Вісім людей зі Смиківців бережуть історію села, а іншим байдуже?

Всі ми в душі трохи патріоти. Це таке високе, а водночас абстрактне, поняття «любов до країни». Та відданість державі починається з відданості своєму селу. З цього все починається й тут, у Смиківцях.

Смиківці, як повідомляє Вікіпедія, село Тернопільського району Тернопільської області, яке розташоване на річці Гніздечна, на сході району. Населення на 2007 рік становило 1042 особи. Щороку на початку серпня тут святкують день села. Цього року селу 468 роки з дати першої письмової згадки.

В села є сайт і сторінка Вконтакті, щоправда ні перше, ні друге ніхто вже мінімум 2 роки не оновлює. Та й нащо? В соціальній мережі в групі «Смиківці-молодці» є тема обговорення «Що б ви змінили у Смиківцях якщо це було б у ваших силах?», більшість відповіло, що поставили б пам’ятник Шевченкові. Зрештою його таки встановили. І тема затихла. Що ж це виходить: змінювати більше нічого?

Є! До змін прагнуть кілька жителів Смиківців. Місцева «Просвіта» з восьми людей, які спрямовують всі свої сили на відкриття Музею історії села. З ідейним натхненником музею нам вдалось поспілкуватись. Богдан Михайлович сприяв встановленню вищезгаданого пам’ятника, також як майстер допоміг десятьом музеям області. Але безкорисна допомога ніколи не пропадає.

От і вирішили цих кілька смиківчан влаштувати власний музей. Але лави ініціативних однодумців не збагатились. Дивує байдужість селян. Адже ніхто не відгукнувся, хоча було оголошено в церкві. Наступною перепоною була сільська рада, яка ніяк не збиралась надавати приміщення під музей. Але наші ніде не пропадуть. Вирішили і це питання: зробили дерев’яну хатку на 1 кімнату біля пам’ятника Шевченку.

«40% роботи вже зроблено, – розповідає Богдан Михайлович, – Зараз в приміщенні працює художник. До того ж ми вже зібрали частину необхідних документів.»

Поблизу села виявлено археологічні пам’ятки середнього та пізнього палеоліту, висоцької культури. Діяли «Просвіта», «Луг», «Рідна школа» та інші товариства, кооператива. Є церква Різдва Пречистої Діви Марії (1820, кам’яна; добудована 1915), каплиця поблизу джерела (2004). Встановлено пам’ятний хрест на честь скасування панщини, насипано символічну могилу Борцям за волю України (1992).

Допомогти люди можуть двома способами. Перший: матеріально, бо у все: від вхідних дверей і до останньої фотографії, вкладали лише свої гроші. Жодного тобі мецената чи пожертви. Другий метод допомоги: потрібні документи та фото, дотичні до села чи його жителів, про Велику вітчизняну війну або про операцію Вісла. Інформація з архівів теж буде корисною. Врешті будь-які історичні папери пригодяться. І першу, і другу допомоги приносити у музей, біля пам’ятника Шевченка у Смиківці. А як вже ми зазначали: безкорисна допомога ніколи не пропадає.

Невже з тисячі жителів цього затишного місця, лише кілька знають, люблять і хочуть щось зробити корисного для села? То ж чи може бути кращий подарунок на день рідного села щось краще, аніж так проявити власну позицію?

Агов, молодці, проявіться.

Катерина Пронь