Тернополян просять не носити “мертвих” квітів на могили

“Ми сповідуємо віру в Єдиного Бога, Отця, Вседержителя Творця неба і землі, і Всього Видимого і невидимого.

В книзі Буття (1;1) – сказано:» Спочатку створив Бог небо і землю». В цьому догматі (віронауці) джерело сприйняття людиною світу духовного і матеріального, небесного і земного, які гармонійно поєднуються між собою.
В небесному бутті немає часу і простору, а земне буття – це оточуючий людину світ підвладний законам простору і часу. Особливе місце у всьому небесному і земному належить людині – вінцю творіння. Створена за образом і подобою Божою (Бут.1,26) людина покликана гармонійно поєднувати в собі Божественне, небесне і земне. Людська природа, в свою чергу, складається із духа, душі і тіла, і по задуму Божому дух повинен керувати душею, душа – тілом і всією людською сутністю.
Гріхопадіння людини порушило гармонію, пошкодило її природу, вона втратила правильний порядок життя: тілесне і людське почало переважати над душевним, а душевне – над духовним.
Пошкодилась і свідомість людини: Божественне і небесне ніби відійшло, відірвалося, і земне стало переважати. Де в свою чергу підірвало здатність духовного осмислення Небесної і Земної Церкви, яка відображена в Богослужіннях, Таїнствах, чинах, обрядах, благочестивих звичаях.
Втратилось і глибоке розуміння храмової архітектури, іконографії, атрибутики, богослужбових предметів і речей, які є символами Божественних і небесних істин в атмосфері етично-естетичної гармонії.
В умовах сучасності людина поступово почала руйнувати духовну форму релігійних практик вивертами світської моделі церковного життя (секуляризація).
Часто в храмах можна бачити надміру церковної атрибутики, її багаторазове повторення. Цьому буває просте пояснення: «парафіяни пожертвували». Пожертва на храм церковних предметів речей та різних оздоб – це благий намір, але перед тим потрібно взяти благословення священика, який повинен підказати в якій пожертві є потреба.
Професор Пантелеймон Ковалів ( УПЦ в США) у своїй книзі «Українське православіє та його основні ознаки» пише: «… Православіє універсальне за змістом, але національне за формою. Українська Православна Церква пишається такими національними оздобами як рушники, хустки, квіти, килими тощо».
Але в той же час використання національних ознак про які пише професор повинно мати розумні границі. Уявіть собі широкі рушники, які закривають намісні ікони на іконостасі так, що ледь видно лик Спасителя і Божої Матері, або Голгофа на яку накинута широка тюль чи широкий рушник, які майже закривають Розп’яття. А ще жіночі шарфи чи хустки на хресті або біля його підніжжя. Звичайно, що такого допускати не потрібно. Бо аж ніяк циганське шатро над Голгофою не створює духовного розуміння таємниці Хресної жертви Спасителя, при всій повазі до національних ознак.
Та найбільшою проблемою наших храмів, на яку не звертають уваги вірні, і що найбільше вражає духовенство – це штучні квіти. Ці рукотворні ядучі неприродними кольорами «витвори», ніби змії розповзлись по іконостасі, престолу, горному місці, тетраподі, по всіх куточках храму. Штучні букети майже цілком витіснили живі квіти як вияв особливого благоговіння і поваги до святинь Божого дому.
Коли нас запрошують рідні чи друзі на якісь світські події то з поваги і любові до них даруємо букети із живих квітів. Але чомусь до храм Живого Бога, ми несемо мертві квіти. Який абсурд! Храм де сплітається вінок духовних істин наповнений вінками фальші.
Колись Ісус Христос застерігав від лжехристів і лжепророків (Мф. 7:15; 24:24), тепер добавились ще й лжеквіти. Жіночки-парафіянки масово одна поперед другої несуть у храм штучні квіти, перетворюючи його на ідольське капище китайської «флори», якогось лжеквіткового бога. Під товщою квіткових ідолів та ідольчиків, які захопили ікони у свій пластмасово-дротяний полон, важко молитовно зосередитися на іконі Спасителя, Божої Матері чи святих, а тим більше перенестись до первообразу.
Надзвичайно яскраві барви такої сумнівної оздоби вбивають атмосферу спокою і умиротворення. Яскраво і кольорово – це ще не значить гарно і доречно. Вражає втрата здатності відчувати справжню красу видимого Божого творіння серед якого є живі квіти домашні чи польові, які можуть знайти достойне місце в храмі як вияв живої віри в Живого Бога.
Внутрішня будова храму і його облаштування історично склались так, що в ньому як в духовній скарбниці є все необхідне для того, щоб на землі ми духовними очима споглядали Царство Боже і відчували його присутність в собі. Всі ті речі і предмети, які не несуть в собі релігійно-духовного (сакрального) змісту, а тим більше протиречать йому, не повинні займати місце в храмі, в тому числі і штучні квіти.
А взагалі, квіти не є складовою частиною внутрішнього облаштування храму, їх відсутність не буде порушенням якогось церковного правила чи норми. А тим більше штучним квітам взагалі не місце в храмі, бо цим базарним ширвжитком низькопробного мистецтва, яке заволоділо масою людських душ ми зневажаємо Живого Бога і святині храму. Штучні квіти – це імітація – обман, це світ кривих дзеркал, світ ілюзій.
Прикро буває, коли бачиш як храмові ікони, високохудожня різьба іконостасу, настінні розписи, за престольний хрест, хоругви і, навіть, панікадило ( центральний світильник), бокові бра, які є прекрасним витвором мистецтва, придбані за пожертвами парафіян чи меценатів, густо-рясно «прикрашені» штучними квітами на які затрачено, знову ж таки, гроші і часто не малі.
Непотрібно спотворювати красу храму, який є віддзеркаленням духовної краси Царства Небесного. В храмі земна церква повинна торкатись, зустрічатись з Церквою Небесною. Присутність ликів Небесної Церкви із давнини появлялись в іконах і розписах храму. Людина не завжди могла спілкуватися з Богом прямо і безпосередньо. Богу угодно було поставити між собою і людьми сонми своїх вибраних, прославлених друзів і посередників. Участь святих в спасінні християн земної Церкви має глибоку духовну основу, що підтверджується Святим Письмом, Переданням і вченням Православної Церкви.
Для чого таку духовну гармонію символів-образів прикривати непристойністю деформованих смаків, і робити штучну перешкоду для зустрічі земної Церкви з Небесною. Нерозумно між людиною і Богом ставити посередниками мертві квіти, зневажаючи незриму присутність вічно живих духом угодників Божих. Неприпустимо, щоб святині храму були у фальшивих ідольських неосвячених обіймах.
Ще в Старому Заповіті за повелінням Божим Мойсей спорудив священну будівлю (скінію) для служіння в ній Господу (Вих.33,7), а Давид побудував скінію для зберігання Ковчега Заповіту (Царст. VI, 17). В часи Соломона був споруджений храм Єрусалимський (Соломонів) (Вих 25:9-10). Було також і повеління Боже працювати для оздоби цих Старозавітних святинь, різьбарям, митцям-вишивальникам, золотарям, ткачам. Ці Старозавітні храми стали праобразами Новозавітних Християнських храмів з їх внутрішнім оформленням узаконеним канонами Церкви та освячених молитвою.
Інколи ми обвішуємо лжекрасою ці святині-символи, але на жаль не задумаємось, що зневажаємо не тільки дім Божий, але також талант і працю митців-художників, які вкладаючи душу творили цю зриму красу. Які б дорогі і вишукані не були штучні квіти, вони завжди будуть виглядати дешево і примітивно. Не потрібно обманювати Бога, не потрібно бути брехливим в своїх діях змішуючи Бога з ідолами.
Ця квітково-штучна показова розкіш, як сучасне заперечення храмової традиції ( шик-модерн), говорить про рух людини назад в елементарному чуттєвому сприйнятті прекрасного (естетична деградація).
Сьогодні в ХХІ столітті в період науково-технічного прогресу, бачимо зупинку, регрес в плані релігійної свідомості. Релігійність за одним із визначенням цього терміну – це живий зв’язок людини з Богом як з джерелом святості, що формує благочиння, як глибоко-духовне осмислення Бога, служінь, таїнств, звичаїв, обрядів, традицій, а також храмової атрибутики, богослужбових речей і предметів.
Це осмислення не повинно обмежуватись тільки фізіологічними властивостями людини земної, але перш за все, людини за образом і подобою Божою, усвідомлювати розумом серця і бачити очима душі красу Божого Дому, і відрізняти де добре зерно, а де кукіль. І цей без кореневий, а значить, і мертвий кукіль штучних квітів викорінювати із релігійної свідомості парафіян і тим самим очищати Дім Божий, Дім молитви. Прекрасним прикладом цьому є Євангельська оповідь про очищення Єрусалимського Храму Господом нашим Ісусом Христом ( Мф. 21,12; Мр. 11,17; Лк. 19,46; Ів. 2,1).
Штучні квіти в храмі є виразником темного боку традицій, коли зовні це нібито і добрий намір, праця, кошти, але за цим немає ні логіки, ні духовного змісту, ані відчуття святості (сакральності). Тому цілком доречними в храмі є живі квіти, як нерукотворний дар землі Творцеві, і шана людиною Живого Бога. Звичайно, набагато простіше поставити штучні квіти і на цілий рік або й на кілька років і заспокоїтись. Однак, яке ж велике благо працювати в домі Господньому, виконуючи різну роботу по догляду за храмом, в тому числі і за живими квітами, а це входить в обов’язок парафіян, особливо сестриць.
Не потрібно своєю байдужістю і лінивством штучно створювати проблему живих квітів. Господь щедро прикрасив землю розмаїттям квітів домашніх і польових, їх тільки потрібно принести в дар Богові і сказати: «Це Твоє від Твого, це пахощі нашої живої віри і любові до Тебе Господи».
В деяких парафіях на протязі цілого року храм прикрашають живі квіти, ніхто і гадки не має ставити штучні. Є така добра традиція, коли віряни після своїх урочистих подій: дня народження, весілля, хрестин приносять букети живих квітів до церкви. А ще їх можна зірвати із домашніх квітників, в полі або посадити довкола храму. Адже, ці квіти квітнуть від ранньої весни (тюльпани, нарциси) до пізньої осені ( хризантеми). А то буває зайдеш на територію храму – навколо клумби різних прекрасних живих квітів, а ввійдеш до храму, а там базарна ятка штучної квіткової фальші. Варто задуматись, чи не так?!
А як же бути зимою, коли храм не опалюється? Чи не практично поставити штучні квіти? Звичайно, що ні! Як сказано було вище, квіти не є обов’язковою складовою частиною внутрішньою будовою храму, і нічого страшного коли їх не буде. Але і тут можна скористатись вічнозеленими рослинами такими як мирт, самшит, ялівець, ялина чи сосна, зробити невелику композицію у вазі і поставити її на тетраподі (аналої) біля храмової чи святкової ікони. Навіть можна використати букет із сухих квітів. Ці гербарії із живих квітів виготовленні особливим способом виглядають досить природно.
Для того, щоб краще зрозуміти істину Божого промислу, який дає дар освячення, благословення, зцілення, захисту від злих духів, достатньо вникнути у глибоко-духовний зміст молитв на освячення живих квітів (зілля) в День Святої Тройці ( Зелені Свята) та Успіння Божої Матері.
Прихильники штучних квітів у храмі вважають, що це яскраво, красиво, дешево, що такі квіти стоять довго і не потребують особливого догляду. Насправді, це елементарна байдужість, лінощі та хвороба нашої доби, сучасне ідолопоклонство.
Ще один важливий аргумент в заперечення пластмасово-паперової «флори» – це екологічно нечисто (потрібно врахувати і екологію душі) і пожежно-небезпечно.
На жаль, є суспільна думка з її залізним аргументом: «Бо всі так роблять». Так, штучні квіти продають повсюди, виготовляють прекрасні екібано. Для когось це робота, засіб виживання. Не впадаючи в певну крайність заперечення штучних квітів взагалі, можна сказати, що застосування їх десь може бути доречним і оправданим, але тільки не там, де є найсвятіше і найдорожче – це Храми Божі та кладовища.
Розмова на цю тему не може дати гарантії, що раптом всі храми будуть очищені від штучних квітів, але задуматись над цією проблемою варто.
Потрібно наповнювати наші храми істинним поклонінням в дусі та істині (Ів.4:24). І прикрашати їх живими квітами внутрішньої чистоти і праведності, тоді вони будуть кораблями нашого спасіння.”

Прот. Мирон Гах