Інтернаціональні скандали на національному телеканалі

Скандали навколо українського відбору на Євробачення починають нагадувати добру традицію. Можливо, якоюсь мірою через те, що з кожним роком цей відбір стає все менш українським. Цьогорічна ситуація – не виняток. Українська пісня просто ігнорується. Складається враження, ніби відбувається відбір російських учасників на конкурс європейського рівня. Власне про який український відбір може йти мова, коли, зокрема, один із членів журі, заступник президента Національної телекомпанії України, Валід Арфуш, взагалі не володіє державною мовою, оскільки є ліванцем за походженням? Єдиний раз із уст української учасниці на Євробаченні лунав один куплет рідною мовою. Той єдиний раз і той єдиний куплет тоді зробили своє – Україна посіла перше місце.

Корінь проблеми, перш за все, у неякісному іншомовному продукті, котрий нам пропонують для споживання із телеекранів. Неякісному, бо не можливо написати якісну пісню, копіюючи та займаючи чужі ідеї. Та й хіба ж можна виховати свідому, мислячу, здорову українську молодь на неукраїнській пісні? Ще й неякісній? Звичайно, ні. Бо пісня – душа народу. Пісня-колискова, пісня з якою ставали до праці, пісня з якою зустрічали весну та прославляли давні перемоги. Завдяки українській пісні, в певній мірі, вистояла українська нація, не асимілювалася поміж поневолювачів. Зараз поневолювачами стаємо ми самі, підспівуючи «русскую песнь», встановлюючи на мобільні телефони «блатні мелодії».  Українська естрада фактично деградує, запускаючи  у ротацію найчастіше російськомовні «хіти – одноденки». Пістрявість, безглуздість, аморальність – це основний девіз таких пісень, загорнутих у яскраві обгортки кліпів. Прослуховуючи таку музику на радіо та телебаченні – молодь перетворюється  на однотипних зомбі, що підспівують безглузді пісеньки без змісту та суті на кшталт «Альона-даст». Тому й не дивно, чому національний відбір на Євробачення  щорічно стає скандалом «номер один».

Обираючи представника від України на співочий конкурс такого рівня, як Євробачення, ми повинні пам’ятати, що ця людина перш за все представлятиме обличчя нашої держави. Тому, безглуздо виглядатиме виконавець, котрий представляючи Україну, заспіває щось незрозуміле для самих українців. Ми повинні делегувати людину, котра здатна прославити на європейських теренах милозвучну, солов’їну українську пісню.

Тому власне закликаю висловити народний вотум недовіри ІНТЕРнаціональній телерадіокомпанії України в особі генерального директора Єгора Бенкендорфа та його заступника Валіда Арфуша, котрі не спромоглися з першого разу чесно і прозоро провести відбір,  вже вкотре зганьбивши державу. Вважаю, що таким людям не можна довіряти керівництво над одним з найбільших телеканалів України, адже саме через «голубі екрани» їм вдається маніпулювати серцями і розумами наших співвітчизників.

Володимир Бобко, депутат Тернопільської обласної ради