В Україні презентували унікальну книгу, в яку ввійшов текст тернополянки

Фото з сайту проекту “Книга добра”.

Ідея створення незвичного видання з`явилася у прикарпатців, які придумали зібрати 50 найкращих історій про добрі справи під однією обкладинкою. Автори “Книги добра” — дорослі і діти з різних куточків України і світу.

Тексти обирала спеціальна рада, яку очолювала відома українська письменниця Марія Матіос.

Унікальну книгу друкували на черпаному папері, який зберігається більше тисячі років. Папір — із бавовни і трав, зібраних у тих регіонах, звідки надійшли історії про добро. На кожну сторінку зробили окреме кліше, виведене каліграфічним почерком. Верстали видання в Центрі української культури в Естонії.

До презентації “Книги Добра” долучився Президент України Петро Порошенко, який особисто представив видання у Мистецькому арсеналі в Києві 9 грудня. Обмежений тираж книги передадуть в найбільші книгарні світу.

Зокрема, у книгу потрапив зворушливий текст тернополянки Ольги Стасів, дружини покійного Михайла Стасіва — хірурга, який врятував сотні життів у зоні АТО, перебуваючи там 292 дні. Серце Михайла Стасіва зупинилося від інфаркту на 48 році – через півроку після демобілізації.

До уваги читачів текст Ольги Стасів для “Книги добра”, який ми віднайшли на сайті проекту.

 

«Знаю, що він помер! Що ж, по-твоєму, я не знаю чи що? І все одно я можу його любити. Від того, що людина померла, її не можна перестати любити, особливо якщо вона була кращою за всіх живих, розумієш?» (Дж. Селінджер «Над прірвою у житі»)

Михайлику мій! Люблю тебе як у наш перший день. А тих щасливих днів з тобою було стільки! Я дякую Господу за те, що нагородив мене тобою. Ми прожили хороше життя, і це буде зігрівати мене як пам’ять про добрий час.

Минулої осені ми зіграли б своє срібне весілля. Я одягнула б гарну сукню. Ти посміхався б мені. Друзі співали б нам «Многая літа!». Не судилось. Натомість приїхали твої побратими, розказували, як ти оперував хлопців, яких привозили з Дебальцівського котла, як їздив, забирав поранених з-під обстрілів, за два дні вивіз із пекла 187 бійців, як вивозив тіла загиблих, щоб рідні могли їх поховати. А потім повертався і знову оперував. Ці розповіді бувають болючі для мене. Скільки ж ти пережив! Яке серце витримає! І жодним словом не прохопився. І жодного разу не поскаржився.

Звісно, ти ж задля цього і пішов туди. Рятувати людей. Допомагати тим, хто страждає. Бути там, де ти найпотрібніший. Де ніхто, крім тебе, не зможе.

Я не заперечувала, коли ти вирішив їхати на схід. Розуміла, що інакше не можеш. У твоєму серці ніколи не було браку любові. Любові до родини, друзів, колег, знайомих і незнайомих людей, до Батьківщини.

Із своїм лікарським досвідом, із зв’язками з медиками, ти виявився незамінимим. На твоє прохання тернополяни купили і передали в зону бойових дій позашляховик для евакуації поранених. Волонтери з Італії присилали на твоє ім’я ліки. Скільки життів врятовано завдяки цьому.

Минає уже рік як ти відійшов у вічність, уже рік без тебе. Але ти – зі мною. І будеш поряд до останнього мого подиху.

Ти живеш у нашому сині.

Частинка твого серця б’ється у грудях кожного врятованого тобою бійця. Тебе згадують у своїх молитвах тисячі матерів, чиї сини вижили тільки завдяки твоїм умілим рукам і доброму серцю.

Близькі люди відходять. Любов залишається.

Я знаю, що ти помер. Що ж, я не знаю чи що? І все одно я можу тебе любити. Від того, що людина померла, її ж не можна перестати любити, особливо якщо вона була кращою за всіх живих”, — кінець цитати. 

 

загрузка...

Comments are closed.