Ярослав Голубович з Тернопільщини слідкував за кожним рухом українських націоналістів. Протокол допиту. Частина друга

Протокол допиту Ярослава Йосифовича Голубовича  Р 31. Справа ч.: 100/46 

Голубович Ярослав Симпатик ОУН “Місько” А/в МГБ “Ніжний”, “Борис”, “Жайворон” Р-н Залізці Дня 27.XII.1946 р. 

ПРОТОКОЛ ДОПИТУ 

«Він попросив мене сісти. Спочатку запитав, як пишуся і де живу. Я відповів, що пишуся Голубович Ярослав, й живу при родичах. Відтак запитав, чому я не хотів йти в “стребки”. Я відповів, що старший лейтенант звільнив мене і сказав прийти до нього, а він це все полагодить. Отже я й прийшов, а він мене спровадив до Вас. Після цього запитав чого він мене покликав. Він на це нічого не відповів, а знову запитав, чому я не хотів йти в “стрибки”. Я оправдувався тим, що родичі старі і немає з ким працювати. ”Як всі пішли до ”стребків” то й ти повинен йти” сказав начальник. Коли прийдеться йти на війну то ти також може не схочеш йти? Хто тебе до цього намовляв, хто до тебе заходить?” Я відповів, що до мене ніхто не заходить і ніхто до нічого не намовляє. “Ніхто тебе не намовляє – говорив дальше начальник – нічого ти не знаєш і нічим не цікавишся. Ти не хочеш сказати, бо ти ще на знаєш нашої рад. влади. Що ночі ходиш і нічого ти не бачиш”. Я відповів, що нікуди не ходжу і нічого не бачив. Відтак запитав з котрого я року. Я відповів, що з 1927 р. “Це не правильно, – сказав начальник – ти скоротив собі літа і за то попадаєш під суд. Там будеш мусів розказати все, що знаєш і що бачив”. Я знову відповів йому, що нічого не бачив і нічого не знаю.  “Скажи мені – продовжував начальник, за що боряться ті, що пішли в банду, що вони хочуть. Не скривай передо мною нічого. Говори все, що знаєш, так як перед своїм товаришем. Ти слухай а я буду тобі розказувати про великий Радянський Союз. В нас була також партизанка, але в ній були високо вчені люди, не такі дураки як у вас, що мають по два класи і хочуть здобути державу. Ленін то був мудрий чоловік і тому здобув свою державу, а не такий, як ваш Бандера, що має два класи. Як ти думаєш, чи вміє такий здобути державу і кермувати військом. Ленін, який здобував державу то людей визволяв з біди, а Бандера вбиває людей. Такий держави ніколи не здобув і не здобуде. Ленін, як здобув державу то людей нагороджував землею. Люди поробили якийсь час на тій землі і створили колгоспи, тому, що вони хотіли працювати гуртом. Наперед заложили колгосп десь коло Москви, в якім люде весело працювали і весело заробляли. До цього колгоспу приїзджали люди з різних областей дивитися, як вони господарять. Хто йшов на якусь працю до фабрики то землю віддавав колгоспу. Коли вже всі переконались, що в колгоспі краще жити, почали всюди закладати колгоспи. У вас говорять, що в колгоспах біда, але наші люди не покинуть колгоспу тому, що їм так краще живеться. Колгоспники, коли йдуть з колгоспу, чи до колгоспу, завжди співають”. Відтак сказав, щоб розповідати йому, як жилося в нас за Польщі. Я відповів йому, що в нас не співали, коли йшли з праці, чи до праці, а тільки в хатах. “Ти мені не говори таких дурниць, а скажи, як жилося, що господар мав на свойому полі? Скільки в тебе є поля?” Я відповів, що в мене п’ять гектарів поля. “Скільки ти можеш мати збіжжя на тому полі? Що ти можеш купити за це збіжжя – питав дальше начальник – скільки у вас є корів, коней, свиней, курей?” Я відповів, що в нас було два коні, дві корови, дві ялівки, три безроги, шестеро овець. “Що ви з того всего маєте коли прийдеться купити плуг, борони, віз, упряж і т.п., – питав дальше начальник, – коли на це все треба продати більшу половину всього збору.” Я йому сказав, що віз кош тував 60 зл., яким можна було їздити 15 літ, плуг – 15 зол., борони – 10 зол., а добра упряж 40 зол. На запитання начальника, як довго це послужить, я відповів, це б все може послужити на 20 років, а з річних доходів в інших роках можна добре вбратися і добре собі жити. На це начальник відповів, що в них колгоспник заробить 10 кірців збіжжя, за що купить вбрання, взуття для цілої родини, та ще багато залишиться для удержання родини і не потребує журитися окремою своєю господаркою. Відтак начальник звернувся до мене і запитав: “Тепер скажи, де краще живуть люди”. Я відповів, що життя в Радянському Союзі я не знаю і не можу сказати, де краще живеться  людям. Багато про життя рад. громадян ми довідалися від червоноармійців. Після цього начальник запитав чому я не йшов до “стрибків”. Я відповів, що мене звільнив Сакеєв. “Не він тебе відпустив додому а я“, – сказав начальник. Ми маємо таких багато хлопців, як ти, які собі повкорочували років і тепер мусимо їх судити. Споміж них усіх мені тебе найбільше шкода і тому хочу тебе вирвати від тюрми, але ти мусиш поправитися. В замін за те, ти будеш мусіти робити те, що я тобі припоручу і ніхто не сміє про те довідатися. В противному випадку пропаде твоя родина, ближча чи дальша. Ти повинен подавати мені матеріяли після інструкцій, які я тобі дам, а тоді будеш звільнений від всього. На моє запитання від чого буду звільнений, він відповів: “Від тюрми, армії чи “стрибків”. Відтак пояснив мені, що я буду подавати матеріали про рух бандерівців; звідкіля і до кого заходять, хто вони такі, їх псевда, та ін. Я спершу не погоджувався на таку роботу і сказав йому, що боюся смерті, бо “бандіти” можуть мене вбити. Тоді він почав мене успокоювати такими словами: “Коли я тобі наказую, то ти маєш так робити. Це не є щось страшного і не потребуєш нічого боятися. Робити будеш так, щоб ніхто не довідався. Тільки такою роботою можеш себе виправдати перед рад. владою за те, що зменшив собі років і не пішов до армії. Я знаю, що ти слухаєш німецьких недобитків, які тебе підбунтовують і говорять про Самостоятєльну Україну. Ти дивишся на тих, що пішли в ліс і собі хочеш йти за ними. Вони один другого потягли до ліса, бо їм за Германії хорошо жилося, а відтак боялися покарання від нас. Ти слухаєш їх, що вони проженуть ЧА, так як прогнали німців з України. Вони говорять, що за німців на Волині була УПА. Це не правда. Це були радянські партизани Ковпака, до яких прилучувалися ті, що втікали з Німеччини. Українськонімецькі націоналісти вас вводили в блуд, що мовляв, на Волині стільки було УПА. Це не було жодне українське військо і ти не вір таким недобиткам. Вони тобі говорять, що за самостійної будеш якимсь провідником. Хоча ти як би й боровся то України всеодно не здобудеш. Багато є таких, які чекають, мовляв, Америка здобуде їм Україну. Як же ж вона може здобути Україну, як вона є нашим союзником. Таку думку ви повинні всі викинути собі з голови. Такого ще не було і не буде”. В той час до канцелярії прийшов оперуполномочений і слідчий Марков Федя (малий, грубий, лисий, около 35 років), який викликав начальника до другої кімнати. За той час я собі закурив. По кількох хвилинах начальник повернув знову до канцелярії і почав мене питати: “Коли в тебе були бандьори, які їх прізвища і псевда”. Я відповів, що з “бандьорів” нікого не знаю. Тоді начальник вже трохи розлючений сказав, щоб я не крутив і по доброму про все розказав. Коли я дальше не давав відповіді він запитав, як буде з його пропозицією про співпрацю з НКГБ. При цьому порівнював тюрму, яка мене чекає, зі спокійним життям дома. Я все таки боявся рішитися на таку роботу , помимо того, що він заявляв, що про таку роботу ніхто не буде знати і не потребуватиму боятися бандерівців. Рівнож грозив, що за розкриття тайни строго покарають цілу мою родину. Відтак начальник покликав мене з собою до другої кімнати. Тут ми застали Маркова Федя і мабуть секретаря (чорний, високий). По хвилині начальник і цей секретар вийшли з кімнати і я залишився лише з Марковим, який попросив мене зараз сідати коло стола. Відтак запитав, що начальник НКГБ мені говорив. Я відповів, що начальник закидує, нібито я зменшив собі два роки. Тоді Марков запитав, яку роботу припоручив мені начальник, щоб за те оправдатися перед рад. владою. Я відповів, що на таку роботу, яку мені припоручував начальник не можу піти бо боюся. Відносно цього Марков сказав, що це вже запізно боятися. В цей момент до канцелярії прийшов начальник НКГБ, який сказав, що це хороша робота. Відтак Марков Федя положив перед мене аркуш зеленого паперу і казав писати те, що начальник буде диктувати. Начальник диктував і я написав заяву такого змісту: 

Заява.

 Я зобовязуюся виконувати всі накази НКГБ і буду слідити за кожним рухом німецько-українських націоналістів. Якщо не виконаю наказу або зраджу тайну, чекає мене тюрма 

Начальник НКГБ ТПВ Голубович Ярослав 20 вересня 1944 р. 

На папері, який мені подав Марков, було вже написано друком слово “Заява” і вдолині “начальник НКГБ ТПВ”, а я виповнив лише решту. Силою обставин я вже мусів погодитися на співпрацю з НКГБ. Після цього начальник ще раз перестеріг мене нікому про це не говорити, бо в противному випадку покарають тюрмою мене і родину. Відтак начальник забрав мене назад до своєї кімнати, де попросив мене сідати і почав давати мені завдання і інструкції. Він так говорив:

 “Ти маєш слідити за кожним рухом бандитів; куди вони переходять, до кого заходять, в кого організують харчі і де квартирують, з ким контактуються, хто вони, ім’я, прізвище, псевдо, звідкіля, які занимають пости та ін. Одним словом все про рухи і роботу бандитів.  Рівнож ти повинен слідкувати по скільки їх ходить; як озброєні, як ставиться населення до них і наоборот. Щоб здобути успіхи у веденні розвідувальної роботи, ти мусиш збільшити довіря до себе свого окруження. Між населенням треба вдавати поважного і зі всіма жити в згоді. Треба рівнож слідкувати за дівчатами, які дуже часто помагають бандитам. Для того треба заходити до таких дівчат і слідкувати за їх поведінкою. Якщо котрась з дівчат виявляє себе дуже гордою, отже вона може бути повязана з бандитами. До неї треба підступати поважно і говорити на поважні теми. Коло буйних дівчат треба поводитися також по буйному. З нею можна більше жартувати, навіть говорити дурниці, але при тому запамятовувати кожну її підозрілу поставу. Одне запамятай, якщо дівчину поцілуєш, щіпнеш, та скажеш їй, що її любиш, то вона тобі все розкаже. За дівчатами треба слідкувати в будні. Звичайно дівчата, як кудись йдуть, то стараються прибратися. Часто такі дівчата ходять на другі села, чи деінде полагоджувати бандитські справи. Жінок чи дівчат, які сумують, треба запитати чому вони сумують. При цьому треба дуже обережно підходити до них. Коли довідаєшся, що якась дівчина чи жінка має звязок з бандитами, тоді треба говорити з ними на теми Організації і бандитів. При цьому треба бути поважним і розрадливим мужчиною, щоб її сподобатися. Звичайно бандити заходять до гарних дівчат, і якщо ти зауважиш підозрілу поведінку такої дівчини, то вона напевно є бандиткою. Рівнож бандити добирають собі більш вчених дівчат. Треба слідкувати за дівчатами, коли вони йдуть в поле, бо тоді можуть нести бандитам їсти. Треба звернути увагу в котрий напрям вони все йдуть, чи стежкою, межею чи прямо через поле. В той час ти можеш йти в тому самому напрямі, але не показувати по собі, що її обсервуєш, добре скритись в якомусь місці, щоб з нього було добре обсервувати, куди така дівчина пішла. Підчас такої обсервації з такими дівчатами на стрічатися, щоб тебе не впізнали. Якщо така дівчина припадково звернула в тому напрямі, то ти повинен скрутити, якщо є дорога або стежка, вправо чи вліво, а коли не має стежки, то не треба втікати, а йти прямо до неї. Треба також слідкувати за жінками, які мають чоловіків, без різниці чи він є в армії чи ні. Коли стрінешся з такою жінкою, то скажи її, що був з якимсь підпільником, при чому треба подати його псевдо, якщо таке знаєш. Така жінка, якщо цей підпільник з її села, або його знає, буде ним цікавитися і про нього багато говорити. При цьому може багато розказати про інших бандитів. Якщо такої жінки чоловік пішов до армії, а ти довідаєшся, що до неї заходять бандити, тоді треба до неї підступати в такий спосіб,  розпитувати чи не бракує її чогонебудь на господарстві, а при цьому треба багато нарікати на Рад. Союз. Тим її виведеш з рівноваги і вона почне багато говорити на Рад. Союз, при чому може багато сказати про бандитів. Про бандитів треба розпитувати також дітей, які ходять до школи. Не можна говорити з такими дітьми, яких ти раніше не знав. Таку дитину треба найперше розпитати як вона вчиться, що пишуть, що чула в школі, чи не бачила де большевиків, а може чула від дітей, що в когось квартирують партизани, або часто заходять. Знову з меншими або мало розвиненими, треба в інший спосіб говорити. Такій дитині треба дати щось гарного, бавитися з нею, при чому показувати як ходить військо. Відтак запитати чи не бачила справжнього війська, або не чула про якесь військо. Якщо б ти мав змогу сам стрічатися з бандитами, то ніколи не встрявай в розмову з провідниками чи командирами. Рядових стрільців чи бойовиків можна запитувати, але дуже обережно, де вони найчастіше квартирують. При цьому можна самому підсувати місця, де можна заквартирувати. В такій розмові вони почнуть розказувати, що знають, висловлюючи при цьому всі місця свого квартирування. Звернути увагу де вони кажуть, що краще квартирувати, а де ні. Можна дати їм таке запитання, що ви думаєте робити, як би большевики почали робити великі облави і не було можливості дальше скриватися. При цьому треба вичути думку, чи вони дальше ховалися б, чи шукали б іншого виходу, нпр. зголоситися. Треба цікавитися, що вони говорять про війну. Треба вміти розпізнати, котрі є слабші духом і скоро зголосилися б, а котрі все держать в руках. Про перших і других треба розвідати, з котрого вони села, як пишуться, які їх псевда. Звернути увагу, як відносяться провідники до рядових бойовиків; Можна розпитувати чи з погордою, чи потовариськи. Бойовиків можна розпитувати чи вони квартирують разом з провідниками, чи окремо. Звертати увагу, як вони відносяться до населення, чи мають авторитет і чому. Цікавитися, котрі найбільше ходять до дівчат і до яких. До інтелігенції не старайся підходити і розвідувати, бо від них нічого не довідаєшся. Матеріали будеш подавати мені на папері в такий спосіб: На горі напишеш “донос”, а відтак спишеш все, що протягом місяця довідався. Вкінці підпишеш кличкою “Ніжний” і поставиш дату. Це все запакуєш і заадресуєш “ТПВ”. Таких доносів до району не будеш приносити, а будеш класти на таких пунктах: в Гуменного Ілька, що мешкає на хуторі Закамінь (між селом Загіря, а Гаї Розтоцькі), в саді за хатою, з південної сторони (при краю) є таке дерево, що має дві гілляки; одна зрізана а друга ще росте. Отже ”донос” будеш класти між цими гілляками в дуплі. Другий пункт буде на полі між хутором Ліщина, а селом Загіря, на південь від головної дороги, яка веде від Загіря до Залозець, 150 м. на лівій стороні. Там є два кущі терену (один від другого 40 м.). Отже донос будеш класти під першим кущем, як йдеться з Ліщини. Треба обвинути шматкою і покласти так, щоб не було видно. Третій пункт буде на хуторі Ліщина коло Чарнецького Микити. В лісі на північ від його обійстя є береза з дуплом, віддалена від стежки, що йде в ліс 6 м. а від дороги 7 м. Отже “донос” будеш класти в це дупло. Доноси будеш класти перед кожним 30им в цих пунктах, де будуть записки адресовані на кличку “Ніжний”. В цих записках будуть для тебе завдання і інструкції, що і як робити. Крім цього визначуватиму особисті стрічі, на яких ти будеш стрічатися зі мною”.

 На цьому начальник закінчив говорити. Відтак заборонив мені говорити про свою співпрацю з НКГБ перед батьком, матірю чи братом. Після кожних трьох місяців обіцяв мені платити по 600 крб. Вкінці начальник запитав, чи я погоджуюся на це все і чи добре зрозумів. Я дав позитивну відповідь. Перед відходом начальник побажав мені успіхів в роботі, подав руку і ми розійшлися. На НКГБ я був від восьмої години ранку до другої години по полудні. З Залозець я повернув додому.  

Дома я дальше помагав батькам на господарстві при роботі.Коли я тільки повернув до дому, родичі розпитали мене де я був, я відповів їм, що на воєнкомат викликали всіх тих, що не хотіли йти до “стрибків” і я також туди ходив, але брат поговорив з начальником 1 часті воєнкомату Бондаром (бльондин, високий) і я повернув до дому. Після цього я чотири дні був дома; орав, копав картоплі і ін. Відтак я почав заходити до сусідів. Одного вечора був в сусіди Табаки Теклі.»

Продовження буде.

СТАТТЮ ПІДГОТУВАВ НА ОСНОВІ АРХІВНИХ ДОКУМЕНТІВ ОЛЕГ  КРИВОКУЛЬСЬКИЙ