Тяжкий шлях перемоги повстанців УПА Тернопільщини

(З архівних документів)

Це відбулося  27 квітня 1948 року у Лановецькому районі. Районовий референт СБ Вишнивецького району – «Максим» зі своїм бойовиком « Борисом» заквартирував в селі Шили, Лановецького району. Про це було оперативно протягом чотирьох годин донесено на РВ МДБ в Ланівцях та до села прибула негайно автомашина з большевиками в кількості двадцяти добре озброєних військових. Вони окружили та запалили господарство, в якому квартирували два повстанці. Повстанці пробували пробитися з оточення, та згинули від ворожих куль. Районним референтом СБ Вишнівецького району перебував ШВАЛІВСЬКИЙ ПЕТРО – «Максим» – син рільника, народився 16 липня 1920 року в селі Ланівці, Лановецького району, Тернопільської области. Після закінчення 4-ох класів працював на господарстві допомагаючи батькові. В 1942 році вступає в ряди ОУН. В березні 1943 року йде в підпілля та вступає до сотні Яворенка, де займає пост ройового. Згодом переходить до штабу командирара Крука. За час перебування у відділах, бере участь в рейдах на Схід України. В травні 1943 р. повертається до теренової праці та працює комендантом поліції при районовій екзекутиві в Ланівцях. На цьому становищі працює до приходу большевиків у 1944 році з приходом большевиків отримує призначеним підрайоновим референтом СБ в Лановецькому районі, де працює до грудня 1945 року. Потім обласним проводом призначений районовим референтом СБ  Вишнивецького району, в місяці жовтні 1946 року прибуває в призначений йому терен. За час своєї праці в рядах ОУН друг Максим був 4 рази ранений, що відбилось на його здоров’ї, але незважаючи на те, він віддано працював для добра Справи, поки смерть не перервала його геройського життя. ДОЛІНСЬКИЙ ЯКІВ  – «Борис» – син рільника, народився в селі Бодаки, Вишнивецького району, Тернопільської области. Хвороба унеможливила йому науку в молодечих роках та грамоти він навчився на вечірніх курсах 1939 року у своєму селі. В 1943 році, як симпатик ОУН, вступає до відділу командира «Буланого», а згодом переходить до відділу командира «Довбуша». Бере участь в рейдах на Східну Україну. Під час реорганізації відділу попадає в сотню командира «Бистрого», з ним відходить на Східну Україну і там вони здійснюють перехід фронту. Під час переходу фронту бере активну участь у боях з заград загонами та отримує тяжке  поранення. Виліковується при відділі, повертається в свій терен та знову вступає до відділу командирара «Сокола». Тут одержує пост ройового. Після великого Панасівського бою, повстанець «Борис» отримує призначення командира диверсійної групи при Вишнівецькому районованому відділі ОУН, яка рейдувала в терені району до вересня 1945 року. Зиму перебуває разом з командиром «Соколом». В 1946 році захворів на туберкульоз, згодом однак виліковується та зістає призначений боєвиком при районовому референтові СБ. Під час своєї праці в рядах організаці і лавах УПА прекрасно вив’язувався з доручених йому завдань, завжди був відважним і повним посвяти для Справи Вільної України.

Це відбулося у  Ланівцькому районі   7 травня 1948 року у селі Великі Куськівці куди прибув редактор райгазети “Більшовицька Зброя” разом з  уповноваженим РК КП(б)У і райвиконкому в  селах  Куськівці [Великі і Малі Кусківці] Тупол із трьома істребками та райуповмінзагу Похилюк Миколою. В селі заходили до кожної хати і примушували підписуватися на “позику” державі. Зайшовши до вдови Басій Уляни, в якої є троє малих дітей, а вона сама лежить у ліжку хвора, Тупол вимагав від неї, щоб підписала “позику” на 150 крб. Бідна жінка просила, що вона хвора, грошей не має такої кількости, а може дати тільки 50 крб., але Тупол сказав, що як не погодиться на 150 карбованців то сконфіскує все майно. Жінка не погодилася. Тоді Тупол послав істребків, щоб привели селян з підводами. Коли вони це зробили, пограбували останніх два центнери збіжжя, 2,5 ц муки, корову, свиню, 6 ц картоплі, всю одежу та хатні речі. Це все завіз Тупол у район до свого дому. Басій Уляна, на другий день  не зважаючи на хворобу, пішла до начальника Лановецького РВ МВС старшого  лейтенанта Бабенка на скаргу і розповіла про грабіж, яку зробив у неї Тупол. У відповідь на це Бабенко розкричався, що вона саботує накази советскої влади і є ворогом СССР. Бабенко наказав вдові, що за кару вона має дати до трьох днів 700 карбованців, а все що забрав Тупол – пропало, бо то не гроші. Жінка з малими дітьми осталась без куска хліба на проживання і плачучи пішла в село.

Це відбулося в Почаївському районі  2 травня 1948 року  в селі  Будки. Старший лейтенант оперуповноважений РВ МДБ – Карандашов зі своєю групою прийшов на церковне подвір’я та в присутності 70 осіб, які зібралися біля церкви, розкидав могилу одного повстанця. Після своєї ганебної роботи большевики вийшли з церковного подвір’я і поставали на вулиці. Дітвора, яка в цей час була біля церкви, почала поправляти могилу і вставляти зваленого хреста. Большевики, побачивши це, повернулись і заставляли дітей розкидати могилу. Діти відмовились, а натомість почали большевиків дразнити образливими словами. Розлючені большевики причепились до 14-літнього хлопця, щоб він взяв березовий хрест і кинув у калюжу. Коли хлопець відмовився, більшовики голосно почали лаяти грубими московськими словами дітей. Побачивши це Савчук Олекса покликав до себе свого сина, а до большевиків сказав: “Мій син вам не робітник, могили розкидати не буде”. Його підтримав місцевий житель Волошин Іван, лаючи большевиків. Коли ці почули це, кинулися на Волошина. На допомогу Волошинові приступили інші селяни (коло 15 осіб) і почали сваритися з большевиками за те що вони нецензурними словами обзивали дітей. Карандашов  побачив, що нічого не вдіє, забрав своїх посіпак і з соромом вийшов з церковного подвір’я   в сільську раду.

Це відбулося у Почаївському районі   20 квітня 1948 року  в селі  Устечко.  Оперуповноважений  РВ МДБ – Жадченко арештував Павлишин Ліду. Арештовану запровадив до канцелярії сільської ради і там на допитах її по звірськи  знущався та катував. Після допиту ще її погрожував що забере у Почаїв і там вона все розкаже. Після цього  її замкнули в хаті громадянина Жилки, та тут вона повісилася на своїй хустині. Тіло її відставлено до райцентру.

Це відбулося у Почаївському районі  28 квітня 1948 року в селі Горянка Мала. Кущевий «Ванька» ще з кількома повстанцями попав на влаштовану большевиками засідку. Тяжко поранений в груди, повстанець «Ванька» відбіг ще 200 метрів та з окликом “Слава Україні” дострілив себе з пістоля. КОЗАРЕВСЬКИЙ ІВАН  – «Ванька» – син рільника, народився 1922 року в селі Старий Олексинець, Почаївського району, Тернопільської области. Після закінчення 7 кл. НСШ вчиться в ремісничій школі в місті Вишнівець. Вже тоді стає симпатиком ОУН і займається військовою підготовкою. Повернушись зі школи, бере активну участь у культурно-освітньому житті села, а згодом веде оргроботу станиці. В 1944 р. вступає до відділу УПА командир «Юрка». Після розбиття відділу вступає до відділу командира «Сокола», що діє на Вишнівеччині, а після бою в селі Передмірка переходить до праці в терені. Працює деякий час шефом зв’язку в підрайоні, а пізніше знову вступає до відділу командира «Гордієнка». 20 лютого 1946 року відділ командира «Гордієнка» стає окружений большевиками, гине командир і велика частина повстанців, але другові «Ванькові» ще з кількома стрільцями вдається пробитися з оточення. Він повертається в свій терен та обіймає пост кущевого. Повстанець «Ванька» був 4 рази ранений та не встиг ще залікувати свої рани.

Це відбулося у Шумському районі  5 квітня 1948 року в селі Лішня.  Вісім большевиків з оперуповноваженим Сороковом вечором затримали одного повстанця в хаті громадянина  Нечипорук Павла на хуторі Мочар. Большевики обкружили хату та почали добиратися до середини хати. Повстанець вискочив до комори, а большевики увійшли до хати та почали переводити ревізію. Один большевик взяв світло та зайшов до комори. Повстанець вистрілив з кріса та большевика вбив, але підскочив другий большевик та вбив повстанця. Большевики арештували господаря та його сина Павла та разом з тілом повстанця відставили до райцентру в Шумськ.

Це відбулося у  Збаразькому районі  15 квітня 1948 року в селі Капустинецький  Ліс. До господаря Мановецького вечором зайшло чотири повстанців. В той час на те саме подвір’я прийшли большевики з РВ МДБ на чолі з  старшим лейтенантом Захаровом. Вони запримітили біля хати повстанців та відкрили по них вогонь. Від перших ворожих стрілів загинув повстанець «Зазуля», а повстанець «Ясень» отримав тяжко ранений в живіт і праву ногу. Повстанці відкрили вогонь, взяли пораненого та відступили. Убитого повстанця большевики забрали до райцентру.

Це відбулося у Збаразькому районі 24 квітня 1948 року. У ночі большевики зробили засідку в Луб’янецькім лісі від сторони села Новий Рогівець. На засідку попало четверо повстанців. Большевики підпустили повстанців близько та відкрили по них вогонь. Від ворожих стрілів був тяжко ранений повстанець «Сич», який, щоб не попасти живим у руки ворога, дострілився з власної пістолі. Тіло повстанця большевики відправили до райцентру. Трьох повстанців відстрілюючись відійшли в ліс.

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ

загрузка...

Comments are closed.