Швайнштаг або Суто галицьке вбивство

Дісклаймер: в тексті зображенні картинки, не рекомендовані вагітним, дітям, нервовим та вегетаріанцям. Хіба дуже корить.

У житті практично кожної галицької свині настає момент її кінечної безтурботної екзистенції у клітці з повним пансіоном. Рано чи пізно господар заходить у хлів, кидає тренованим оком на свиню і вирішує – пора. Момент сей дуже часто співпадає з Різдвом – часом особливо гострої потреби у холодцях та полядвицях.

Різання свині перед Великоднем або незаплановано на весілля чи хрестини не носить такого магічного характеру. Мусить бути сніг, щоб стати ідеальним тлом для контрастних фарб того, що буде діятись згодом. Мушу одразу зауважити, що до самого процесу умертвлення галичани ставляться дуже трепетно та уважно, все повинно відбутись блискавично і з мінімальними муками для тварини. Тупий ніж чи невміла рука є неприпустимим моветоном. Для цього у селі завжди існує вуйко Ладик, цілком непримітний в буденному житті дядько, який для таких моментів перероджується у Майстра.

Два ножі, наточені так, що ріжуть волосину навпіл, використовувані виключно для цього дійства, бухта міцного мотузка, паяльна лампа і дзиґар – набір атентатника.

Відкриваються заіржавілі дверцята клітки і свиня, ошаліла від несподіваної свободи, виходить недовірливо поволі надвір. Велич і глибина неба та снігу вводять її в ступор, що стає своєрідним анестетиком та мінімізує страждання.

“А цей світ, виявляється, красивий”, – думає свиня і ця думка стає останньою.

На передню ногу накидається зашморг із мотузки….. ….

– Чекай, бо я не годна на то дивитисі!, – господиня хутко втікає за ріг хати, до примерзлих і відхуханих шиб прилипають носами малі зацікавлені пари очей.

Помічник смикає шнурок, свиня перекидається на спину і вуйко Ладик точним вивіреним рухом вганяє під лопатку ножа, котрий одразу потрапляє в серце і декілька секунд пульсує разом із ним. Цівка крові, короткий зойк свині у такому трохи неприємному тембрі і за хвилю все закінчилось.

– Всьо, вже нікуди не дінеться, – вуйко Ладик зсовує на потилицю шапку, витирає спітніле чоло, закурює “верховину” і розповідає, як тамтого року різали кнура на Долині і він від полум’я лампи раптово зІрвавсі з ножем в грудях і намотував кола по подвір’ї, а люди на то всьо зглядалися.

Господиня діловито вибігає з-за рогу хати, миттєво втративши сантимент до свині, що стала вже продуктом. Мисочки, мидниці, відра, банячки викладені збоку. З курника знімаються двері і стають столом патологоанатома. Запалюються дві паяльні лампи, заправлені соляркою і у їх затишному гулі губляться спогади про недавні верески. Просмалена на чорно свиня лежить вугликом на тлі білого снігу, стягнута і повна салом, здається, вибухне від неакуратного проштрику ножем. Далі все зішкрябується, здряпується, пуцується, миється і вичищається до блиску, вуха і ратиці, по-під ногами.

Відчикрижена та обсмалена голова лежить збоку на снігу, стягнута шкіра та прижмурені очі якимось дивним чином перетворюються на лагідну задоволену усмішечку.

Повздовжний надріз і свиня поволі розбирається на шматки і шматочки, кишки на кров’янку, легені та печінку на свіжину, тельбухи набік псові, що вже з пів-години облизується нетерпляче коло буди.

В оці кожної галицької господині вбудована розмірна сітка, на кшталт золотого січення Да Вінчі, якою вона, глянувши на тушу, миттєво розподіляє за цільовим призначенням – передня чвертка на свята, другу треба віддати Гальці до міста, єдну задню на продаж, шоб мати живі гроші, сей кавалок полядвиці віддати сусідці, бо вона давала місяць тому. То на смалець, то на холодець, то на бочок. Свиня розписується без остатку, як партія у преферанс. Погляд вдоволено міряє шар сала над хребтом – на чотири пальці, гідно. Далі все розрубується і розрізається аж до повного зникнення тіла.

Тільки запхані в сніг ножі і цівка крові нагадує про те, що тут відбулось.

Володимир Гевко, Тернопіль.