Горошівська Маланка танцює у кожній хаті по три танці

Цьогоріч на відомому фестивалі «Маланок» людей було менше, ніж зазвичай. Місцеві мешканці припускають, що гості не хотіли їхати через погоду. Люди, які прийшли на свято, були змушені «ходити по воді», бо сніг, який розтопився, утворив велику суцільну калюжу. Втім, це примушувало людей танцювати і бігати – щоб зігрітись в ноги.

Міліціонеру хотіли дати дві гривні

Основна частина свята в Горошовій розпочинається о 20.00, ми з друзями встигаємо при умові, що зупинятись не будемо. Втім, зробити зупинку таки довелось. В сусідньому селі Устя, перед нами стоїть шлагбаум, проїхати неможливо. Люди, які перевдягнені у карнавальні костюми,  перегороджують дорогу, вимагають гроші за проїзд. Коли отримують двогривневу купюру, відкривають дорогу, ми їдемо далі. Доки доїхали до Горошової, ще кілька разів бачимо знак «Stop», доводиться платити. Через те, що з нами дівчина, яка народилась і виросла у цій місцині, нам зробили знижку.

У центрі Горошової багато автівок. Біля магазину до машини підходить міліціонер і каже, що тут зупинятись не можна. Ми деякий час сперечаємось, чи це справжній правоохоронець, чи перевдягнений. Думаємо, чи давати йому гроші. Втім, міліціонер виявляється справжнім і просить нас поставити машину в іншому місці. Через центр села проїхати дозволяють тільки тому, що Мар’яна Юсипів, яка їде з нами, прямує додому, іншого шляху доїхати до її обійстя нема.

Пригощали ухою, яка варилась на самогонці

В центрі, де ось-ось розпочнеться основне дійство зібрались цигани, козаки, зайці, ведмеді, чорти, моряки, тигриці, відьми, риби, царі та інші казкові персонажі. Є кілька кіосків з крамом, горошівчани кажуть, що на святі намагаються заробити приїжджі. Жителі села не продають – тільки пригощають. Коли на сцені відбувається святкове дійство, поблизу, на недавно змайстрованих лавках, столах, «барних стійках» пригощають гостей.

Житель Горошової, пан Юсипів зварив близько 100 літрів ухи. Стравою він пригощає усіх охочих. Наливає гарячу юшку з великого казана у менший баняк, а далі – хохлею у пластикові стаканчики. Чоловік варить юшку з риби вже кілька років поспіль. Рецепт у нього особливий – юшку готує на самогонці.

Неподалік казана з ухою роздають картоплю в мундирах, чоловіки випивають одразу на місці, бараболею закусують. Біля «Зміїного бару» п’ють самогонку, яку наливає чоловік з великого бутля. Старший мужчина перехиляє чарку за чаркою, спершись на стовп, де причіплена металева голова зеленого змія.  Попри те, що на кожному кроці наливають, п’яних серед місцевих жителів нема – ніхто не ходить від плота до плота, бійок не спостерігається. Серед нетверезих – лише приїжджі неформали.

Перевдягались в чортів, щоб партійне керівництво не впізнало

Пан Роман, який стоїть неподалік, пропонує випити. Відповідаю йому, що не вживаю самогонки, чоловік пропонує ухи, а потім сала. Каже, що мусить мене пригостити.

–         Я приїхав з Тернополя, але в мене брат живе у Горошовій. Я часто до нього навідуюсь, – розповідає пан Роман. Нічого дивного тут нема, завжди так було. То приїжджі дивуються.. Колись навіть цікавіше було.

За словами чоловіка, свято Маланки у селі організовували навіть за радянської влади. У ті часи всі присутні на святі були повністю переодягнені. Робили з себе чортів, щоб хтось з партійного керівництва не впізнав.

–         То вже зараз традиції відмирають, той ходить не перебраний, той без костюма, а колись, де не глянь, то всі з себе якогось дідька робили, – пригадує пан Роман.

Минулого року чоловік привіз із Тернополя самогонний апарат. Він показував, як його використовувати, проводив майстер клас із вироблення самогонки.

–         Я навіть зараз той самогонний апарат використовую, жену самогонку для себе. Він стоїть в мене в Тернополі на кухні.

Сомалійські пірати їздили на тракторі

Горошівські опудала починають робити із настанням зими. Як розповідають жителі села, в холодну пору просто робити нічого.

–         Розумієте, основний прибуток села, то помідори, – розповідає жителька села Наталя, – люди мають величезні плантації, теплиці. Продають помідори оптовикам, або самі вивозять на базар. То робота з весни і до осені. Інше заняття у селі знайти важко, та й дуже воно далеко від міста. Тому, як тільки приходить зима – є вільний час. Молодь шиє костюми, робить опудала.

Макети святкових персонажів роблять від кількох місяців, до кількох днів.

Піратське судно, на якому були пірати із Сомалі, зробили за кілька днів. Основа – маленький тракторець на який прикріпили каркас, натягнули парус.

–         Намагаємось робити основу із дерева, або алюмінію, – розповідає Тарас, який долучився до створення сірого кількаметрового зайця, – треба, щоб ці персонажі були легкі, їх же потім носити треба. На готову основу натягуємо папір, тканину, солому. Таким чином, опудала виходять не дуже важкі.

Горошівчани запрошували на нічліг

Гості, які приїхали з Тернополя, Івано-Франківська, Кам’янця-Подільського, Чернівців, переважно одягнені у звичний одяг, горошівчани – у костюми, через це приїжджих легко відрізнити. Жителі села запрошують гостей «на сто грам», на бараболю, на домашнє вино. Дехто пропонує гостям нічліг. До речі, попри те, що Горошова – село без газу, тут багато двоповерхівок, опалюють їх дровами.

–         Місця багато, хата велика, – каже житель села Іван, який запрошує до себе.

Втім, на пропозицію переночувати практично не погоджуються, люди сюди приїхали замовленими бусами, автобусами, власними автівками. Дехто їде вже у 10 вечора, хоча свято тільки в розпалі. Пояснюють – завтра на роботу. Під кінець свята – кількохметрові паяци оживають, їх починають носити поміж людей. Найбільше емоцій викликав восьминіг Пауль, який тупцював у болоті так, що бризки з під щупалець розлітались на кілька метрів,  також дракон, якого несло кілька людей. Звір дихав вогнем.

Після завершення святкового дійства починають водити Маланку – неодруженого молодого хлопця, якого переодягають в дівчину. Переодягненого парубка водять переважно школярі, бо сім’ї тут створюють рано, дівчата виходять заміж ще у школі. З Маланкою ходять до незаміжніх дівчат. За звичаєм, хлопці збираються групами, переважно однокласники, жеребкуванням визначають, хто буде Маланкою. В ніч на Василя, перевдягнений хлопець разом з товаришами обходить домівки дівчат. У кожній хаті Маланка має танцювати три танці, тільки по тому має право піти.

Після служби – палять діда

Молоді люди в Горошовій в ніч на 14 січня не сплять взагалі, гуляння продовжуються аж до служби Божої. В церкву йдуть цілими сім’ями. Після церковної служби, перед полуднем, в центрі села палять діда, це переважно кукурудзянка, яку молоді хлопці стягують докупи, а потім підпалюють.

– Тут не тільки на Маланки так цікаво, є й інші традиції, пов’язані з українськими святкуваннями, ­ – каже Мар’яна Юсипів. Наприклад, на Великдень – усі одягнені у вишиванки, в іншому одязі у цей день до церкви просто не йдуть. Популярні тут квітчасті хустини. Те, як зав’язана хустина може розповісти про сімейний стан жінки. Одружені жінки в’яжуть хустку по іншому. На Великдень в нас водять гаївки, це можуть робити тільки незаміжні дівчата, або молодиці – ті, хто ще не має дітей. Всі інші – сидять на лавках.

За словами Мар’яни, із одруженням пов’язано дуже багато традицій. Кожна наречена повинна була мати по двісті дружок, кожній подарувати букет і два калачі. Зараз цю вимогу «пом’якшили», беруть лише по сімдесят дружок. Попри те, що у селі близько семисот обійсть, знайти 70 дружок – не проблема, їх можна запрошувати навіть семирічних.

–         Вартує сюди приїхати на інші свята, – радить Мар’яна, – тут можна побачити дуже багато традицій, які для горошівчан є звичними, а для тернополян можуть бути незнайомими і цікавими. Особисто я різдвяний дух відчуває найбільше – вдома.

Кароліна Говірка