Тернополянка Ганна Осадко про те, як жити просто

Цими днями у книгарні «Є» тернопільська письменниця та ілюстраторка Ганна Осадко представила свою нову збірку «Жити просто».

Модератор заходу, поет Юрій Матевощук зауважив, що то перша поетична презентація в книгарні за тривалий час, адже досі превалювала проза. Представляючи свою співрозмовницю, Юрко відзначив, що вважає її «одним із найсильніших поетичних голосів не лише нашого міста, а й загалом України», а мовлячи про збірку, підкреслив, що вийшла вона в одній з найпрестижніших в Україні поетичних серій «Зона Овідія», котру курує Тарас Федюк.

«Жити просто» складається з двох частин. Першу становлять нові вірші. Другу – найсильніші з попередніх книжок письменниці. Ганна Осадко каже: вирішила укласти саме таку другу частину тому, що з доступних у продажу книжок лишилося лише «Сарматське море», а хотілось відродити до життя вартісні тексти із «Тієї, що перевертає пінгвінів», «Лаванди&Розмарину», «Знаків приватної пунктуації».

До речі, як і дотеперішні книжки, «Жити просто» Ганна Осадко оформила власноруч. Використала світлини сімейних альбомів, колажі. Так само, як і в попередніх – вірші, зав’язані довкола внутрішніх відчуттів й почувань, з міцним голосом ліричної героїні, який дуже часто зливається з голосом авторки. Бо, як одного разу сказала Ганна Осадко: «Усе, про що пишу — особисте». Тому збірці пасує назва.

— Мені завжди було складно вигадати назву для збірки. І спало на думку назвати її за способом життя, якого я намагаюся дотримуватися — жити просто. Всі головні речі — прості. Якщо ти не отримуєш задоволення від них, то й від чогось складного й пафосного теж не отримаєш. Перший вірш збірки — «Будь ласка», у ньому мовиться про всю цю простоту:

Усе, що насправді важливе, як борщ, просте,
Дотульне, як діти, і вічне, як синє море,
Немов подорожник, любов у тобі росте,
І голосом горлиці Бог у тобі говоре:
– Нічого не бійся, босоніж ступай на путь…
…Ти хочеш щасливою бути?
Будь ласка. Будь.

«Жити просто» — п’ята поетична книжка Ганни Осадко. Тож Юрій Матевощук запитав про емоції від її виходу й про те, як з часом змінився поетичний голос:

— У цій збірці я сказала те, що хотіла сказати, і той, хто хоче, зможе це відчитати. Тому не переживала з приводу виходу цієї збірки й того, як її сприймуть. Я не хочу подобатися — я пишу те, що мені подобається. Головне для мене – насолоджуватися тим, що ти робиш, а це задоволення надає всьому зробленому сенсу. Я ніколи не вимучую вірші, не переписую, не шкодую за тим, що написала чи не написала. Я довіряю собі й не обмежуюся тим, що треба написати римованого чи не римованого вірша – це залежить від моменту. Хоча також  і від того, що хочу закласти у текст. Верлібр вибираю, коли хочу донести багато інформації, побудувати майже філософську конструкцію, розповісти історію. А коли йдеться про щось медитативне чи навіювальне, більше підходить римований текст. Стосовно другої частини запитання, то раніше мені хотілося більше сказати, а нині – більше думати. Тепер я пишу після того, як живу із певною ідеєю, а іноді можу її навіть не проговорювати – мені в кайф, що я її продумала. Мабуть, я стала ціліснішою і самодостатнішою.

Анна Золотнюк.  

Фото: Леонард Дмитрів.