Костел у Мильному. Неоготика в тумані

Побачити парафіяльний костел св. Івана Хрестителя в Мильному Зборівського району запланувала давно. На фотографіях він мав величний вигляд. Тож, як трапилась нагода, рушила туди з друзями.

Погода зіграла на руку, бо костел за завісою туману мав вигляд такої собі неоготичної фата-моргани. Згори спостерігали Петро й Павло, що камінно застигли обіруч від входу, та рухливе галасливе птаство. Власне, лиш останнє порушувало молочну тишу.

На жаль, на превеликий жаль, на безмежний жаль, на такий жаль, що годиться посипати голову попелом, а потім у ліпших традиціях у знак жалоби пороздирати кігтями шкіру обличчя, ми не вступили всередину костелу. (Це вже потім місцеві сказали, що двері відчиняються, а нам не піддались, бо очевидно від вологості дерево розбухло та просіло.) Двері лиш ледь-ледь прочинились: зазираємо через шпару й відкривається хай шматочок, але такий багатообіцяючий внутрішнього велетенського простору з колонами та автентичною плиткою. І це все виразно натякає на можливі скарби й вірогідні нумінозні переживання від потрапляння всередину.

Обходимо костел. Зрештою, тут теж чимало прикметного: почати б із металевого хреста на кулі біля дверей, що колись був на сигнатурці; напис про священний обов’язок хлібозаготівлі нагадує, як використовували будівлю в радянські часи; деякі з масивних каменів, що ними викладений низ будівлі, вкрив мох і тепер вони видаються великими й вигідними подушками; через стрілчасті вікна з залишками вітражів видно частину внутрішніх арок. З одного боку до костелу просто підійти впритул, з іншого важко — оточений дуже прикрими колючими кущами. Тут збереглись оригінальні двері та клямка, її оригінальна вигнута ручка, а над замковою щілиною розташоване зображення хреста. Трохи віддалік натрапляю на аморфний кусок металу, що, схоже, був колись сигнатуркою, підходжу ближче та розглядаю декоративні металеві квіти. Думаю, для чийого естетичного задоволення вони призначалися, мабуть, пташиного, бо з землі їх годі розглянути.

Повертаючись до машини, зустрічаємо місцевих. Розмовляємо. Один із них розповідає історію костелу. В селі жив чоловік, що «вмів ладнати руки та ноги», слава про нього була така потужна, що, коли донька одного польського князя впала з гойдалки й дуже сильно поламала кінцівки, які не змогли правильно вилікувати, батько відправив її в Мильне. Цілитель парив дівчину в молоці з медом, знову поламав костомахи і склав правильно – вона  почала ходити. На знак вдячності її батько дав гроші, за які побудували костел.

Удома прочитала офіційну історію костелу на блозі Мильного https://milnoblog.wordpress.com/z_litopysu_cerkovnogo_zyttia/. Прихильників римо-католицької церкви у селі було багато. За офіційними даними, на 1906 рік нараховувалось 790 латинників. Тому 1908 року на Буковині (приєднаний до села хутір) вибудували великий костел у неоготичному стилі, освятили його 1910 року.

Костел спроектував уродженець сусіднього с. Ренева Вавжинець Дайчак, до речі, в доробку цього архітектора 80 костелів і каплиць. Під час Першої світової костел був пошкоджений (особливо його вежа). В. Дайчак сам проектував і наглядав за його відбудовою. В час Другої світової польську громаду депортували. Після війни у захристії йшов торг. Відтак костел перетворили на колгоспну комору для зерна, згодом тут зберігали міндобриво. Кілька років тому костел втратив дах і наразі це найбільша проблема, адже сама будівля непогано збереглась.

Тож будете поруч — обов’язково проведіть тут час. Розгляньте костел і помилуйтесь ним. Незважаючи на всі руйнування, він і досі вражає.

Анна Золотнюк.

Фото авторки.