Портрет жінки, яка подарувала життя Ігорю Василіву

З нагоди нинішнього Дня матері керівник Тернопільського осередку Всеукраїнського об’єднання «Автомайдан» Ігор Василів розповів Погляду, якою є жінка, яка подарувала йому життя.

– Розкажіть про свою маму, будь ласка. Яка вона?

– Народилася наймолодшою в великій сім`ї – одинадцятою. Родом з Хмельниччини. Її сім’я пережила Голодомор, тоді одразу померли четверо маминих братів. Ті, що вижили, потрапили в заслання: хто в Крим, а хто в Сибір. Наразі мама єдина зі своєї сім`ї залишилася серед живих.

Вона працювала вчителькою, як і тато та дві мої старші сестри, з сім`ї лише я не педагог. Мама 1942 року народження, а й досі садить картоплю, доглядає за вуликами, обходить господарку, бо їй шкода, щоб справа, яку почав, на жаль, уже покійний тато, пропала. Каже, якщо перестане працювати, миттєво постаріє.

– У вашої мами незвичне для нашого краю ім`я – Фаїна…

– Дивне ім`я кажете? А її діда звали Меркурій, до речі, він був полковником царської австро-угорської армії. У мене навіть зберігся його намальований портрет.

– Пригадаєте випадок з дитинства, коли мама за щось похвалила?

– Якось наприкінці року повертався з уроків додому і вигадував, як задобрити маму, щоб не питала про оцінки за перше півріччя… Прибрав не тільки в хаті, а й вимив всю сходову клітку з п’ятого по четвертий поверх. Мама тоді мене дуже хвалила на пару із сусідкою, і про оцінки дійсно забула.

– А щоб сварила, було таке?

– Якось в нашому будинку встановили нову поштову скриньку, дві ячейки в ній виявилися зайвими. В одній з них я ховав щоденник. Одного разу мама його там знайшла, ніби мала нюх. Того дня, коли я зайшов у квартиру й почув, що на кухні відкручено кран з водою, – вже знав, що це вона для мене мочить рушник, яким потім добряче провчила. Тато жодного разу не підняв на мене руку, а от від мами могло перепасти. Вона в нашій сім`ї була “поганим поліцейським”.

– У вас є дві старші сестри, чи привчала мама вас до хатніх справ?

– Так. У моїй сім`ї продовжується традиція, яка бере початок з дитинства: по суботах прибирати в коридорі свого під`їзду.

– Якими маминими стравами пахне ваше дитинство?

– Дерунами.

– Як Фаїна Яківна вчила поводитися з грішми?

– У батьків ніколи не було зайвих грошей, обоє – вчителі (тато був фізиком, мамам – математиком), ростили нас під час “Перебудови”, становлення Незалежної України – далеко непростий період. Батько якраз будував дачу. Дві старші сестри свого часу підробляли, шиючи шкіряні куртки. Я їм допомагав, а за це отримував кишенькові. Хоча тато ніколи не скупився мені на іграшки, однак мама не балувала ніколи.

– Які очікування у мами були про те, яким ви виростите?

– Вона завжди хотіла, щоб я був, як тато. Коли мені треба було здобувати вищу освіту, вона поїхала на заробітки в Грецію, де тяжко працювала 4 роки, поки я вчився в політехнічному інституті.

– У вашій сім`ї були ритуали, пов`язані з мамою і дітьми?

– Перед якимось великим святом суботу ми, діти, проводили з мамою в перукарні, де вона робила собі зачіску. Досі пам’ятаю тих перукарок і вони мене ще впізнають (усміхається – авт.).

– Які риси матері впізнаєте в собі?

– Найбільше – це її радикальність. Мені так само легко сказати комусь прямо в очі щось різке. Мама ніколи не терпіла сірого, мало бути лише біле або чорне.

 Підготувала Ірина Юрко.