Москва стала на коліна перед тернополянами

Наша Тернопільщина багата традиціями, історією, чарівною природою, прекрасними людьми, та всі, тим що дав Цьому краю Господь Бог. Але наша історія ще має багато таємниць, Про наших героїв ходять легенди, які труба вміти чути, а красу краю треба вміти бачити не тільки очима.

 Ще п’ятсот років тому на наших землях народився Дмитро, який заснував козацтво на Україні і великим військом пройшовся по землях Московії від Кавказу,  Каспійського моря, Москви, і до Стамбулу. Підвісили нелюди, але духу Тернопільщини не зламали. Разом з ним були нашу земляки, які повернулись  з далеких походів і розповідали своїм дітям та внукам про світ, який бачили, про традиції Тих земель, де ходили і про людей, що там жили.  Пройшло з того часу п’ятьдесят  років, і згадали знову на Тернопільщині про Московію.  А чого не піти походом знову,  Не захопити і сісти на трон, хоч на короткий час, але покерувати москвичами. Така думка виникла у князів Вишневецьких, які володіли замками  та землями  не тільки на Тернопільщині, алей на сході України. І часто Москвити  зазіхали на багатство народу України. Тому розкриємо невідомі сторінки книги про нашу Тернопільщину

Адам Вишневецький  (1566 — 1622) — український магнат, князь гербу Корибут, учасник військових походів Лжедмітрія I та Лжедмітрія II Походив з впливового роду князів Вишневецьких. Син Олександра Вишневецького та Олександри Капустянки. В 11 років втратив батька. Про молоді роки мало відомостей. Отримав гарну освіту. Замолоду був відомий своїм гультяйством, авантюризмом. Після оголошення Берестейської унії у 1596 році допомагав православним. Відкрито проти унійної церкви не виступав, підтримуючи православних лише на своїх землях.

 

 

Адама сяйнула думка, про те, що можна знайти десь у Московії одного із царевичів, організувати багатотисячне  військо і захопити  Москву та посадити свого на трон Московії. Він підключив свого родича.

 

Костянтин Вишневецький народився 1564   — князь, військовик, державний діяч Речі Посполитої. Був сином воєводи київського Костянтина Вишневецького і польки Анни-Ельжбети Свірчівни з Вільхівця. Братом його батька (стриєм) був славний Дмитро «Байда» Вишневецький. Біля 1595 р. першим з князів Вишневецьких перейшов на католицький обряд. Був опікуном Яреми Вишневецького. Брав участь у поході під проводом польського гетьмана великого коронного Яна Замойського проти Михая Хороброго — господаря Волощини та Молдавії; відзначився, заслужив похвалу гетьмана. Найважливіші події його життя розпочались 1604 р., коли до його родового маєтку Вишнівець потрапив Лжедмитрій I. Більшість дослідників схиляється до того, що він повірив у розказану історію, Помер  25 травня 1641 року

 

Юрій Богданович Отреп’єв — майбутній самозванець, що узяв ім’я сина Івана Грозного Дмитра, який, за офіційною версією, загинув у травні 1591 року від рук убивць, народився в підмосковному місті Коломні, у родині царського офіцера-стрільця Богдана Отреп’єва. Пізніше цар Борис Годунов і його близьке оточення зробили чимало для того, щоб дискредитувати свого противника, показати його такою безпутною та безталанною молодою людиною, п’яницею та чорнокнижником. Насправді ж з наймолодших років Юрій Отреп’єв був птахом явно іншого польоту. Це був від природи обдарований юнак, який мав не по роках гострий розум, чудову пам’ять, гарний музичний слух, був дуже старанним, володів багатьма мовами, в тому числі українською.  Саме завдяки подібним якостям Юрій зумів у рекордно короткі терміни чудово оволодіти грамотою, випередивши тут переважну більшість своїх однолітків.

 

Як це нерідко буває у людей подібного роду, сила честолюбства сина офіцера-стрільця аж ніяк не поступалася силі його очевидних здібностей. Вже тоді зовсім молодий Юрій почав серйозно задумуватися над тим, як йому по-справжньому «вийти в люди», однак скромність його походження спочатку не давала йому, по суті, жодних шансів на те, щоб зробити в Московській державі видатну кар’єру. Отреп’єв вирішив скористатися старим, як світ, способом — знайти собі могутнього заступника. Деякий час майбутній самозванець працював служником у князя Черкаського, а потім — у відомого боярина Михайла Романова. Честолюбний юнак чудово знав, що робив: тоді багато росіян серйозно вважали боярина Романова одним із головних претендентів на російський престол…

 

Є дані, що завдяки своїм якостям Юрій Отреп’єв досить швидко виділився з іншої романовської челяді. Однак його надії на заможну та впливову людину назавжди розбилися в один із жовтневих днів 1600 року, коли сильний загін царських стрільців з усіх боків оточив будинок його пана (хтось доніс Борису Годунову, що боярин Романов готує замах на царське життя). Служники, і серед них — сам Отреп’єв, заступилися за свого господаря, однак сили виявилися нерівними, а за опір «царським людям» на всіх них чекало суворе покарання — страта. Але син Богдана Отреп’єва зумів уникнути її. Він прийняв чернечий постриг та ім’я Григорій…

 

На новій, духовній, ниві колишній служник боярина Романова зробив, без перебільшення, запаморочливу кар’єру. Йому знадобився всього лише рік для того, щоб перетворитися з рядового ченця московського Чудова монастиря на диякона та члена патріаршої свити. Можна тільки уявити, яких великих успіхів міг досягнути зовсім молодий диякон, якби він продовжив «монастирську» кар’єру. Аж ніяк не виключено, що в цьому випадку Отреп’єв увійшов би до історії не як один із московських самозванців, а як один із видатних діячів Православної церкви. Але його блискуча кар’єра назавжди перервалася через дуже вже великий і непідробний інтерес ченця Григорія до суто мирських питань.

 

Ставши дияконом, Отреп’єв зі скрупульозністю, якій міг би позаздрити не один слідчий і навіть не один учений-історик, почав збирати факти та свідчення, що відносяться до Углицької трагедії 1591 року. А одного разу диякон дуже здивував чудовських ченців, заявивши їм, що незабаром він сам стане… новим московським царем!

 

Тоді мешканці монастиря тільки посміялися над «дивацтвами» молодого ченця. Однак ситуація, в якій опинився сам Григорій, виявилася для нього дуже серйозною: чутка про появу нового претендента на російський престол незабаром дійшла до самого царя Бориса Годунова. Побоюючись цілком реального арешту, Отреп’єв біжить із елітного Чудового монастиря.

 

Звичайно, не за віком розумний Григорій Отреп’єв досить швидко усвідомив, що без серйозної підтримки з боку могутніх людей усім його «царським» амбіціям призначено залишитися не більш ніж райдужними юнацькими мріями. Але де саме потрібно було йому шукати цієї підтримки сильних світу цього? Самозванець зрозумів досить швидко, що в самій Московії, де залізна рука Бориса Годунова міцно тримала за горло будь-яку опозицію, здобути її буде практично неможливо. «Царевич Дмитро» вирішує спробувати щастя в сусідній Речі Посполитій.

 

Важко сказати, як би могла скластися подальша доля самозванця, якби одного чудового для себе дня він не з’явився  на Тернопільщині у маєтку князя і магната Адама Вишневецького, якому він запропонував себе як служник. Згодом, ставши слугою князяя, Отреп’єв прикинувся важко хворим; сповідувати його прийшов єзуїт, духівник Вишневецького. Григорій сказав єзуїта: «Похорони мене, як царевича. Я не скажу своєї таємниці, але по смерті моїй ти знайдеш під моїм ліжком сувій, в якому все написано”. Єзуїт негайно ж взяв цей сувій, де Отреп’єв написав, що він царевич Дмитро, що Борис хотів його вбити в Угличі, але вірний лікар врятував його, а замість нього був убитий син священика, що бояри проводили його до Литви, щоб врятувати від Бориса. Вишневецький дізнався про це від духівника, спочатку здивувався і не повірив; але Григорій, зі сльозами на очах, розповів йому багато обставин з життя царевича, показав йому хрест з дорогими каменями, нібито даний йому боярином Мстиславський, його хрещеним батьком, на знак благословення, і князь повірив Отрепьеву.  Вишневецький визнав  ”царевича” не тому, що повірив його нескладним і наївним байкам. У затіяної грі у князя Адама були свої цілі. Вишневецький ворогував з московським князем через земель. Прийнявши самозванця, він отримав можливість чинити тиск на російський уряд. Визнання з боку  Вишневецького мало неоціненне значення для Отреп’єва. Заступництво князя   Адама обіцяло самозванцю великі вигоди, оскільки ця сім’я складалася в далекому спорідненість з Іваном Грозним. Після того як Вишневецький визнав безрідного «пройдисвіта», своїм по спорідненості з згаслої царської династією, самозванчеська інтрига вступила в нову фазу свого розвитку. Князі Вишневецькі мали великий влив на придворних царя Московії. Адже Олена Глинські була близькою родичкою Івана Грозного. На цей час князі Вишневецькі  постійно конфліктували з московським урядом за пограничні володіння і раді були змінити ситуацію на свою користь. Вже в жовтні 1603 року Адам пише листа своєму королю «про врятованого царевича Дмитрія», і не рішаючись виступити самостійно, втягує до справи родича Костянтина Вишневецького. Це рішучий, сміливий, войовничий та схильний до великих авантюр.  Князі Вишневецькі вирішили розширити свої володіння, отримавши  «спірні землі» і також реалізувати політичні плани. Вони переживали за свою маєтність, яка постійно зазнавала нападів татар, а польській князь не намагався захищати землі України. У них виник план захопити Московію і тим самим укріпити свої землі.

На початку 1904 року Адам Вишневецький і Лжедмитрій  перебираються у Вишневець Самозванець посиляться в замку і постійно провидить роз’їзди по знайомих князів Вишневецьких.  У Вишневці готується  план захвату Москви. Але на першому плані потрібно одружитися. Влітку 1604 року відбулося пишне весілля з Марією Мнішек, батько якої самбірський воєвода Юрій Мнішек, тесть князя Костянтина. Вінчання  молодят пройшло у призамковій церкві Вознесіння Господнього.

 

Марина Мнішек народилась у родовому замку містечка Ляшки Муровані Перемишльської землі у мальовничих передгір’ях Карпат, зростала у маєтностях батьків у Руському воєводстві. Отримала звичне для представниць магнатерії виховання – вміла читати, писати, співати, танцювати, шити, гафтувати. При перевезенні 1604 до Кракова Дмитра Самозванця чоловік її сестри Константин Вишневецький заїхав до Самбора, де представив того Юрію Мнішеку. Можливо, тоді його побачила Марина Мнішек і, можливо, тоді виникла ідея їхнього одруження. Отримавши згоду короля на наймі війська, Дмитро Самозванець повернувся до Самбора, де з Юрієм Мнішеком зайнявся підготовкою походу на Москву. 26 травня 1604 вони уклали контракт, за яким у випадку коронації Дмитра на царя Мнішек погоджувався на його одруження з своєю донькою Мариною за умови виплати йому 1 мільйона золотих, надання земель Сіверської і Смоленської та надання у віно доньці Новгороду і Пскова. У червні 1605 Дмитро Іоанович став царем і вислав 200 тисяч золотих до Мнішека для гарантування одруження. 27 листопада 1605 єпископ краківський одружив Марину з Дмитром І заочно (per procura) у присутності Сигізмунда ІІІ Васа, членів його родини, папського нунція (царя представляв московський дяк). 17 квітня 1606 величезний кортеж Марини Мнішек з 2000 гостей перетнув кордон Московського царства. 12 травня вони урочисто в’їхали до Москви. У наступні дні відбулось багато подій, що мають придаток вперше. 18 травня в Успенському соборі Кремля вона була першою помазана на царицю патріархом Ігнатієм і взяла шлюб з царем Дмитром Іоановичем. На весіллі вперше у Москві у п’ятницю було подано на стіл європейські страви, телятину, подано індивідуальні тарілки гостям і виделки, цариця і жінки, вдягнуті у європейські плаття, були присутніми на банкеті, де танцювали з чужими чоловіками, тобто гостями. Через декілька днів планували провести бал-маскарад, для чого почали виготовляти маски. Ці події лише полегшили справу змовників, ставши свідченням бісівського походження царської пари. Вночі на 27 травня змовники під проводом Василя Шуйського вбили царя Дмитра Іоановича. Марині вдалось спочатку відкупитись коштовностями, грошима на суму до 500 тисяч золотих, потім пробратись до польського табору під спідницею гофмейстерині Барбари Казановської. Під час погрому табору 2 червня її схопили. Проголошений царем Василь Шуйський наказав її зіслати з батьком до Ярославля у якості заручників.

 

На Тернопільщині формується військова група коло півтисячі вояків для походу на Московію. З Вишневця Лжедмитрій декілька разів навідувався у Запорізьку Січ, де йому вдалося через знайомих Князя Костянтина Вишневецького сформувати військо кількістю до 12 тисяч козаків. Чутки про «спасіння царевича»  швидко дійшли до Москви, і викликали занепокоєння у царя Бориса. Годунов пише до  лист до  князів Вишневецьких, яким обіцяє декілька замків, міст і землі тільки за те, щоб вони віддали йому «біглого Гришку Отрепєва»

А польський король на пряму не показав, що підтримує князів Вишневецьких з організацією походу на Москву і порушувати домовленість з царем.. Він  дозволив очолити їм вільнонаймане військо і відпустити на Україну, з подальшим походом на Московію. Лжедмитрій всім пообіцяв вольності і права православному населенню на Україні. А цар Борис , занепокоєний успіхами Самозванця, почав приймати міри, щоб перешкодити план захвату Москви українським козацтвом і польською шляхтою.  Багато  міст Московії радо відкривали ворота наступаючому новому царю.  Від боязні програти війну помирає Годунов і в цьому люди побачили знак Божий, відкривши перед Лжедмитрієм Московські ворота. Новий цар Московії  разом з дружиною Марією Мнішек , у супроводі пишної колони в’їхав до столиці. У той самий день Адам Вишневецький з охороною та своїми приближеними у супроводі п’яти карет покинув  столицю. Причиною було те, що самозванець почав перечити вказівкам Вишневецьких князів. Але це і спасло Адама від смерті, яка згодом чекала на багатьох українців і поляків. 8 травня відбулася коронація нового царя Московії. Але вже 27 травня 1606 року почався бунт. Місцеві жителі були незадоволені правлінням нового царя та засиллям чужинців. Московських бояр  не влаштовували нові європейські звичаї, кардинальні зміни зовнішньої політики. Костянтин Вишневецький на цей час мав охорону до тисячі козаків і кинувся на допомогу Лжедмитрію. Але взнавши що царя вже немає в живих зайняв будинок, в якому жив і вирішив захищатись до останнього. Два дні Константи і триста жителів Тернопільщини тримали оборону. Сам князь вів обстріл з лука і положив до триста  москвичів., Але нападаючі підвезли дві гармати, стало ясно, що бій програна і шансів у захисників на мир немає. Але в цей час появився  Василь Шуйський з великим Хрестом у руках.  Перед будинком лежали сотні трупів і захисники одноголосно рішили здатись на милість Шуйському. Всіх взяли в полон і відправили в Кострому. Через пару місяців всіх відпустили. Цим походи на Московію не закінчились. 23 серпня Костянтин Вишневецький і його прихильники з Тернопільщини знову організували похід , маючи на озброєні 30-тисячну армію. Вони підійшли до Троїте-Сергіївської лаври і тримали її в облозі 1 рік і чотири місяці.   Через рік зняв облогу і повернувся на Тернопільщину. Адам Вишневецький з своєю дружиною склали заповіт, щоб всі монастирі, якими вони опікувалися постійно залишалися православними. Так закінчився похід з Тернопільщини на Московію. Частина учасників походу вернулися на свої землі і ще довго передавалось з покоління в покоління про героїчні події на Московії.

 

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ

смт ВИШНІВЕЦЬ