Верховна рада оголосила «війну» тернопільському меру?

Не позаздриш сьогодні тернопільському війтові. При всьому великому бажанні не позаздриш. Здавалося б, все у чоловіка склалося, як бажалося. Вклав трішки плитки тротуарної, яка вже чомусь почала розповзатися у різні боки і навіть уявити страшно, що з нею буде навесні, і знову опинився в омріяному кріслі. І ось воно – живи, радій і насолоджуйся. І плиткою не дуже переймайся. Треба буде, то навесні ще раз покладуть. Тим більше, що вкладуть стару, а з міського бюджету заплатять, як за нову. А не виходить радіти і насолоджуватися.

Спочатку зіпсувала настрій ситуація із секретарем міськради. Он у людей секретарі як секретарі, вірніше секретарки – ноги від вух і три цифри, дві з яких повторюються. А у нього? Мало того, що чоловік із сумнівною репутацією та ще й з ворожого табору. І здавалося б, таки вирішив цю проблему, обмеживши права, функції і можливості секретаря. Хоча б забравши у нього можливість впливати на роботу газети, яка здається лише для того існує, щоб війта тернопільського, господарника великого, славного Сергія Віталійовича на всі боки вихваляти, як тут на тобі – Верховна рада приймає закон про роздержавлення комунальних засобів масової інформації? І що тепер? Можна, звичайно, приватизувати цю газету. Але ж одна справа вихваляти себе коханого перед тернополянами за гроші тих же тернополян і зовсім інша співати собі дифірамби за свій кошт? І як у цій ситуації чоловікові мудро вчинити? Щоб і по кишені не дуже вдарило і рупор свій не втратити. А то перед наступними виборами тернополяни не отримають можливості довідатися – скільки ж всього хорошого у місті зроблено і які погані його конкуренти.

Та не встиг ще війт тернопільський з думкою цією гіркою переспати – як тут тобі нардепи нову пакість підкинули. Тепер депутати рад усіх рівнів, від хутірської до столичної, повинні голосувати особисто, більше того – голосування це одразу ж має оприлюднюватися. І спробуй тепер переконати якогось депутата, що на тому місці, де ще вчора матусі з візочками гуляли, сьогодні потрібно збудувати якийсь супермаркет. Є, звичайно, такі депутати, яким все одно, де там ті матусі будуть гуляти: у скверику чи у супермаркеті. Але ж трапляються і такі, що про день завтрашній думають, тобто про наступні вибори. Ось як їх переконати голосувати особисто за непопулярні рішення, враховуючи, що це одразу стане відомо потенційним виборцям? Переконати то можна. Але ж ціна питання. Це якщо до кожного індивідуальний підхід шукати, собі ж практично нічого не залишиться. А він же не для того у першому турі перемагав, щоб тепер на одну зарплату, нехай для Тернополя і не маленьку, про тернополян турбуватися.

А Верховна рада зупинятися не збирається. Вони ж тільки те і роблять, що закони приймають. І прокидається чи не кожного ранку війт тернопільський у холодному поту, і очікує чергової пакості від нардепів. Ще кілька таких законів і вони його по світу пустять. Була б його воля, він би їх розігнав. Але де вже йому до тих депутатів братися, якщо тут треба думати, як своїх тепер переконувати голосувати “правильно”.

Ні не позаздриш сьогодні тернопільському війтові. При всьому великому бажанні не позаздриш.
Андрій Березовчук