Чому вітчизняне ТБ їх боїться? Погляд з Тернополя

У Тернопільській області зменшився обсяг дитячих програм — цей висновок Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення ґрунтується на результатах моніторингу телерадіоефіру регіону за 2011 рік. Утім, Тернопільщина в цьому сенсі — дзеркало загальнонаціональної ситуації. «День» неодноразово звертав увагу на відсутність якісних, розвиваючих і — що головне — українських за змістом телевізійних програм для дітей.

Як зауважують психологи, кількість дитячих програм є показником рівня розвитку суспільства. Чим більш зріле суспільство, тим більше телерадіопрограм, спрямованих на розвиток дитини. Зменшення кількості дитячих передач переважно спостерігається в час нестабільності, під час фінансових криз. Про важливість телерадіопередач для виховання і соціалізації дітей «День» поговорив з експертами.

БІЗНЕС НЕ ЛЮБИТЬ СЕНТИМЕНТІВ

Михайло ЗУБИК, представник Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення в Тернопільській області, заслужений журналіст України:

— Якщо змістова складова мовлення для дітей в ефірі місцевих телерадіоорганізацій більш-менш належного рівня, то кількісний аспект потребує значно більшої уваги. Тільки чотири із восьми провідних телерадіоорганізацій Тернопільщини практично дотримуються програмної концепції мовлення в частині «дитячі передачі», тоді як інші поступово зменшують обсяг. Нерідко телерадіоорганізації за програми для дітей видають передачі виховного, освітнього напряму. Але такі менторські «лекції» діти не будуть ані дивитися, ані слухати. А катастрофічно бракує і в місцевому, та й у загальноукраїнському телерадіоінформаційному середовищі передач ігрового характеру, захопливих екскурсів у нашу історію, цікавих інтерактивних програм про життя природи, про наукові відкриття, про культуру й літературу.

— Чому, на вашу думку, в обласному й загальнонаціональному телерадіоефірі є мало дитячих програм?

— Можна відповісти коротко: бізнес не любить сентиментів. Але відповідь буде неповна, бо є дещо набагато серйозніше, ніж гроші, статки, політика. Передачі для дітей виробляти, без жодного сумніву, набагато складніше, ніж інші, якщо, звичайно, підходити до справи з повною відповідальністю. Свого часу я майже сім років на тернопільському обласному радіо готував щотижневу передачу для дітей. І якщо тоді в «дорослих» передачах багато хто з героїв, та і з журналістів говорив «з папірця», то з дітьми це було абсолютно неприпустимо. Телебачення, крім того, потребує серйозних зусиль та ресурсів на виготовлення передач для наймолодших глядачів. І тут спокуса зекономити нерідко переважає.

Дві мої внучки-першокласниці, на жаль, найчастіше перемикають телевізор на один із російських дитячих каналів. Бо там усе динамічно, барвисто, весело, а попри те й повчально. І дитяча рука мимоволі тягнеться до олівця чи пензлика, щоб відтворити або повторити побачене.

Керівники наших телерадіоорганізацій — і місцевих, і загальнонаціональних — нерідко кивають на законодавче обмеження щодо переривання рекламою програм і передач для дітей. Можливо, є сенс досягти тут певного компромісу, піти на розумні поступки медіабізнесу. Але в такому разі вже й телерадіоіндустрія мусить взяти на себе конкретні зобов’язання щодо обсягу та якості передач для дітей. А поки що мені здається, що й самі журналісти бояться йти до дітей —відкритих і безкорисливих, бояться відповідати їм відвертістю на відвертість.

КОЛИ РЕЙТИНГ — НЕ ПОКАЗНИК ЯКОСТІ

Ігор БЕНЦАЛ, медіаексперт, викладач відділення журналістики Тернопільського національного педагогічного університету імені В. Гнатюка:

— На практиці ЗМІ здебільшого шукають вигоду, й якщо програма не даватиме відповідного бізнесового ефекту, її не вироблятимуть. Тому на загальнонаціональних телеканалах здебільшого обмежуються показом мультфільмів. Хоча суспільний запит на дитячі програми є. Тільки в Тернопільській області понад 140 тисяч потенційних глядачів (це діти, які виховуються в садочках та навчаються у школах). Окрім цього, нинішній ритм життя потребує швидкого способу залучення дітей до соціальних, морально-етичних, національних цінностей. Відтак дитячі програми для держави мають бути національним інформаційним пріоритетом. Адже психологічний інформаційний простір сучасних дітей включає й віртуальний світ, який складається з телебачення, Інтернету, радіо, ігрових приставок.

— Як визначається сьогодні необхідність у тій чи іншій дитячій програмі?

— Якогось науково виписаного підходу, на кшталт навчальних планів у школах, немає. Мені не відомі соціологічні зрізи вікових зацікавлень наймолодших телеглядачів. У більшості випадків, напевно, все обмежується дослідженням рейтингу передач, які виходять в ефір. Правда, тут не та ситуація, коли треба орієнтуватися на те, чи подобається програма дітям. Потрібно враховувати те, яку користь несе програма психіці, й обов’язково чітко прораховувати навіть малоймовірні ризики. Тому до виготовлення дитячих програм потрібно залучати консультантів — психологів, педагогів, лікарів, фахівців з етики; проводити відповідні соціологічні дослідження. Але на все це потрібні час і значні кошти.

Проте, на мою думку, ситуацію з виробництва дитячих програм можна досить швидко виправити. В першу чергу потрібна воля парламентарів. Мені відомо, що Держкомтелерадіо неодноразово ставив питання перед державними телерадіоорганізаціями щодо збільшення кількості дитячих телепрограм. Але ж більшість ЗМІ в Україні приватні! Тому необхідно внести зміни у відповідні закони, в яких зобов’язати телерадіомовників незалежно від форм власності виробляти певну кількість дитячих програм. Але для того щоб не було маніпуляцій щодо якості цих передач, якась державна установа на підставі ґрунтовних висновків експертів має встановлювати вимоги, яких мають чітко дотримуватися телерадіоорганізації.

ТБ МАЄ ФОРМУВАТИ В ДІТЕЙ ПОЗИТИВНИЙ ОБРАЗ УЧИТЕЛЯ

Наталя ГАЄВСЬКА, кандидат психологічних наук, психолог Центру щасливого батьківства та материнства:

— Коли дитина знає, що крім садочка чи школи, друзів і дому є ще теле- чи радіо-дитячі програми, вона відчуває себе частиною суспільства, тобто що нею цікавляться. Коли батьки дивляться свої програми, а програми, які дитину цікавлять, не показують по телевізору, вона стоїть перед вибором — дивитися те, що дорослим подобається, або залишитися відірваною від світу.

Якщо дитина буде переключатися на дорослі програми, це небезпечно. По-перше, програми для дорослих не відповідають рівню розвитку дитини. А по-друге, існує загроза того, що дитина почне несвідомо копіювати поведінку дорослих, не розуміючи, до яких наслідків це може призвести. У США було проведено дослідження, й з’ясувалося, що в дітей, які дивляться лише новини, дуже різко підвищується рівень тривожності. Дитячі програми, навпаки, спрямовані на те, щоби дитина розслабилася, почула для себе щось нове, цікаве… Це стимулює її до розвитку.

— Які психолого-педагогічні вимоги потрібно ставити до дитячих програм?

— У першу чергу такі програми мають відповідати віковим особливостям дитини, бути різноплановими та цікавими. Особливу увагу варто приділяти інформаційно-пізнавальній складовій таких телепередач, наприклад, в контексті сім’ї чи школи. Адже діти часто не знають, як вирішувати конфліктні або просто складні ситуації вдома чи у школі.

Також важливим моментом є формування телебаченням позитивного образу вчителя, оскільки від цього в значній мірі залежить, наскільки дитина буде успішною в навчанні. Важливими є телепередачі, розраховані на дітей та їхніх батьків одночасно, оскільки вони відіграють суттєву роль у зближенні сім’ї, у налагодженні здорових стосунків. Такі передачі захоплюють цікавими історіями, непересічними гостями, оригінальними порадами і просто переглядом «старих добрих мультфільмів». Неможливо недооцінювати роль розважально-пізнавальних програм, наприклад, у форматі ток-шоу, це дає можливість дітям відчути свою власну причетність до процесу обговорення, як правило, важливих для них проблем.

— На одному з тернопільських телеканалів ведуча дитячої програми виступає в національному костюмі. Це має якесь значення у вихованні дітей?

— Це дуже добре, тому що в дитини підсвідомо закладаються національні цінності. Це можливість стати причетним до своєї нації, до народних цінностей, і дуже добре, що це відбувається саме на підсвідомому рівні.

— Ведучими дитячих програм дуже часто обирають дітей. Як це впливає на глядачів?

— Коли на екрані дитина, ми, дорослі, розслабляємося, це знижує рівень нашої тривожності, нам стає набагато спокійніше. Підсвідомо людина знає, що дитина не може сказати щось погане. Якщо глядачем є дитина, вона це ще ліпше сприймає, бо бачить віддзеркалення себе. Дітям набагато приємніше, коли на екрані бачать прототип самих себе, а також іграшки, які можуть говорити, співати… Також важливо, якщо ведучою є жінка, в якої є дуже чітко виражені материнські риси. Це дуже виграшний момент для програми й для сприятливого впливу на розвиток дітей.

— Під час дитячих програм заборонено транслювати рекламу. Чи має це пояснення з психологічної точки зору?

— Так. Рекламу заборонено, тому що в дітей немає критичного мислення. Точніше, воно є, але в значно меншій мірі, ніж у дорослих. Дітки сприймають усе за правду, коли дивляться рекламу.