Штаб-криївка СБ ОУН в селі Бодаки, що на Вишнівеччині, активно діяла три роки. Частина десята

Матеріали підготував на основі  матеріалів архівних кримінальних справ, які зберігаються в Управлінні СБУ Тернопільської області 

Продовження спогадів «Зірки».

В цей час, коли з сходу почали наближатися радянські війська, німці по селах Вишнівеччини практисно не появлялися, усвідомлюючи можливий спротив вояків УПА. Ми практично охопили всі села, підпорядкувавши  в своїй організації широкі маси. В селах станичні СБ проводили вербовку серед молоді для розвідувальної роботи. Багато молобих хлопців і дівчат вступаючи у молодіжну ОУН допомагали нам виявляти провокаторів і донощиків радянських партизан. В кожному селі був створений господарчий пункт і адміністрації. ОУН по селах працював відкрито. Жителі Вишнівеччини підтримували озброєні загони УПА,  Та ще з весни 1943 року по території північної частини Тернопільщини великими групами переміщалися добре озброєні  радянські партизани. А саме партизанське зєднанна генерала Андреєва, яке отаборилося в селі Перемерка Лановецького району. Це партизанське угрупування налічувало до пятисот червоних партизан. У цих групах перебувало багато кримінальних злочинців з Росії. Усі носили на шапках червоні стрічки або зірки. На наших землях займалися мародерством, гвалтуванням та грабежами мирного населення. В загонах червоних партизан за кожним десятком бійців був закріплений енкаведист та комуніст, які керували цими злочинцями. Проти німців вони не воювали, а головне завдання було вести бої з вояками УПА. Один із фактів про їхні злоччині дії в селі Вікнини.  До священника села Великі Вікнини завітав  командир угрупування з кількома бійцями зєднання генерала Андреева, від якого сильно тхнуло самогоном. В цей час у хаті священика (Микола Скрипник), перебувала вчителька Шумило Оксана Іванівна. Випивший командир почав до неї приставати при хатніх, але вона вирвалася і втекла у церкву, яка розміщалася поряд з житловим будинком священика і там саме відбувалася служба Божа. За нею вбіг “червоний командир” і почав стріляти в середині церкви з автомата, посік кулями бляху, пошкодив хрести. Червоні партизани взнавали про вояків УПА, членів ОУН, симпатиків і все записували. Також розвідували про можливе розміщення схронів УПА.  На теренах північної частини Тернопільської області загострувалася діяльність польських озброєних загонів. Ще у середині червня 1943 року до Почаєва прибула велика  військова група, добре озброєних поляків для боротьби з УПА. У цей час на нашій території органи НКДБ і НКВС через  командирів із розвідки радянських партизан засилали масово агентів в ОУН-УПА з метою дискридитації та ліквідації повстанського руху. Ці агенти любим методом старалися проникнути на керівні посади ОУН.

Поширення національно-визвольної боротби непокоїло і німецких окупантів. Німці проводили виїзди по селах Вишнівеччини великими групами своїх солдат. Багато військових сутичок з німцями провела сотня “Чіпа”. Вони вели виключно партизанські методи боротьби.

В жовтні та листопаді 1943 року продовжувалися військові сутички між мельниківцями і бандерівцями. Мельниківці не захотіли обєднуватися з нами і мали свою позицію. З Рівенщини прийшов великий загін “Нечая” . Великі групи мельниківці були на Лановеччині, а саме по селах Борсуки, Якимівці. Так мельниківці пішли в глибоке підпілля, а частина перейла до нас. На початку грудня 1943 року повстанський рух на Вишнівеччині набув широкого розмаху, витіснивши німецьких окупантів з багатьох сіл нашого краю. Було вказівка з обласного проводу ліквідувати тих поліцаїв, які ще працювали на німецьку владу. На Вишнівеччині таких вже не було. Вони ще весною 1943 року повтікали з поліції.

Німці в цей час утримували багатьох українців у Кременецькій тюрмі. Коли я став комендантом СБ, то  отримав повідомлення що в тюрмі передуває 243 вязнів. У перших числах грудня була сформована велика група повстанців з трьох районів: Кременецького, Шумського і Вишнівецького. Від нас з вояками був “Кобець” та чотири рої з   сіл  Великий Кунинець і Кривчики. Це звільнення полоненних відбулося 9 грудня 1943 року. Звільнення вязнів було проведено без перешкод. Начальник тюрми відпустив всіх і вони розійшлися по домівках. Частина пішла до сотні “Коваля”.

Аж в середині грудня я взнав причину свого призначення. У кіньці жовтня 1943 року вище керівництво СБ області скликало нараду районних комендантів  СБ. На нараді “ Смок” ознайомив присутніх з новою схемою реорганізації СБ і звільнив половину районованих, в тому числі “Крука” з Вишнівеччини. А причиною звільнення багатьох, були фахові і моральні якості районових структур СБ дуже низькі. Про це свідчить звіт обласного коменданта СБ “Бориса”, у якому говориться, що підрайонові СБ пють горілку, нетактовно поводяться з підлеглими членами ОУН, заарештовують людей досконало не розглянувши справи. Через таке місцеве населення втрачає довіру до ОУН –  УПА.

У жовтні місяці 1943 року я перебував ще в референтурі пропоганди районного проводу ОУН під керівництвом “Оси”. Я тоді був на господарстві лісника Горощука що коло Раковецьких лісів Під самий вечір підїхало три вози на яких сиділи радянські партизани, вони були без зброї. На голові я бачив, що вони мали шапки з червоними зірками. Їх було чотирнадцять і серед них дві жінки. Розмовляли вони між собою російською мовою.  Після того як вони злізли з возів, наші хлопці повели їз до хати і сказали лісникові приготувати їсти. Через деякий час, я чув що вони всі вечеряли. Потім через деякий час полягали спати. Вночі їх повбивали і трупи вивезли за триста метрів від хати в яму і там закопали. Я тоді участі в вбивстві не брав. Розстріляли тоді тринадцять, а один серед ночі втік. Ці радянскі партизани блукали по Вишнівеччині ще з весни і ніяких боїв з німцями не проводили. Таких груп тоді було багато і в основному вони збирали інформацію про УПА.

Комендантом Вишнівецького СБ я був аж до червня 1944 року.

Безперервний конвеєр арешнів, катувань, допитів наших патріотів Вишнівеччини забезпечувала армія працівників НКВС-НКДБ. Ця система була витвором радянської комуністичної системи і з кожним роком вдосконалювалася. У нас немає жодного села, якого б не зачепила страшна хвиля арештів і увязнень. Кидаючи наших людей в страшні катівні радянської влади, тим самим винищували наш патріотично настроєний народ. Насильно заарештовували невинних людей, по дорозі до Вишнівецької катівні били, а потім садовили у страшні підвали, які були розміщені під католицьким костелом. У заарештованих не заживали кровоточиві рани, а від  жорстокого утримання, появлялася короста. А приводили в цю катівню молодих хлопців і дівчат з усіх сіл нашого краю, і не одного і не подвох, а великими групами. Перед початком грудня 1945 року з села Бутин у Вишнівецьку катівню серед ночі пригнали коло сорока заарештованих. Спочатку, до заходу сонця, в селі  Бутин зігнали всіх, хто тоді попався енкаведистам під руки у приміщення школи, а потім під конвоєм гнали по снігу і заметілі  у Вишнівець. Серед заарештованих була дівчина, вік якої ще недосягав шістнадцяти років. На першу ніч їх розмістили в підвалі без нар і ліжок. Вони лягали на холодне каміння. Тоді половина вязнів з Бутина  застуджувалася і діставали запалення, якого ніхто ніколи не лікував. І ця дитина з Бутина, яку вели кати у Вишнівець, а потім відправили ще катувати у Кременецьку тюрму, померла від страшних катівань у Кременці. У Вишнівці слідчі катували полонених, як тільки могли. Вони часто були випивші і знущалися, били нагайками по крижах, били по ногах, били в живіт, грудях.  Так катували, вязень втрачав свідомість, а потім коли приходив до памяті не усвідомлюючи підписував підсунутий слідчим протокол. І в такий страшний час, патріоти Вишнівеччини вели страшну боротьбу проти ворогів свого народу.

Перші допити наших повстанців проводили у Вишнівецькому РВ НКВС з особливою жормтокістю. Патріотично настроєних наших патріотів намагалися всіма силами залякати і психологічно зламати. А діяли з великою ненавістю на кожного морально і фізично. Застосовували страшні туртури, по звірячому били людей шомполами, дротяними нагайками, ногами своїх енкаведиських чобіт, Закатованих на допитах  або вбитих повстанців під час облави енкаведисти спочатку садовили коло костелу, а потім через декілька днів вивозили та викидали у криниці, або закопували на польському кладовищі Вишнівця.

Після перших допитів захоплених повстанців перевозили у Кременецьку тюрму для подальшого слідства. Та винищити наших патріотів Вишнівеччини військам НКВС не вдалося. Вже у грудні 1944 року на теренах Вишнівецького, Лановецького і Велико-Дедеркальського районів  діяв великий відділ під керівництвом “Сокола” який налічувавдо 260 – 300 повстанців УПА, що складався з семи військових відділків. В цей  час у місті Кременець був окружний провід ОУН, який очолював “Корж”, до якого входило шість надрайонових. Одним із надрайонових був Олександр Кукурік з села Мухавець. Кожен надрайоновий мав у своєму підпорядкуванні шість районів, а район мав до дванадцяти станиць. Станиці обєднували по декілька населених пунктів. Станицею керував станичний, який мав свою сітку керівництва. З початку березня 1944 року по січень 1945 року у Вишнівецькому районі було заарештовано 214 повстанців і вбито енкаведистами 286 наших хлопців, зруйновано 126 схронів. Великих втрат понесли повстанці серед яких були  і з Вишнівеччини у великому бою з військами енкаведистами на межі Почаєвському та Заложецькому районів 27 листопада 1944 року. Тоді енкаведисти вбили 240 повстанців. Тільки за жовтень — грудень 1944 року енкаведистами на Тернопільщині було вбито 3484 наших патріотів.

З метою, щоб залякати місцевих жителів, комуністи для зламання психологічного і щоб заставити відмовитися від подальшої національно-визвольної     боротьби ввели публічні страти, заставляючи місцеве населення дивитися на ці страшні видовища. Таку страту комуністична партія продемонструвала перед жителями Вишнівеччини в середині лютого 1945 року. Понівеччиного, покаліченого привезли на Вишнівецький ринок і ще заставили привести дітей старших класів. Вішаючи повстанця, його ще привселюдно катували і добивали напівживого ногами. Як це можна було дивитися на ці страхіття дітям? Чи вибачилися за цей привселюдний злочин перед дітьми Вишнівеччини комуністична влада? Ні!

Тільки в лютому 1945 року на Вишнівеччині діяли такі боївки: “Голуб” – 26 повстанців, “Кость” – 21, “Ярий” – 28, “Нечай” – 80,  “Різак” – 40, “ Петльований” – 80.  Для ліквідації відділу “Сокола”  було кинуто великий загін 233 — го ОСБ в кількості 150 досвідчених чекістів. А щоб знищити  боївку  “Снопа”, яка діяло коло сіл Лози, Бодаки, Манево було задіяно 1 — ший взвод 2 — ї роти 232 ОСБ. Та повстанці не давалися на провокації і відважно воювали проти ворогів України.

Продовження буде.

ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *