Страшне багатолике обличчя війни (фото)

Війна раптово увірвалася в наш побут, у наше життя, в наші думки і щоденні вчинки.

Невидимий грізний, страшний фатум мобілізував на схід України десятки тисяч молодих здорових чоловіків, які щодня дивляться в очі війні і смерті, – пише Залізничник.

Війна спотворила наше сприйняття цього світу і нині її страшне багатолике обличчя – це мільйони фотографій із зони АТО.

Серед понад 300 залізничників зі Заходу України, мобілізованих до збройних сил – інженер-залізничник Андрій Козицький. На наше прохання Андрій сфотографував світ, який бачить щодня. Не знаю як вас, читачу, а мене цей світ вражає холодними безлюдними міськими пейзажами, потворними руїнами, уламками металу, чорним шматтям перемішаним із мертвою людською плоттю.

Вдивіться у фотографії доріг. Це – страшні понівечені війною шляхи. Отакими шляхами до нас приходить сліпа жорстока війна, а за нею – нерозлучна “пара” – смерть і привид “русского міра”, що несе з собою жах, ненависть і безнадію.

Придивіться уважно до фотографій напівзруйнованих будинків. Ці споруди мертві. Ще кілька місяців тому у цих стінах жили люди – молодь, літні і діти. Щодня вони прокидалися і наповнювали свій світ радістю чи сумом, надією чи спокоєм. Прийшла війна і зруйнувала їхній світ, їхні будинки, випалила з них тепло людських душ, наповнила їх холодом туги і страху.

Похмурі сірі ранкові чи надвечірні тумани заповнюють цей безлюдний світ, наштовхуючи на думку про якусь масштабну катастрофу. А чому б і ні? Оноре де Бальзак колись казав, що під кожною могильною плитою похована всесвітня історія. Скільки повчальних і сумних історій могли б розповісти ці пейзажі. Поля, дороги, лісосмуги Донеччини і Луганщини густо всіяні тілами людей, що загинули і лягли в цю землю, відстоюючи свої ідеї – праведні і неправедні. Серед загиблих чимало таких, які нічого не бажали окрім простого людського спокою. А його не було і, на жаль, ще нема.

Відчуйте холодну тугу, яка струмує у цих фото, заглибтеся у мокрий вранішній туман, відчуйте його вогкі пасма. Із цього сірого мороку прилітають кулі, снаряди, міни і “гради”. Торкніться душею болю, який струмує в цих фото і можливо тоді ви зможете хоча б віддалено відчути те, що кожного дня відчуває Андрій Козицький страшний, холодний, мертвотний подих війни. Треба мати міцну психіку, щоб протистояти цьому щоденному і щосекундному тиску війни. Дивіться ці фото і утверджуйте в собі безумовну повагу до людей, які щодня протистоять діаметрально протилежному нам світові агресії і насильства, світові, який не може змиритися з тим, що ми як народ, як велика згуртована спільнота виходимо з під його впливу і нарешті розпочинаємо рух своїм і тільки своїм життєвим шляхом, підтверджуючи ще раз сумну істину, що свобода ніколи й нікому не дається задарму і завжди коштує крові.

Інженер-залізничник, рядовий Андрій Козицький: “На війні буває все: і мужність, і страх, і сміх…”

ІНЖЕНЕР-ЗАЛІЗНИЧНИК, РЯДОВИЙ АНДРІЙ КОЗИЦЬКИЙ: “НАС ОБСТРІЛЮЮТЬ НЕ МЕНШЕ ДВОХ РАЗІВ НА ДЕНЬ…”