Невже населення Тернопільщини знову стане заручником московської пропаганди?

Північна частина Тернопільщини, а особливу Шумщина в умовах радянської комуністичної системи та поневолення російськими силами у 1944-1945 років продовжувала залишалися частиною українського повстанського підпілля, територією, звідки УПА черпало сили для боротьби проти свавілля московських загарбників. Впродовж осені 1943 року та першої половини 1944 років ця зона Тернопільщини контролювалася військовим округом групи «Богун» УПА -Північ під командуванням П. Олійника «Енея». У серпні 1944 року за вказівкою Вищого округу УПА відбулася реорганізація оунівського підпілля та загонів УПА на північно-західних українських землях (ПЗУЗ). Північні райони Тернопільщини склали основу Генеральної округи №3 «Південь»,провідником якої став «Верес», а командуючим об’єднанням груп УПА – «Еней». З початку листопада 1944 року замість Енеякомандиром було призначено Миколу Свистуна «Ясеня». Ця група вийшла з підпорядкування «Клима Савура» і була підпорядкованабезпосередньо головному командуванню УПА, оскільки вона оперувала на території Тернопільської області, яка з листопада 1944 року по серпень 1945 року не входила у провід «Північ». Від квітня 1944 року і до початку 1945 року південна Волинь виступаларегіоном запеклого збройного протистояння радянської влади і українського національного руху Опору. Формування УПА – Південьтільки впродовж січня – серпня 1944 року провели 24 боїв, не рахуючи дрібних зіткнень. Наймасштабніший з них – бій підГурбами 22-25 квітня 1944 року в районі Кременецьких лісів на кордоні між Рівненською і Тернопільською областями

 В епіцентрі цієїборотьби перебувало місцеве населення Шумщини, яке в силу об’єктивних причин стало учасником та свідком військово-політичнихпроцесів, що мали місце в цьому районі. Незважаючи на всі зусилля НКВСрозгромити основні силиукраїнського повстанського руху в північній частині Тернопільщини впродовж першої половини 1944 року радянському командуванню невдалося. Зокрема, не припинило своєї боротьби оунівське підпілля на Шумщині. Змінено лише її методи шляхом згортання активних дій проти радянської влади. Не тільки члени ОУН, але і УПА включно по вересень пішли в глибоке підпілля. З початком осені в Шумському районі спостерігалося посилення політичній боротьби проти радянської системи. Органами влади було зафіксовано, що на 1 січня 1945року в кожному населеному пункті району були місцеві бойові групи УПА чисельністю 50-60 чоловік, які проводили диверсійні татерористичні акти проти московських окупантів. Крім боївок у Шумському районі мали місце пересування і зупинки значних повстанських формувань чисельністю від 100осіб і вище. Протистояння носило не тільки силовий характер, але й виявлялося у прихованому спротиві місцевого населення діям радянської влади. Особливо виразно це виявилося під час проведення мобілізаційної кампанії в березні 1944 року. Призовні комісії, які розпочали свою роботу в районі 16 і 17 березня у районі, не змогли повністю виконати план наборупризовників до лав Червоної армії. Більшість тих, хто не з’явився на призовні пункти, були мешканцями північної частини Шумського району. Чоловіки, уникаючи мобілізації, масово переховувалися в лісах, ішли в підпілля, місцеві загони УПА. Опосередкованим свідченнямпереваг антирадянських настроїв серед місцевого населення краю є факт масової підтримки ним повстанського руху. Так,начальник Шумського райвідділу НКВС старший лейтенант Івченко змушений був визнати, що станом на 1 січня 1945 року «населеніпункти району в основному всі уражені контреволюційним націоналістичним підпіллям ОУН і бандами УПА. Арештовані учасникиоунівського підпілля дають показання, де вказують, що банди мають приют на хуторах району». Тому процес другого захоплення Шумщини комуністичною радянською системою, проходив надзвичайно важко і супроводжувався жорстоким насиллям з боку загарбників, провокаційними діями, жертвами якого, як правило, виступаломісцеве населення.

 Наші повстанці намагалися утвердити свій контроль на своїй території, а НКВС намагалася собі контролювати і утримувати свою владу і диктатуру. Зрозуміло, що боротьба булатяжкою і не рівною, однак сила спротиву була для влади неочікувано тривалою тамасштабною. Районне керівництво НКВД констатувало, що з вересня 1944 року бандерівське підпілля і банди УПА проводять мобілізаціюмісцевого населення, заготівлюсільськогосподарських продуктів, одягу, грабують кооперативи, відбирають у фінагентів гроші, по всіхселах розклеюють значну кількість листівок, що закликають населення не здавати хліб державі, не виконувати інших державнихзобов’язань, брати зброю і бити радянський партактив і співробітників НКВС.

 Злочинні дії радянської влади, спрямовані на придушення на Шумщині українського народного повстання, користувалися підтримкою у певної частини населення, котра добровільно чи вимушено пішла на співпрацю з комуністичної проросійською системою. Окрім місцевих активістів – симпатиків більшовицької влади, які відкрито зголосилисяпрацювати в різних державних установах та закладах, головами і секретарями сільрад, бійцями винищувальних батальйонів (стрибків), групсамооборони тощо, чимало мешканців сіл та містечок служили, так би мовити, таємно, виконуючи функції сексотів «секретретнийсотрудник». І таких в районі та в кожному селі було чимало. Вони ставали об’єктами пильної уваги зі сторони СБ ОУН. Боляче про це писати, але 95% успішних операцій Шумського НКВС проти повстанців стали наслідком дій саксонських місцевих агентури. Але як правило, підозрюваних у співпраці з радянськими спецорганами жорстоко карали. Так, в 1944 році під час перебування червоних у селі Залісцях Шумського району виявився сексотом С. Олексюк, його жінка і східняк Вася. Вони видали три криївки та організаційнімагазини. Всі троє були ліквідовані. В селі Угорське виявилась донощицею одна жінка В.,яка одразу як тільки червоноармійці вступили в Угорськ,стали до неї на постій і подарували хустку. Вона поширювала пропаганду за більшовиків, розказала хто в селі воює в повстанських загонах і її ліквідували. Отже, місцеве населення Шумщини перебуваючи в центрі збройного протистояння більшовицько-радянської влади та українського повстанськогопідпілля і УПА, змушене було, або відкрито приймати чиюсь сторону, або приховано підтримувати її. Про неоднозначність ситуації впівнічному районі Тернопільщини, доповідали у своїх донесеннях місцеві оунівці.

«У селах Шумщини майже зовсім немає молодих чоловіків, зустрічаються тільки жінки і підлітки. Настрій у місцевого населення виразно протибільшовицький,але народ дуже пасивний. Всюди, майже на кожному кроці виявляють вороже ставлення до сталінського режиму, але активногоспротиву не помічається».

Виправдовуючись за прорахунки 1944 року,комуністичне партійне керівництво району намагалося перекластичастину вини на представників силових структур, які невміло вибудовували тактику антиповстанської боротьби. Так, секретар Шумського райкому партії в січні 1945 року стверджував:

 «Існуючі зараз в районі методи боротьби з бандитизмом нічого реального не дають,тільки даремно гонять наших солдат. Виходять на операцію вдень, походять, походять і завчасу приходять в райцентр».

Для вирішенняпроблеми він пропонував «розбити район на дільниці, в кожній з яких поставити чекістсько-військові підрозділи чисельністю 30-40чоповік на довготривалий термін. Включити в ці з’єднання партійно-радянський актив і це б забезпечило відновлення місцевих органіврадянської влади.

1945 рік для повстанської боротьби на Шумщині став особливо важким. Якщо порівняти з 1943 роком, то чисельність вояків УПАскоротилася на 70%Впродовж 1944 року майже зовсім вичерпався кадровий ресурс для поповнення загонівповстанської армії. Зважаючи на це, набуло поширення тактичні схеми звикористанням дрібних бойових підрозділів у кілька десятків бійців. З одного боку, це підвищувало мобільність повстанських загонів,але з іншого – негативно впливало на морально-психологічний клімат в районіі, опосередковано сприяючи поширенню апатії тазневіри місцевого населення в перемогу національно-визвольної боротьби. У той же час більшовицько-радянська Владаспрямовувала зусилля своїх силових структур на подолання спротиву повстаньських сип до 15 березня 1945 року.

 На початку 1945 року спостерігалася активізація антиповстанської боротьби.

Широко застосовувалися: «прочісування сіл, організація облав та військово-чекістських операцій». Шумський райком КП(б)У, районний відділ НКВС і НКДБ звітували в області, що «на 23 лютого 1945 року проведено суцільні прочісування сіл в районі. Однак, чистки не дали бажаних результатів. РК КП(б)У не зуміли організувати військово-чекістськихоперацій для повної ліквідації всіх боївок. У Велико-Дедеркальському районі в період з 7 по 11 лютого районний відділ НКДБ разом звійськами НКВС проводив чекістсько-військову операцію з розгрому бандформування ОУН-УПА, в результаті якої “виявлено 1658 осіб, в тому числі: бандитів -119 чоловіків, бойовиків СБ – 62, станичних, районових сотників та інших керівників банд -17”.

 Аналіз цифр, наведених в офіційному радянському документі, засвідчує, що з 1658 заарештованих осіб активних учасників повстанського підпілля чи УПА було тільки 198, або близько 12 %. А хто ж булирешта 1460 (88 %) чоловік?

Прості люди, ні в чому не винні.

 Осінню 1944 року винищувальний загін чисельністю 138 чоловік було створено з місцевого населення у Шумському районі, а також організовано озброєну охорону підприємств і складів та 31 групу самооборони сіл, основу яких склали 330 чоловік.

 Перебуваючи у стані збройного протистояння з повстанцями, радянська влада району, зважаючи наобставини, вишукувала різні методи боротьби з ним. Як показала практика, «хороші результати боротьби давало проведенняоперації невеликими групами одночасно в декількох суміжних селах. Проведення таких операцій завжди закінчувалося знищеннямбандгруп, виявлених на території цих сіл. Вона завжди потрапляє під вогонь наших груп, а при зіткненні з більш потужною групоюзавжди є можливість надати допомогу нашим бійцям». Важливим інструментом антиповстанської боротьби, який вміло таефективно використовувала радянські спецоргани, виступала агентура, завербована з числа «місцевих жителів, перевірених івідданих радянській владі, а також колишніх учасників оунівських організацій». Саме завдяки їй в квітні 1945 року «у Шумськомурайоні було ліквідовано терористичну бандгрупу, очолювану «Прачем» в кількості 14 чоловік та бандгрупу, очолювану «Мамаєм», укількості 28 чоловік. Тоді ж було вбито районного господарчого оунівської підпільної мережі «Шуляка», районних політреферентів«Жирафа» та «Яструба», сотенного штабу командуючого Південною групою «Чорного» і коменданта СБ «Чупринку». Захопленоживими шефа зв’язку «Галю», члена районного проводу «Лесю», а також інструктора бойової підготовки УПА «Грізного». Втрати, понесені повстанцями, були відчутними, особливо, якщо зважити, що в числі загиблих або арештованих булочимало керівників різного рівня структурних підрозділів оунівського підпілля та УПА. Тому наприкінці 1945 року спостерігається змінатактики боротьби, яка «характеризується глибокою конспірацією з метою збереження кадрів. У зв’язку з цим повстанці перейшли додій невеликими групами від 5 до 10 чоловік, переважно в нічний час з використанням терористичних методів проти представниківрадянської влади». Окрім збройних методів боротьби з українським повстанським рухом, влада широко практикувала низкуінших. Зокрема, уповноважений ЦК КП(б)У по Шуському району Павленко у своєму звіті з метою покращення політичної ситуації в районі запропонував: «для посилення боротьби з українсько-німецькими націоналістами посилити виселення сімей бандитів і їх посібників. По Шумському району виселити необхідно біля 350 сімей, так як їх присутність в селах тероризуєнаселення і будь-яка відкрита дія на користь радянської влади зі сторони чесних селян загрожує останнім покаранням від рук СБ. Для покращення агентурної роботи і зацікавленості агентури необхідно виділити в розпорядження начальників НКВС і НКДБ необхідні фонди промтоварів чи інші товари для стимулювання агентури. Посилити апарат НКДБ кваліфікованимиоперуповноваженими, що прискорить розчистку перезавантажених КПЗ від бандитів і їх сімей, котрі там довго сидять». Окрім того потрібно активізуватись на посилення агітаційно-пропагандистської роботи шляхом «термінового відновленнявсіх кіноапаратів у районі і почати демонстрації наших фільмів». Важливе значення надавалося широкому розповсюдженню«популярної політичної літератури, наочної агітації, гасел і портретів чільних діячів більшовицької партії та держави».

 Оунівське підпілля, у свою чергу, так само намагалося, окрім методів воєнної боротьби, застосовувати методи агітаційно-пропагандистськогохарактеру. Так, у період збору врожаю у районі українськими підпільниками було «виготовлено і поширено значну кількість листівок, відозв,гасел із закликом до населення саботувати заходи більшовицької партії та уряду, зривати їх виконання, палити хліб, знищувати транспорт, елеватори, склади, пункти заготзерна, не допускати вивозу хліба із села». Повстанці намагалися проводити активнупросвітницьку роботу серед учнівської молоді та впливати на роботу прибулих зі Східної України вчителів, закликаючи їх нерозповідати дітям про Леніна, Сталіна, досягнення радянської влади тощо, пропагуючи, натомість, ідею створення незалежної української держави. Але, як засвідчують факти, збройні методи явно переважали в арсеналі антирадянської боротьби самостійницькогоруху. Доцільність їх використання визначалася характером тогочасної військово-політичної ситуації в регіоні і була адекватноювідповіддю на політику офіційної більшовицько-радянської влади. Однак біда була у тому, що місцеве населення району в масісвоїй стало жертвою обопільної непримиренності, цинічно використовуваною владою в якості заручників боротьби сталінськогорежиму з українським повстанським рухом.

 Невже історія у даний час повторюється? Невже населення Шумщини знову стане заручником московської пропаганди?

 МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ