і майданах – тисячі людей. Всі налаштовані на зміни. Відкладено до кращих часів усі справи. Я залишила рукописи, поцілувала в лоб дитину, і поїхала знову.
Я не вірю, що владу віддадуть просто так. Не вірю, бо бачила очі “беркутят”, бачила автобуси із затемненими вікнами. Боюсь, аби люди не почали розїжджатися, не дочекавшись зміни або підмоги, бо коли людей мало, владні структури відчувають свою силу і забувають про те, що насправді вони мали б служити народу України, а не “папіку” у Межигірї.
Тут багато людей, багато людей на майданах інших міст, і це наш великий шанс змінити власне майбутнє. Зробити так, аби фізики працювали фізиками, а не будівельниками, письменники жили з гонорарів, а не працювали на трьох роботах одночасно, а ночами не писали, впершись лобом у монітори. Люди, молю вас, тримайтеся. Тримайтеся!
Вчора бачила поранених. Постійно зізвонюємося і питаємо один у одного, чи все добре. Стоїмо, хлопці і дівчата, стоїмо!
Мій чоловік простояв ніч на барикадах і в мене теж щоразу, коли чула страшне слово “беркут” стискалося серце. Але зараз, аби щось змінити в країні, аби ялинок не ставили на крові, аби нас не мало за бидло, аби нами не торгували, як дешевими повіями, треба стояти.
Тримаймося, дівчата і хлопці! Коли нас багато – нас бояться!!!
Слава тобі, повсталий народе!
Лілія Мусіхіна
Коментарі вимкнені.