Про «телячью мову» на зимну голову

Одразу зазначу, що я не проти вільного розвитку та вживання мов національних меншин в Україні. Виглядало б, щонайменше, дивним зворотне у такій поліетнічній державі, як наша. Більше того, я не заперечую державної підтримки будь-якого етносу у можливості отримання освіти рідною мовою, включно з дошкільною та вищою. Проте, держава, як на мене, тягар фінансування може нести лише на рівні дошкільної освіти та початкової школи. Все решта – будь ласка, але приватним порядком. Це буде справедливо.

Одночасно, я за беззаперечне дотримання законів, які не суперечать здоровому глузду.

Конституцією України, її ст.10, визначено «Державною мовою в Україні є українська мова». Для мене це означає, що особи, які перебувають на службі держави Україна, або діють від її імені, тобто державні службовці, військовослужбовці, особи підрозділів МВС, МНС, СБУ інших воєнізованих та спеціальних державних утворень, судів, прокуратури під час виконання службових обов’язків ЗОБОВ’ЯЗАНІ спілкуватися виключно державною (українською) мовою. Незалежно від регіону перебування. У випадку звернення громадянина до таких осіб іншою мовою, вони вправі, але не зобов’язані, дати відповідь на мові звернення. Проте, це не повинно стосуватись інтерв’ю (пояснення, чи т.п.) засобам масової інформації, незалежно від мови звернення, чи країни походження такого ЗМІ.

Вищі посадові особи держави, депутати парламенту, члени органів державної влади, органів місцевого самоврядування офіційні промови, виступи, інтерв’ю, чи тому подібне, пов’язані з виконанням службових обов’язків, представницьких функцій  зобов’язані проголошувати державною мовою. Тут можливі винятки, скажімо, під час перебування за кордоном, такі промови допустимі мовою країни перебування, або однією з офіційних мов ООН.

Як на мене, саме так і повинно бути. Скажете маячня? Аж ніяк. Нормальна практика цивілізованих, демократичних країн. Досить м’яка, до речі.

Тепер до, так би мовити, побутового рівня.

Ніхто, ніколи, нікому не забороняв і не забороняє вільне спілкування будь-якою мовою. Розмовляй, хоч по тайськи, аби тебе розуміли і ти розумів. Не хочеться наводити сумну статистику співвідношення друкованої продукції державною мовою та мовою однієї з національних меншин. Щодо кінематографу та телебачення, навіть сказати нічого. Тут проблеми взагалі не існує. Проблема в іншому, у виконанні норми Конституції, зокрема ст.11, тими, хто повинен виконувати її приписи: «Держава  сприяє  консолідації   та    розвиткові  української нації, її історичної свідомості, традицій і  культури, а також розвиткові  етнічної,  культурної,  мовної  та  релігійної  самобутності всіх корінних народів і національних меншин України». Якби це робилося належним чином, всіма без виключення, не довелося б нам всім червоніти за те хохляцьке бидло у погонах, яке назвало, чомусь мені здається і мову своїх таки предків, «тєлячьєй».

Ну вигнали «стрілочника». І що далі? А, за рівним рахунком, нічого. Кому зайнятися консолідацією та розвитком української нації, її історичної свідомості, традицій і  культури ? Колєснікову, Тіхонову, Колєсніченку, Табачнику? А може самому Могільову? Он відрапортував, що вже якийсь наказ видав щодо підвищення культури спілкування. Вони ж навіть не усвідомили суті проблеми.

Зате, пані-авіатор з Конотопу злісно «заклеймила» всіх причетних у потуранні «бандерівщині».

Ось такі сумні справи у нас, якщо на зимну голову.

Олег Мартинюк, голова ТОМО ВГО «Фундація правових ініціатив»