Добре нам справа пішла, багато ми їх вбили, – матеріали з допиту

(МАТЕРІАЛИ ВЗЯТІ З ПРОТОКОЛІВ ДОПИТІВ СЛУЖБИ БЕЗПЕКИ УПА ТЕРНОПІЛЬЩИНИ 1948 РОКУ)

“Неділя, 29 червня 1947 року. Спекотний ранок, 8 годин. Співають птахи і раптом чарівну пташину пісню порушив підозрілий шум на воді. Ми почули, що річкою з сторони Купчинець до нас наближаються більшовики на човнах. Вони вже були так близько від нас, але не бачили де ми. В одну мить ми вже озброїлись”.

(з 25 червня 1947 року в очереті коло річки Стрипа, між селами Купчинці Козятинського району Тернопільської області і Ішків та Богатківці Золотниківського району перебували повстанці, а саме: Єфрем — провідник, Доля — бувший окружний референт СБ (стара кличка Жар), боївка УПА, Пластун, Сірко, Голенко, Шпак і Місько, зв’язкові Гак (відомий як Альшка, Сум (відомий як Славік) брат Долі і Чайка (відомий як Дзідзьо).

“Доля був серед нас найбільш схвильований і дивився куди б втекти. Він першим почав відходити, потім Пластун і ми. Доля сказав йти до Ішківського лісу. За нами кинулись більшовики. Вони голосно кричали і стріляли з автоматів. Першою перешкодою, яку ми зустріли в очереті було річка. Доля першим кинувся у річку і ми за ним всі. Глибина була по шию. Коли ми повільно перейшли річку, то більшовики були вже близько. Ми скоро хотіли бігти до лісу. Та не встигли вилізти з очерету, як по нас почали стріляти з кулемета від сторони лісу. Ми зупинилися і змушені були повернутися назад. Та позаду також стріляли з автоматів. Ми попали в критичну ситуацію, капкан. До лісу вже дістатись не можливо. На мою пропозицію, ми почали повільно заходити в глибоку воду річки, де було багато щільного очерету. Більшовики припинили стріляти і голосно кричали: “Здайсь бандіт! Здайсь!” першим йшов Доля а за ним Єфрем. Доля весь час хотів від нас втекти. Це я запримітив і почав йти коло нього. Ми зайшли у великий густий очерет. Тут в очереті вирішили розійтися в різні сторони. Через деякий час більшовики почали стріляти розривними кулями, які так тріщали над нашими головами. Ми відходили в сторону Купчинець. Коло мене було четверо, а потім троє. В одну мить впав поранений Пластун. Я бачив, як він витягнув пістолет і дострелив себе. Ми с Соколом бігли дальше. Позаду чули як більшовики кричали: “Єсть, єсть, слишім! Бандіти єсть!” Вони довго не затримались коло вбитого Пластуна і кинулись доганяти нас. Я з Соколом порадився і ми розбіглися в сторони, щоб менше лишати слідів за собою. Більшовики чомусь повернулись в мою сторону і бігли по моїх слідах. Я був вже свідомий, що незабаром може перерватися нитка мого життя. В один момент я попав у велике багно і не мав сил видертись з ями. Більшовики підбігли до мене на відстань п’яти метрів і не бачили мене. Я дав по них три черги з автомата і почув страшні крики. Перед мною лежало три вбитих більшовики, а один тяжко поранений. Він хотів кинути в мене гранату, я його випередив четвертою чергою з автомата. Він більше не рухався. Тоді я почув крик дальше, бо частина відстала і розпочала кидати гранати в мою сторону. Вони не знали де я і не могли попасти в мене. Я знову кинув одну і почув крики: “Помощь, помощь. Нужна помощь”. Я глянув на верх і побачив молодого яструба, який сидів на очереті і сичав до мене. Не знаючи чому, я уявив собі в ньому свою смерть. Витягнув пістолет і вже хотів застрелитись., але в цей момент опомятався, що більшовиків немає коло мене і може вже відступили. Я якось помалу вибрався з болота і поліз до річки. Вода було не глибока, по пахи і я почав йти на південь. На другий берег не хотів переходити. Автомат у мене був на шиї і коли глянув, то в ньому вже не було набоїв. Автомат я залишив в багні. Помалу добрався до берега і сів в очереті. Ті більшовики, що вели бій зі мною шукали мене в річці. Не знайшовши моїх слідів, вони подумали що вбили мене і вода забрала. Одні повернулися і пішли берегом, а другі попливли човном. Я чув їхні голоси: “Хорошо нам дело пошло Их много ми здесь убили”. Також чув як вони їли наші харчі і говорили: “Какое харошое молочко, вкуснятина” Ех більшовицька банда, випила наше молоко, виїли наш хліб і попливли собі на човні в хутір Дворище. А вздовж очерету перегукувалися більшовики і зрозумів що навкруги все обложено. Через деякий час стало чути як потріскував очерет. Я мав останню гранату і пару набоїв та приготувався до смертного бою. Думав, хоч одного ворога положу і тоді покінчу з собою, не здамся їм живим на муки і знущання. Але більшовики пройшли біля мене на відстані 15-ти метрів і не побачили. Це було коло другої години дня. Я так хотів щасливо до вечора перебути, а вночі можна пробитись. І дійсно, до вечора спокійно. Як тільки почало смеркати, я хотів підсунутись до краю очерету від сторони села Драгоманівки. Заліз вже далеко, як почув на відстані 30-40 метрів шелест і став прислухатися. Це була більшовицька застава. Отже в цьому місці не можливо прорватися. Тоді я пересунувся на 20 метрів в другу сторону і приліг під корчем. А на тому місці де я був пару хвилин тому, почали лунати постріли з кулемета. Все навкруги освітили ракетами. Видно стало як в день. Я почав тихо відсуватись в очерет і знову попав в якусь яму та застряг по саму шию. Я сидів мокрий в багні. А в голові постійно снували різні думки, що сталося з моїми побратимами, що сталося з Супруном, і чого ми прийшли в цей очерет по свою смерть. Чому нас так затримував Доля, адже ми ще в суботу вирішили розійтися. Так пройшла в муках перша доба. Почало сходити сонце, а в лісі кувала зозуля. Я весь у болоті, спухлий, бо так мене покусали комарі, цілу ніч ссали кров, з одного боку більшовики, а в болоті комарня. Я подумав, який чорний світ, для нас місцевих молодих хлопців, і місця спокійного навіть в болоті немає. Через деякий час стало чути гудіння машин з сторони Купчинець. Я закрив себе добре очеретом. По одній і другій стороні річки бачив застави,які стояли одна біля одної на відстані 30-40 метрів. З сторони Купчинець їхало кілька машин наповнені озброєними більшовиками. Вони висаджувалися коло річки групами. Тоді я заліз в багно по саму шию, голову запхав під сухий шувар і приклав ще папороттю. Через деякий час облава пройшла коло мене на відстані 7-8 метрів. Вони йшли від сторони Богатковець в сторону Купчинець. Після їх переходу я виліз з багна трясучись від холоду, як риба, але скоро почав обсихати. Потім настав спокій. Коли була п’ята година дня, я почув стрілянину з сторони Купчинець. І відразу в цей напрямок кинулися всі більшовики. Стріляли десь хвилин двадцять, а потім все стихло. Як я потім довідався, що там проривалися з очерету Голенко, Шпак і Сокіл. Потім знову стало тихо, але застави стояли. Вже пізно у вечері річкою пливли більшовики на трьох чи чотирьох човнах. Вони тихо і повільно підпливли до очерету з сторони річки і прослуховували кожне місцевість. Я чув навіть, як вони курили папіроси. А в ночі знову була стрілянина і пускали ракети. Над ранок я заснув на болоті і проспав годину. Проснувся від руху коло очерету. Я зрозумів що проводять генеральну перевірку. В третій годині дня піднявся великий шум і крики більшовиків: “ Вперьод ребята!!!” Вони навмисне підняли великий шум і паніку щоб залякати тих хто ще залишився в очереті. Я заздалегідь заховався в багні. Пістолет тримав у правій руці, яким думав застрелитись, коли б мене розшукали. Голову прикрив папороттю і лише одним оком дивився на світ. Вони йшли близько один коло одного на відстані три кроки. Коло мене було багно і на ньому застряг більшовик. Він почав провалюватися і став голосно кричати. До нього підбігли троє і витягнули. Якби він випадково не попав в яму то вони знайшли б мене, а так це місце обійшли і пішли дальше. Коли вони відійшли далеко, то я виліз з болота і почав обсихати. Я згадав, що вже третій день нічого не їв і зовсім став безсилим. Через деякий час більшовики почали стріляти по очереті і кричати. Але скоро все стихло. Над вечір, після заходу сонця я почув гуркіт машин і підняв голову. Всіх машин було 36. Я так і не відважився вилазити з очерету, бо думав що більшовики можуть ще зробити нічну облаву. Так минула ще одна страшна , мучиницька доба у болоті. А на наступний день, другого липня пішов дощ. Крім дощу мені став дошкуляти ще голод і холод. В обід я почав підлазити до берега і почув голос більшовиків. Знову прийшлось повертати в багно. Тоді я тихо пішов болотами в напрямку хутора Дворищі. Довго пройшло часу, коли безсилий і мокрий добрався до хати і довідався що більшовики вже поїхали. І кругом вже нікого нема. Мене переодягнули, зігріли та нагодували. Мені повідомили що з очерету вийшов живим Місько ще вчора. Я пішов в село і там його зустрів як свого рідного брата. Він все розповів про себе, а я про себе. Він постійно переховувався в очереті, який був дуже гострий і там було багато багна. Більшовики не відважувалися туди зайти. Там були глибокі ями. Ще розказував що Гуленко і Шпак проривалися, але їх більшовики постріляли. Отже загинули Єфрем, Супрун, Лоза, Пластун, Сокіл, Голенко і Шпак. Я (Сірко) і Місько поставили за мету взнати хто нас зрадив.

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ