Як у Тернопільському районі вшанували бійця АТО

У с. Чернелів-Руський, неподалік Тернополя, встановили монумент на могилі загиблого бійця АТО, чернелівчанина Володимира Гарматія.

Минув рік, відколи Україна втратила свого доброго і лагідного сина. 25 липня минулого року з фронту у невелике село біля Тернополя прийшла страшна звістка – загинув 21-річний Володимир Гарматій.

Володю мобілізували навесні 2014 року після закінчення навчання на військовій кафедрі ТНЕУ. Юнак був молодшим лейтенантом, командиром 1-го взводу 51-ої окремої механізованої бригади, коректувальником вогню, а головне – добрим сином для мами Оксани Володимирівни, яка самотужки виховала двох мужніх і сильних хлопців, Володю і Олега.

Минув рік. Родичі, друзі, сусіди і просто знайомі зібралися у храмі Покрови Пресвятої Богородиці у Володиному рідному селі Чернелеві-Руському на поминальну Службу Божу, після чого вирушили на цвинтар. Там був освячений величний монумент, над спорудженням якого трудився старший брат загиблого і друзі. Освятив пам’ятник місцевий парох отець Іван Гавліч.

Володимир загинув 25 липня під час виконання бойового завдання під Сєвєродонецьком. 4 серпня йому мало виповнитися лише 22 роки. Труну з тілом привезли у ніч з 31 липня на 1 серпня. Назустріч кортежу вночі вийшла на вулиці села не одна сотня людей. 1 серпня молодого офіцера поховали на цвинтарі у Чернелеві-Руському.

Як і багато інших молодих героїв, Володя недолюбив, недожив, не залишив по собі сина чи доньку – своє продовження на землі. Залишив тільки пекучу рану в душах близьких і знайомих. Мама вже ніколи не зможе притулитися до синового плеча, хіба лиш на кам’яному і холодному погрудді на могилі.

Рік після втрати злетів швидко, як злетять і наступні роки. Вулицю, на якій жив Володимир Гарматій, перейменували на його честь. Жовтнева ЗОШ І-ІІ ст., яку Володя закінчив у 2007 році, з березня 2015-го з честю носить його ім’я. Воно назавжди житиме у пам’яті тих, хто його любив і знав, щоразу породжуючи вже не біль, який притупить час, а світлий смуток за ще одним обірваним невинним життям.

Людина помирає не тоді, коли перестає битися її серце, а тоді, коли про неї забувають ті, хто її любив.

Коли помрем і заростем квітками,

у пам`яті ще оживем не раз,

допоки поруч з нашими кістками

не ляжуть ті, що пам`ятають нас.

«Терен» висловлює щирі співчуття близьким Володимира. Низький уклін матері Оксані, яка знаходить у собі сили і мужність жити далі. Бережіть у серцях пам’ять про тих, хто назавжди залишиться для нас молодими і красивими.

Соломія ШАЛАЙ.

Фото автора.