Жлобологія. Ternopil edition

Влаштовувати стихійні сміттєзвалища в зелених зонах під Тернополем і навіть в місті. А потім ходити і з потужним виразом обличчя питати: “А кто ето сдєлал?” (https://ecology.unian.ua/trash/1803…)

Зливати каналізаційні відходи в Тернопільський став, а потім змушувати владу купувати “зелену свиню” за 7-8 млн. гривень, щоб почистити став. (https://www.facebook.com/skelyatern… https://te.20minut.ua/Groshi/zelenu…)

Улюлюкати до жінок і чіплятися з дурнуватими пропозиціями, коли ти бухий або просто бидло. Коли намагаєшся спитати мотив їхній дій – впадають у кататонічний ступор або продовжують бикування.

Коли водій маршрутки вішає в салоні дофіга іконок так-шоб-по-богатому і поводиться на дорозі так, ніби він “зберігся” перед виходом на маршрут. Небезпечні обгони, підрізання, створення аварійних ситуацій + фірмове хамство і образ типового тернопільського маршрутчика готовий.

Голосувати за генплан і позбавляти місто зелених зон на догоду забудовникам. Бо газон та дерева творять всього лиш необхідний для життя кисень, а не робочі місця і прибуток власникам бізнес-точок. (https://te.20minut.ua/Podii/bez-shu…)

Викидати “бичок” від сигарети, обгортки шоколадки та іншого побутового дріб’язку прямо на тротуар. Епічності та трагічності надає падінню той факт, що поруч зазвичай є сміттєва урна.

Коли на світлофорі вмикається зелене світло для пішоходів і якийсь шумаХЕР на машині вирішує газонути і проскочити. В якості бонуса в погану погоду заляпає тебе з ніг до голови душем із грязнючої води найближчої калабані.

Коли ти великий підрядник, який виграв тендер, але робиш дорогу на відтинку від Старої піцерії і до Орнави (вул. Шашкевича) як своєму куму на дачі – “тут підмазати, там залатати, рівні не сходяться, але ніхто не замітить” . А потім ти робиш один шар дороги і кладеш каналізаційні люки, які виступають над дорогою на 10 см і чекаєш сприятливої погоди, щоб докласти наступний шар асфальту.

Палити цигарки на зупинці і методично спльовувати слюну на землю, після чого на асфальті утворюються “верблюжі калюжі”.

Брати на ринку і в супермаркетах одноразові пакетики на все на світі. Навіть якщо це один банан і одна ковбаса. І класти все це в один великий пакет. А потім спостерігати як в небі пливуть не хмарки, а пакетики.

Купувати у дідульок і бабульок підсніжники, а потім через декілька років виявити, що ці Червонокнижні квіти взагалі пропали і винищилися продавцями первоцвітів.

Йти по велодоріжці і всім своїм видом показувати, що водій велосипеду не трамвай – об’їде.

Вивидити свою домашню радість на вулицю покакати і не прибирати за ним органічні добрива. Особливо це в радість людям, які таки вступають в нерукотворну міну.

Омолоджувати кожного року одні й ті самі дерева в парку Шевченка. Це дуже вигідно як бізнес-схема. 500 гривень за стрижку одного дерева під ноль це вам не хухри мухри.

Ставити торгові будки в парках на газонах і не проводити рекультивацію після використання газону.

Не дотримуватися установленого міською радою взірця дизайну і плодити недолугі і рагульські будки у відпочинкових зонах міста. Куди тільки дивиться виконавча служба міськради?

Ставити бруківку всюди де треба і де не треба, а ще краще вишивану таку, щоб патріотичненько дивилося. (https://www.facebook.com/igora.liza…)

Погоджувати дизайн пам’ятників і статуй, де найбільша концентрація хрестів, ангелів і всієї вселенської печалі. Нове сучасне концептуальне? Нє, не чували. (https://te.20minut.ua/Podii/zamist-…)

Переклеювати цінники в шмоточних магазинах, щоб потім ціна на розпродажу здавалася нижчою або спеціально завищувати ціни перед розпродажем.

Шаурмщики та інші торговці фастфуду готують їжу тими самими руками, якими приймають гроші. А на всі претензії відповідають: “В мене руки чисті, нещодавно мив”.

Торгувати домашнім м’ясом біля вокзалу на землі. Санітарні норми? Поліція? Ні, не чували.

Мужчини та дами, яким захотілося справити малу нужду після півторашки “Опілля”. І які, звичайно, не терпітимуть до дому або туалету, а сходять у дворі будинку на дерево або на стіну. А якщо це літо і Єліся – підуть до Стіни Плачу.

Коли в дворі житлового будинку роблять клумби із шин та інші арт-інсталяції в стилі “совок” від чого хочеться гірко плакати і палити такі шини.

Коли дуже круті водії своїх бляшанок видирають із землі напівсфери, що заважають нормально припаркуватися на тротуарі або газоні біля “Максима”.

Дика та незугарна зовнішня реклама на історичних будівлях. Вивіски велетенських розмірів і всіх кольорів спектру (бажано тих, що виривають око), які підходять під архітектурний стиль будівлі, як стрази на вусах Степана Гіги.

Коли чоловіки у жіночій компанії голосно відригують або пошлять сортірними жартиками, а потім голосно сміються з цього всього трешняка.

Коли молодь в громадському транспорті різко починає схилятися до сну, коли в салон заходить людина пенсійного віку або вагітна жінка.

Коли хтось чудить якусь …ню і коли перехожі роблять зауваження, а цей персонаж витягує якусь ксіву і починає нею дико розмахувати. Ніби це Середньовіччя і в нього в руках індульгенція на прощення всіх гріхів.