На Тернопільщині суд відмовив батьку в аліментах, які він вимагав від доньок

Тернопільський апеляційний суд розглянув апеляційні скарги відповідачів Галини П. та Людмили Б. і позивача Василя Б. на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 8 липня 2021 року в цивільній справі щодо стягнення аліментів на утримання батька, – повідомляє пресслужба Тернопільського апеляційного суду.

Відповідно до матеріалів цивільної справи, Василь Б. звернувся із позовом до своїх доньок Галини П. та Людмили Б. щодо стягнення з них аліментів на його утримання. В обґрунтуванні своїх вимог зазначив, що з лютого 2009 року є пенсіонером за віком та отримує 2 тис. 665 грн пенсії. Тим часом за станом здоров’я потребує постійного лікування, яким не в змозі себе забезпечити. Як і продуктами харчування, а також оплачувати комунальні послуги тощо, необхідне для нормального існування. Відповідачі Галина В. та Людмила Б. є його дочками, мають відмінний стан здоров’я, постійне місце працевлаштування, стабільний дохід. Однак, не зважаючи на свій обов’язок піклуватись про непрацездатного батька, йому не допомагають. Тому просив стягувати з відповідачок щомісяця по 4 тис. грн аліментів на своє утримання.

            Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 8 липня 2021 року позов задоволено частково та ухвалено щомісяця стягувати з Галини П. по 200 грн аліментів на користь батька, а з Людмили Б. – по 400 грн.

            Не погодившись із судовим рішенням, всі сторони у цивільній справі подали апеляційні скарги та просили рішення суду скасувати й ухвалити нове. Так, Василь Б. просив задовольнити його позов у повному обсязі, а його дочки – відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

            У судовому засіданні Тернопільського апеляційного суду колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін і перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційних скарг, прийшла до висновку, що апеляційні скарги Галини П. та Людмили Б. підлягають до задоволення з таких підстав.

            Відповідно до довідки про доходи, розмір пенсії Василя Б. складає 2 тис. 665 грн. Із його картки амбулаторного хворого вбачається, що він має низку захворювань. При цьому факту придбання ліків на підставі лікарських призначень ним не підтверджено.

            За інформацією Державного реєстру речових прав, позивач має декілька земельних ділянок загальною площею понад 4 га. Із них 3,1211 га здає в оренду фермерському господарству та, згідно з договором оренди, щороку в якості плати отримує 6 тис. грн і додатково – борошно. Інші земельні ділянки обробляє самостійно та вирощує городину і фрукти. Також на праві приватної власності йому належить автомобіль ЗАЗ 2014 року випуску. Крім того, протягом 2017-2019 років Василю Б. нараховувались субсидії на оплату комунальних послуг. На даний час він із заявою про надання субсидій не звертався, однак такого права не позбавлений.

            Тим часом відповідач Галина П. має двох неповнолітніх дітей, старший син є дитиною – інвалідом. Відповідно до наданих довідок із місця роботи, її середня заробітні плата за останні два місяці становить 4 тис. 409 грн. Вона у власності декілька земельних ділянок загальною площею 1,3338 га , дві квартири у Тернополі і житловий будинок в одному з сіл Тернопільського району, в якому проживає її батько, позивач Василь Б.

            Відповідачка Людмила Б. має одну неповнолітню дитину. Відповідно до довідки про заробітну плату, з період з вересня 2019 по серпень 2020 року її дохід становив 85 тис. 472 грн. За інформацією Державного реєстру речових прав, у її власності є земельні ділянки загальною площею 0,9088 га, житловий будинок загальною площею 41,2 кв. м в одному з сіл Тернопільського району та квартиру – в Тернополі. Також, за медичним висновком, у відповідачки виявлено хворобу хребта.

            Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, апеляційний суд виходив із наступного. Статтею 51 Конституції України передбачено, що повнолітні діти зобов’язані піклуватись про своїх непрацездатних батьків. Правовідносини, пов’язані з обов’язком повнолітніх дітей утримувати батьків, врегульовані главою 17 розділу ІІІ Сімейного кодексу України (статті 202, 203 СК України). Зазначені норми не передбачають врахування прожиткового мінімуму, встановленого законом, як обов’язкова умова для стягнення аліментів.

           Відповідно до ч.1 ст. 202 СК України, повнолітні дочка, син зобов’язані утримувати батьків у разі, якщо вони є: 1) непрацездатними і 2) потребують матеріальної допомоги. Зі змісту ч.3 ст. 75 СК України, непрацездатним вважається той з батьків, який досяг встановленого законом пенсійного віку або є інвалідом 1, 2, 3 групи.

           Положенням ст. 205 СК України передбачено, що суд визначає розмір аліментів на батьків з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін. Необхідність матеріальної допомоги визначається в кожному конкретному випадку залежно від матеріального становища батьків, зокрема, отримання пенсії, державних пільг, субсидій, наявність майна, що може приносити дохід тощо.

            При визначенні розміру аліментів та додаткових витрат суд бере до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, до яких позов про стягнення аліментів не пред’явлено. Тим часом, у позивача є син, до якого він позов не заявив.

            Крім того, Василь Б. безоплатно проживає в будинку в одному із сіл Тернопільського району, що належить його дочці – відповідачці Галині П. Також апеляційний суд вважає голослівним та не приймає до уваги твердження позивача, що, підписуючи у квітні 2016 року договір дарування житлового будинку Галині П., він вважав, що укладає договір довічного утримання.

            Згідно з п. 21 постанови Пленуму Верховного суду України № 3 від 15 травня 2006 року “Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів”, обов’язок повнолітніх дітей утримувати своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги (ст.202 СК України), не є абсолютним.

            Враховуючи наведе, встановлені фактичні обставини та вказані положення закону, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх часткового задоволення, оскільки в судовому засіданні встановлено, що Василь Б. хоча є непрацездатним, однак не є особою, яка потребує матеріальної допомоги, тому у відповідачок відсутні визначений ст. 202 СК України обов’язок утримувати позивача.

            Беручи до уваги встановлені факти і відповідні правовідносини, належність, допустиміть і достовірність кожного доказу окремо, достатність і взаємозв’язок доказів у сукупності колегія суддів Тернопільського апеляційного суду прийшла до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги відповідачок, скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового, яким у задоволенні позовної заяви Василя Б. про стягнення аліментів на утримання батька – слід відмовити.