Передбачення 1991-го: «Венгрия – 1956. Чехословакия – 1968, Литва – 1991. Украина – ?»

Радник Посольства України в Литві Андрій Бацій у Вільнюсі показав мені історичне фото-передбачення, яке він знайшов на мистецькому аукціоні, де литовці збирали гроші добровольчим батальйонам в Україні. На чорно-білому знімку зафіксовано натовп мітингуючих, один з яких тримає плакат, оформлений російською: «Венгрия – 1956. Чехословакия – 1968, Литва – 1991. Украина –  ?». Під фото дрібним шрифтом є підпис: 13 січня 1991 р. – тобто дата розстрілу радянськими військами литовських демонстрантів під телецентром. Саме 13 січня 1991 року біля пам’ятника Леніну поруч з готелем «Україна» (тоді – «Москва») в Києві відбувся несанкціонований багатолюдний мітинг – у пресі йшлося про 50-70 тисяч учасників. «На мітингу виступали тодішні авторитети, серед яких класично для тих часів переважали письменники – для прикладу можна назвати Олеся Гончара та Івана Драча. Пізніше за участь в несанкціонованому заході їх навіть оштрафували на якусь суму, — пише очевидець тих подій Микола Поліщук у матеріалі «Литва, будь вільною!», опублікованому на сайті «Українська правда». — На мітингу ж було кинуто гасло зібрати гроші на допомогу постраждалим, і всього за годину кияни пожертвували досить значну за радянськими мірками суму – близько десяти тисяч рублів».

— Литва — абсолютний чемпіон у тому, який резонанс іноземці роблять  у світі щодо «українського питання», — каже про литовський феномен радник Посольства України в Литві Андрій Бацій. — Допомога від щирого серця присутня тут на всіх рівнях суспільства. Вважаю, зв’язок між нашими країнами починається ще з воєнних часів, спільного заслання у Сибіру. Не дивино, що вони сьогодні так гостро відчувають наше протистояння з «великим сусідом», як своє. Україна лише зараз робить перші кроки від радянського минулого, литовці зробили це двадцять років тому. Втім, як показує досвід, 20 років – це ще не той період, коли можна впевнено казати про остаточний розрив усіх зв’язків. Перше, що кидається в око у Литві – архітектурна радянського типу, значна частина російськомовного населення, зокрема, старше покоління зберегли радянський менталітет у повному форматі.

Посольство України в Литві – це представництво держави, де основний формат роботи – офіційні переговори. Однак, за словами Андрія Бація, зміни, які відбулися за три останні роки, додали у формат дипломатичних стосунків України і Литви цілком нових деталей. «Днями литовська комісія щодо присудження премії святого Ієроніма в черговий раз відзначила українського письменника Дмитра Чередниченка, — каже дипломат. — Перебуваючи на цих урочистостях, раптом збагнув, що раніше дипломатія нагадувала схему тонких ліній, тепер поступово відбувається нарощення цих ліній живими м’язами і шкірою. Після того, як Україна переступила символічний рубікон, до співробітників Посольства почали тягнутися не тільки представники литовського офіціозу, а і простий народ з метою бодай якось допомогти. Коли на Майдані з’явилися перші жертви, до приміщення Посольства України в Литві численно (до півтисячі) приходили прості люди, залишали тут свічки і квіти. Влаштовували авто-, вело-, мотомайдани. Ми виходили і спілкувалися з ними, відчували спільний біль. Якось старенький дідусь приніс у Посольство свого кожуха, щоб передали бійцям в Україну».

Ще одна ілюстрація не форматних моментів роботи Посольства України у Вільнюсі: під час нашої розмови до Андрія Бація потелефонувала литовка, яка живе на хуторі в приватному будинку, має власну господарку. Каже, що знає про людей з Донбасу, яким ніде жити, запросила приїхати до них.

Під час одного з литовських національних свят, за ініціативи Посольства у Вільнюсі підняли український державний прапор, приготували великий казан борщу, нарізали сала, хліба, огірків, якими пригощали литовців безкоштовно. Поруч була скринька для благодійних внесків на потреби воїнів АТО. Тоді литовці пожертвували 350 доларів, за які купили медичні аптечки.

Якось під стінами Посольства України відбувся так званий «Ватний мітинг» за участю 11 людей (sic!), найбезглуздішим лозунгом якого був напис «Свободу політичним в’язням». У зелених футболках зі скринями із нейтральним месиджем «Збираємо гроші для дітей жертв війни» у громадських місцях Прибалтикою мандрують представники сумнівної Міжнародної благодійної організації «Їжаки». Аферистів у Вільнюсі миттєво вичислили справжні литовські волонтери і подали відповідний сигнал у Міністерство закордонних справ, на що місцева влада оперативно відреагувала.

— Зв’язка «Україна-Литва» — це потенційно сильний контакт з потужним спільним історичним, ментальним контекстом, — переконаний радник Посольства України в Литві. — Тому закріплення громадських зв’язків з литовцями має величезне значення для майбутнього України.

Ірина ЮРКО.

Тернопіль – Вільнюс.