Усе життя школі присвятила педагог з Борщева Алла Прокопишин

Алла Володимирівна Прокопишин – спеціаліст вищої категорії, учитель–методист початкових класів Борщівської ЗОШ І-ІІІ ст. №1, Тернопільської обл. Голова МО початкових класів Борщівської ЗОШ І-ІІІ ст. №1 з 2010 – 2014 р., діюча голова районного МО початкових класів (по 3-х класах). Заступник голови (Лесі Любарської, члена Асоціації українських письменників) Борщівського районного літературно-мистецького об’єднання «Ліра», берегиня- хорунжий Тернопільського козацько – десантного екологічного осередку ім. Д. Байди – Вишневецького, під керівництвом полковника В. Мосейка Тернопільського КДЕО, нагороджена медаллю від козацтва «Покрова Пресвятої Богородиці», 04. 10. 2015 р.; медаллю «За вірність традиціям» 2016 р. Видала методичну книгу 378 сторінок “Невичерпне джерело таємниць пращурів.”

Алла Володимирівна, розкажіть більше про свою книгу.

Все у нашому житті відбувається неспроста. От і моя книга мала цікавий початок. Коли в тебе маленькі діти і роботи більш, ніж витримують м’язи, в цей час складно викроїти навіть хвилинку для писемної роботи.

Я обпекла ногу, опік 2-го ступеня, ось той час для продовження творчої роботи. Василь Федорович Хархаль, в той час методист відділу освіти з початкових класів, надав мені цікаві журнали, які були чудовою знахідкою у роботі. Спочатку це була брошура, а згодом, упродовж 15-ти років праці над нею, стала книгою «Невичерпне джерело таємниць пращурів». Звісно, що всіх цікавить хто ж допоміг мені створити макет книги, палітурку, фінансував її видання – я сама.
Друкувала у Кам’янці-Подільському у видавництві «Аксіома». Вийшло 100 примірників.

Із свіже створеною роботою виступала на курсах в обласному інституті післядипломної роботи, вчителі були у захваті, перексерювали сторінки для використання у педагогічній сфері. З роками – на районному семінарі перед вчителями початкових класів. У 2016 році вийшла книга, яку презентувала у «Палаці студентів», схвально відгукувалась про цей захід в обласній газеті журналістка Ірина Мадзій.

В цьому році мою книгу презентувала Олександра Киричук, науковий співробітник у Львівському музеї історії релігії, на ХХУІІ міжнародній науковій конференції “Історія релігій в Україні”.

А сьогодні над чим працюєте? І звідки черпаєте стільки натхнення і сил?

Дуже люблю поезію, пишу поетичні твори, казки для дітей. Зараз в мене на часі завершення поетичної збірки “Душа роняє сльози, в печалі завмира”, присвяченої сумній історії сьогодення (“Майдану”, війні, Україні). А згодом вийде поетична збірка різної тематики.

Як вдається поєднувати творчість, громадську діяльність і роботу в школі? Звідки стільки сил і чи не виснажує вас настільки шалений ритм?

Так закладено природою, якщо є таланти, то їх потрібно реалізовувати у житті, для цього людина народжується, щоб залишити після себе хороший слід.

Сьогоднішній світ є дуже матеріальним, більшість людей “зациклені” на вирішенні якихось меркантильних питань, женуться за благами та, здається, спішать жити, забуваючи про духовне. Усе це позначається і на сучасних дітях. Як вдається знаходити спільну мову з найменшими учнями? Наскільки сьогоднішні першачки відрізняються від тих, яких доводилось вчити 10-20 років тому?

На мою думку, школярики завжди були, є і будуть рухливими, допитливими, цікавими для педагога, який їх по-справжньому любить. Коли вкладаєш у них свою душу, несеш у серці кожне дитя, переймаєшся всім, що їх тривожить, направляєш їх на вірний шлях, то завжди тебе пам’ятатимуть.

Нещодавно один із моїх учнів (22роки), підбігає із словами “Моя дорогенька перша вчителько, як ви мене любили!”. Моє тепло любові до дітей, як бачу, залишається назавжди. Як приємно одержувати таку нагороду, вона ні з чим матеріальним не може зрівнятись.

Це не перший випадок, таких випадків у мене багато і я цим пишаюсь.

Знаєте, науковці стверджують, що професія вчителя належить до однієї з найважчих у психологічному плані. Чи згідні з тим, що тільки морально найвитриваліші люди можуть бути справді успішними педагогами, можуть усе життя присвятити школі і дітям?

Так, залишаються найвитриваліші і ті, що пішли за покликанням.

Більшу частину життя ви присвятили школі. Сьогодні важче бути педагогом?

Думаю, що ні! Я не відчувала ніколи тягарем свою працю. Серцем і душею обирала професію і спеціальність.

Ви спішите до школи? З радістю переступаєте шкільний поріг?

Звісно, що щодня поспішаю до школи. це вимагає шкільний режим. А якщо ще й тебе зустрічають діти, кажуть як тебе люблять, то з’являються крила, якими з любо’вю і радістю огортаєш кожного свого вихованця. А серце посилає імпульси: розпочався новий робочий день, що ж там ховається за його ширмою?

Джерело