Двадцять років для Романа Шухевича. Тернополянин зібрав унікальну філателістичну колекцію, яку оцінили в Києві

Тернопільський історик Василь Штокало вже два десятки років збирає філателістичну колекцію, присвячену генерал-хорунжому, головнокомандувачеві Української повстанської армії, голові Організації українських націоналістів на Рідних землях, провіднику Генерального Секретаріату Української головної визвольної ради Романові Шухевичу.

За цей час він сформував збірку марок, карток і конвертів, виданих упродовж 1939—2018 років. Її основну частку склала продукція Підпільної пошти України.

Наприкінці лютого виставку «Від столиці воюючої України (ОУН-УПА-УГВР), село Бишки на Тернопіллі – до столиці незалежної України, Київ» Василя Штокала представили у Верховній Раді. Розміщена вона на 48 аркушах розміром А3, приурочена 68-ій річниці загибелі головнокомандувача.

Тож я поспілкувалась із паном Василем про особистість Романа Шухевича в історичному та філателістичному вимірах.

— Чому саме Роман Шухевич?

— Його постать тісно пов’язана з Тернопіллям. З 1943 року штаб-квартира Романа Шухевича розташовувалась у Бишках Козівського району. Тут 21–25 серпня 1943 року відбувся ІІІ Надзвичайний великий збір ОУН із соборним представництвом, де вирішувалися нагальні потреби боротьби. Чому вибрали саме це село? В Бишках проживали в основному українці. Село розташоване біля великого лісового масиву, а в ліси боялись заходити і німецькі карателі, і радянські енкаведисти. Виграшним було й розташування, бо через Бишки пролягали лінії зв’язку Волинь–Карпати, Наддніпрянщина–Чорне море та особливо важливі Закарпаття–Засяння з виходом до Європи. Багато ключових рішень від 1943 по осінь 1945 років Роман Шухевич ухвалював тут. Тож саме у Бишках він відбувся Великим Українцем планетарного значення. Роман Шухевич був видатним стратегом, зокрема, зумів організувати реальний опір німцям, коли ті були чи не повними господарями в Україні. Він підтримав розвиток повстанських республік (у тому числі Антонівецької – на півночі нашого краю), зумів гарантувати їхню безпеку від загарбників. Шухевич долучив до руху опору представників різних національностей: діяли сотні УПА з азербайджанців, грузинів, татар, бельгійців і навіть росіян. Важливо й таке: після початку Холодної війни уповноважені американської та британської сторін співпрацювали з Шухевичем через Бандеру. До речі, коли почав досліджувати постать генерал-хорунжого, то з’ясував, що загалом вона нерозкрита.

Коли мені до рук потрапила марка, випущена Підпільною поштою України до першої річниці його загибелі (а трапилось це два десятка років тому), я вирішив окрім цілісного історичного дослідження постаті Шухевича, побачити його в естетиці філателії.

— Тож розкажіть про свою колекцію

— Варто відзначити, що «Від столиці воюючої України (ОУН-УПА-УГВР), село Бишки на Тернопіллі – до столиці незалежної України, Київ» — перша в Україні виставка, повністю присвячена Романові Шухевичу. Так, були спроби висвітлити його особу й діяльність у знаках поштової оплати, але в більшості своїй це виходило дотично та аж ніяк безпосередньо. У мене ж переважна частина експонатів прямо пов’язана з генерал-хорунжим. Найстаріший — часів проголошення Карпатської України, адже Роман Шухевич мав стосунок до штабу Карпатської Січі. Левова частина моїх надбань — марки, марки-аркуші Підпільної пошти України. Друкували їх на найпотужніших поліграфічних підприємствах Західної Європи (початок 1950-х) і Північної Америки, зокрема США. Підкреслю, що вони завжди були на високому мистецькому та поліграфічному рівні.

До речі, марки Підпільної пошти України, хоч і не були знаками оплати поштових послуг, але як наліпки на конвертах мали велике просвітницько-інформаційне значення, сприяли поширенню у світі відомостей про нашу Батьківщину. Звісно, до підрадянської України такі конверти могли потрапити хіба  випадково, коли відповідні органи за тої чи іншої причини прогавили кореспонденцію, але траплялися й такі випадки.

Гадаю, варто мовити кілька слів про Підпільну пошту України…

— Внутрішній поштовий зв’язок у повстанській армії був розвинений, діяла широка підпільна мережа, яка охоплювала не тільки терени України, а й виходила за їх межі. У кінці 1940-х років ОУН Бандери в Баварії (Німеччина) започаткувала Підпільну пошту України. Ініціював її найімовірніше професійний філателіст Юліян Максимчук, а Степан-Любомир Рихтицький утілив цю ідею при грошовій підтримці самостійників-революціонерів. За час існування Підпільна пошта України (1949—1983 роки) випустила близько семи тисяч марок (враховуючи й різновиди), з них майже чотири тисячі основних типів і приблизно півтисячі пропам’ятних блоків.

— А як щодо інших експонатів?

— Серед особливо цікавих — блок марок, випущений наприкінці 80-х років минулого століття в Польщі, присвячений українському руху опору 1944—1950 років. Що ж до сучасних експонатів, представлені марки Укрпошти: з портретом Романа Шухевича, з портретом та підписом Степана Бандери та присвячену 65–ій річниці створення Української головної визвольної ради. Є й листівки, серед яких випущені українцями в США й Канаді у вісімдесяті, є й дві, створені в часи незалежності заслуженим художником України з Тернополя Ярославом Омеляном. Також є добірка спецпогашень та конвертів «першого дня».

— Що буде з експозицією після закінчення виставки у Верховній Раді?

—  Опісля вона помандрує в Одесу. Якщо запропонують показати її в інших містах, то я з радістю відгукнусь. Продовжуватиму поповнювати збірку, бо маю ще не всі випуски Підпільної пошти України. Особливий інтерес для мене нині становить конверт із спецпогашенням  «Укрпошти», присвячений Нілу Хасевичу (2005 року). Потім, оскільки ця виставка постала у Тернополі, тут вона й осяде – планую передати її на поповнення Державного музейного фонду України.

Анна Золотнюк.

Фото авторки. Ілюстрації надав Василь Штокало.

загрузка...

Comments are closed.