Звільніть квіти від парканів, – просить тернополянка
Прогулянки вечірнім опіслядощовим Тернополем могли би стати ще однією із туристичних принад міста. Особливо у районі Нового світу, де ще не відбулося тотальне самонасіювання новобудов і де стара ліпнина польсько-австріяцьких будинків радує око вінтажних душею жителів міста.
Ошатні будиночки можуть видавати свій вік старосвітськими манерами, на кшталт, наявності клюмби або затишним садочком, або маленької грядочки…
Своє враження про господарів можна скласти навіть не заходячи до них в гості на каву, а просто погадавши на квітковій гущі. Все дуже просто: з приходом весни-літа вся волога із клюмби випивається квітами і вони утворюють собою гущу, а в педантів – персидський килим. Тут вже все залежить від фантазії хазяїв. Можна залишити квіти в стилі а-ля натюрель і дозволити їм вистрілювати у небачених формах та комбінаціях в усі сторони, або ж чемненько прилизати їх в рядочки, за формою, за барвою, за періодом цвітіння, буяння, колосіння і пахніння, кольором горіння і здатністю до говоріння. Я просто в захваті від такого різноманіття, бо споглядати і нюхати квіти чарівно у всіх варіаціях!
Єдине, чого я не розумію і проти чого виступаю, то це… паркани.
Розумієте, навіщо саджати квіти в клюмби як не для того, щоб вони цвіли і пахли для всіх-всіх-всіх. Я не хочу ходити попід чужими будинками і вгадувати що там так смачно пахне. Я хочу бачити цей квітковий рай.!!!!
Поділяю паркани на п*ять категорій: паркани-сіточки, паркани-штахети, паркани-дошки-для-прання, паркани-мури і паркани-бастіони. Пропоную розглянути кожен із видів у цьому короткому дискурсі.
Отож, паркани-сіточки мої улюблені. Асоціюються у мене з колготами дівчини легкої поведінки: вони ніби є, а водночас – їх ніби і нема. Видно все і немає ніякої таємниці щодо кущистості території і її заквітчаності. Тут я вже перейшла до оповіді про клюмбу, якщо що. Біля такого паркана-сіточки садять зазвичай кущі півоній, які як неслухняні песики, просовують голови у дирки і виглядають на вулицю чи не йде хто часом. Можуть бути також іриси, які випускають надвір свої тоненькі руки-листочки і намагаються погладити перехожих по ногах. Нещодавно спостерігала кущі облагороджених волошок, які теж намагалися десантуватися на тротуар, але паркан-сіточка лише дражнить рослини і не дає їм права анексовувати простір поза межами клюмби. Не вийде зробити експансії проїжджої частини, бо монолітний бетон сковує всі найпотаємніші бажання міської флори.
Паркани-штахети є ще суворішим варіантом паркана-сіточки, залишаючи рослинам лише вузькі смужки товщиною максимум з палець, тому тут щастить високим квітам. Наприклад, коли запалюються свічечки різнобарвних мальв і вони стоять на довгих своїх струнких ногах, домінуючи над всіма решта та оглядаючи володіння васалів. Або коли пишно і принадно розпускається гортензія. Біла і рожева, вона неначе ажурна мережка або пінка з морської хвилі, заливає все навколо своїм цвітом. Є один мінус – гортензія не пахне, лише радує око лише естетичним виглядом. «You can watch, but you cannot smell», – ніби говорить вона цим.
Паркани-дошки-для-прання нервують мене найбільше. Це поєднання рагулізму і жлобства в одному флаконі. Схоже, що хазяїни таких парканів не люблять практикувати квітковий екзгібіціонізм і ховають всю живність подалі від людського ока. Неохайний паркан-штахети викликає в мене більше поваги, ніж найгарніший паркан-дошка-для-прання. Бідолашні рослини навіть не мають по чому витися, щоб хоч трішки глянути на світ за межами подвір’я. Нагадують мені жінок, які стали дружинами ревнивців і живуть тепер в замкнутому просторі.
Паркани-мури і паркани-бастіони відносяться до категорії дорогих тюрем для квіточок, я не люблю їх також. Різняться висотою і товщиною. Проте, деколи мажорні паркани мають такі собі «віконця» крізь які можна поглянути на клюмбову ситуацію, але квітам від того не легше. Вони в оточенні, без права на втечу.
Люблю милуватися квітковим різноманіттям на подвір’ях людей. Клематіс, наприклад, для лінивих, бо йому лише дай точку опори і він обвиє собою увесь світ. Любить опочивати на дротиках, парканах, вздовж стіни, хизуючись середніми по калібру квітами фіолетової фарби, простягаючи до неба свої шестипалі долоні.
Менш скромно подають надії нагідки. Майстри маскування, вони мають помаранчеву серединку і помаранчеві пелюстки. Шкода, що не пахнуть як помаранчі, проте на них клюють волохаті джмелі. Як альфонси, вони викупаються у пилку однієї красуні з повними пелюстками і летять одразу до іншої, стріпуючи обважнілими крильцями.
У скромних господарів і простодушних завжди є серед рослинності фльокси. Барва значення не має – білі, рожеві, фіолетові – фльокси завше принадно пахнуть і ростуть милими кущами, які не потребують догляду. До того ж, їх легко і без перешкод можна рвати в букети. Чим і зловживають вуличні квіткові торговки. Тому, може настати час, що фльокси будуть віднесені до Червоної книги України.
У гонорових людей із зайвими грошиками на клюмбі ростуть кущі троянд. Підв’язані, политі, здобрені курячими корячками, ці троянди аж пишаються від того як за ними доглядають. Чим ситіша і вдоволеніша троянда – тим вона яскравіша.
Не погордують галичани садити у себе майори. Майори в різноцвітих погонах майорять звідусіль, як шпигуни КДБ. Рідше можна зустріти оранжеві і білі флюгери лілій, які повертаються не за вітром, а за сонцем. Можна вважати за щастя, коли на очі потрафить рододендрон, він же славнозвісна червона рута. Але не раджу шукати її вечорами, бо ти в мене не єдин(ий)а, так і знай.
Вибиваються з-попід типу, немов непослушні пасма дівочих кіс, приручені декоративні ромашки. Показує червоний язик сальвія, пахне принадно петунія, виходять з берегів чорнобривці, які насіяла мати. І тут з’являється хижак – дикий виноград. Якщо його не виявити вчасно, то своїми мацаками він може захопити півклубми, півхати і переписати на себе по документах веранду. Так що будьте уважні та обережні!
Але найбільше у вечірніх принюхуваннях та переглядах клюмб мені подобаються оті комбінації, в яких квіти висаджено і пофасовано. Галичани не гребують вирощувати посеред клюмб також і помідори, огірочки, перчики, картоплю, кабачки. Часто до виразно квіткового аромату може домішатися запах овочево-баштанний.
Якщо котрийсь із парфюмерів захоче винайти новий запах парфюму, який полюбиться українцям, то там неодмінно з трояндовими нотками і лавандовим шлейфом має бути вкраплення дурману і гарбузів.
Тому, шановні власники приватних будинків, зносьте свої паркани і звільніть квіти. Щоб Тернопіль аж затопило у квітковому вирі !
Присвячую Руслан Кунець, який привів до ладу свою стару поштову скриньку. Дякую за нове натхнення!
Коментарі вимкнені.