Юрій Андрухович вперше одягнув цивільний одяг у Тернополі

Нещодавно у рамках фестивалю “Ї” в Тернополі побував “патріарх української поезії” Юрій Андрухович. Нагадаємо, пан Юрій вдруге цього року ощасливив тернопільську публіку візитом. У лютому він приїжджав сюди з мультимедійним перформансом “Альберт”. “Ми настільки близькі сусіди, що з Франківська до Тернополя, наче перейтися з дому в дім, — сказав Юрій Андрухович перед аудиторією фестивалю “Ї” 28 березня. — В моїй авторській книзі “Лексикон інтимних міст” немає рідного Івано-Франківська, але серед 111 інших міст світу є Тернопіль. Текст про Файне місто дуже коротенький і насправді не про Тернопіль, а про очікування вашого міста. Тернопіль часто виникає у моєму житті, тому я мав ряд можливостей, яким саме роком датувати цей текст. Я вирішив, що ота найперша зустріч була найважливіша — і це 1984 рік. Давно-давно-давно. До речі, рівно тридцять років тому”.

Краще, якби був “Abibаs“

Того дня Андрухович презентував у Тернополі свою найсвіжішу роботу –  переклад центрального твору “дуже дивного швейцарського письменника” Роберта Вайзера “Прогулянка”. Прочитав своє оповідання “Гідність короля або Фелікс”. Заплановано, що це оповідання колись увійде до майбутньої книги, яку пан Юрій створює з 90-их років. Одне таке оповідання він пише раз на 4-5 років.

Також письменник розповів про ще одне своє дітище – книгу “Гопак”, яка вийшла друком восени минулого року, щільно з початком Євромайдану. Книга наповнена дивними передчуттями. Її тема відкриває не гопак як український народний танець, що можна легко запідозрити без прочитання. Насправді вона стосується чистої води гопників. Початкова версія назви цієї книжки була більш ближчою до задуму автора і краще відповідала гопницькому змістові – вона мала називатися “Abibas”. Але упорядники чомусь змінили цю версію.

Під час фестивалю “Ї” автору цих рядків пощастило поставити Юрію Андруховичу кілька питань, і дізнатися, яку все-таки роль Тернопіль зіграв у житті великого митця.

— Пане Юрію, у “Лексиконі інтимних міст” Ви написали про Тернопіль, маючи на увазі історію спогаду 1984 року, наче наше місто є, але його немає. Цитую: “До нього ще треба доїхати, доповзти, дорости…”, “… це насправді розтягнутий назавжди Тернопіль, вічне наближення…”, “Тернополя ще немає, але він обов’язково буде, пізнього листопадового вечора…”, “Тернопіль – це очікування Тернополя. Тернопіль – це ще трохи і…”. З проекції 2014 року можете стверджувати, що Тернопіль вже “з’явився”?

— Так. Після 1984 року я бував тут багато разів. Згодом мої візити завжди були пов’язаними з мистецькими виступами. Перший візит був “дємбельським”.  В армії я дуже здружився з тернополянином. Ми домовилися, що коли повертатимемося з арії, я залишуся на кілька днів у нього в гостях в Тернополі. Так і сталося. Це було місто, в якому я вперше за довгий період одягнув цивільний одяг, хоча й позичений. Наступного разу я відвідав Тернопіль 1997 року на запрошення організаторів мистецьких заходів, як відомий письменник.

— Ви вже вдруге в цьому році відвідали Тернопіль. Якими для вас запам’яталися ці візити?

— “Альберт” — це особлива вистава, яка дуже часто викликає непередбачувані реакції. В Тернополі ми виступали з нею 19 лютого. Це був цілком особливий день. Починаючи з репетиції в Українському домі “Перемога”. Раптом колектив технічного персоналу цього закладу попросив нас зробити перерву. Бульваром Шевченка “коридором ганьби” мали вести “беркутів”. Інша пригода сталася вже ввечері. Ми не планували залишатися в Тернополі на ніч. Пізно вночі сіли на потяг у напрямку до Києва – поспішали на виступ. Дві години просиділи в потязі, але він так і не рушив з місця. Раптом стало відомо, що рух залізничного транспорту до Києва заблокований. Відтак, сни тої ночі ми побачили в потязі на вокзалі у Тернополі. О 8 год. ранку наступного дня провідник повідомив, що цей потяг до Києва взагалі не поїде – станція “Виходьте”. Ми виїхали з Тернополя бусом в обідній час. Авто вів водій, який розповів, що його сина вранці поранили на Майдані. Віз нас і поспішав забрати сина…

Звісно, це могло статися у будь-якому іншому місті. Але збіг цих обставин застав нас саме в Тернополі. Якісь знакові речі. Тернопіль виявився для нас значно об’ємнішим, ніж очікували.

— Як вважаєте, яку роль виконують мистецькі події подібного роду в такий неспокійний для України час?

— Думаю, це – доля. Ми запланували тур з “Альбертом” ще до початку Майдану. Зрозуміло, що певний час вагалися: варто його запускати чи ні.  Люди могли не прийти у глядацькі зали. Але вся творча група об’єдналася в бажанні показати цю виставу. Вважаю, тодішня влада якраз цього й добивалася – залякати, відтиснути, аби народу вже нічого не хотілося – ні вистав, ні концертів, ні поезії, – а тільки щоб ми ховалися по хатах. Насправді матеріал “Альберта” почав звучати дуже актуально. У Києві серед наших глядачів були люди, які приходили прямо з Майдану, їхній одяг пахнув димом. Бо протиріч між мистецтвом і революцією немає, навпаки вони підживлюють одне одного.

— Альберт — львів’янин ХVІІ ст. Чому до цього часу серед п’яти міст, де показали цю виставу, не було Львова?

— Львів заслуговує на особливу форму. Ми покажемо її там 9 травня під відкритим небом біля Домініканського собору. Відповідно, у Львові ми будемо по-іншому працювати зі світлом, зображенням, екраном.

— Що Вам би хотілося сказати всім тернополянам?

— Дорогі тернополяни, я страшенно люблю до вас приїздити. Знаю, ми з вами однієї крові. Ми тут не тільки сусіди, але й близькі родичі. Я мрію, що колись у Франківську буде настільки ж красиве і велике озеро, як в Тернополі. Знаєте, я маю ще одну асоціацію з цим містом – є такий сорт німецького червоного вина “Дорнфельда”, яке я називаю “Тернопільським” — згідно з перекладом.

Ірина ЮРКО.

Фото автора.