Серби шукали предків на Тернопільщині

Упродовж 23-28 вересня на Тернопільщині перебувала делегація етнічних українців Сербії. Для гостей підготували туристичну програму «Слідами наших предків», спрямовану на створення необхідних умов для задоволення національно-культурних і мовних потреб закордонних українців, збереження та розвитку їх етнічної самобутності.

Під час туру українці ознайомилися з туристичними перлинами Тернопільщини, зокрема Свято-Успенською Почаївською лаврою, Марійським духовним центром Зарваницької Матері Божої, Вишнівецьким палацово-парковим комплексом та Збаразьким Замком НЗ «Замки Тернопілля», визначними місцями Бучача, Борщова, Кременця та Чорткова.

Як розповів голова Національної ради української національної меншини Сербії Йосиф Сапун, у Сербії живуть 5,5 тис.громадян, які визнають Україну своєю другою Батьківщиною. Тут працюють 11 початкових шкіл з вивченням української мови і звичаїв. Просвітницьку роботу ведуть п’ять осередків українців, шість культурних товариств. Українська громада Сербії видає щомісячну газету «Рідне слово», а для дітей − журнал «Соловейко». У м.Новий Сад є українська бібліотека.

За словами пана Йосифа, 95 відсотків українців Сербії мають коріння з Галичини. − Мета туристичної програми «Слідами наших предків, − каже Йосиф Сапун, − дати змогу етнічним українцям Сербії побувати на землі прадідів, відчути духовний та матеріальний зв’язок з батьківщиною. Ми вдячні державі Сербія, яка забезпечує розвиток української культури. Щодо вражень від Тернопільщини, то їх неможливо передати словами. Ми надзвичайно зворушені теплим прийомом, гостинністю людей.

Пан Сапун уже не вперше відвідує Тернопільщину, однак у Вишнівецькому замку, Кременці, Чорткові і Борщові досі не бував.

Під час туру «Слідами наших предків» Йосиф Сапун вперше побував у с.Кам’янки біля Тернополя, звідки походить його прадід, чим дуже зворушений.

− У нас Україна в серці, − зізнається пан Сапун. − Я одружений із сербкою, але наші діти знають українську мову, онучка записалася у початкову школу з вивченням української мови. Асиміляція торкнулася усіх національних меншин, цей процес незворотний, проте завдання національної ради − зберегти українську культуру у Сербії.

Для мешканця міста Сербська Мітровіца Івана Грегуса ця поїздка в Україну теж не перша. Він уже побував у Києві, Львові, Ужгороді. Іван Грегус − агроном за професією має цікаве хобі − альпінізм. Торік він здійснив сходження на Монблан, а от на землі предків − уперше.

− Мій прадід Іван Грегус, на честь котрого мене назвали, родом з Івано-Франківської області, − розповідає наш співрозмовник. − На жаль, точніших відомостей про моє родинне коріння не маю. Все одно відчуваю велике емоційне піднесення від перебування у вашому чудовому краї.

Микола Ляхович, який очолює українське культурне товариство у Сербській Мітровіці, востаннє був в Україні шість років тому.

− Бачу, що ваша держава змінюється, − відзначає Микола. − Будуються церкви, відновлюються замки, щоб зберегти ці культурні надбання для наступних поколінь.

Микола Ляхович 25 років керує дитячим танцювальним ансамблем у своєму місті. У ньому займаються діти різних національностей і всі вони вивчають українські пісні, танці, мову і через них прилучаються до української культури. Дружина пана Миколи − українка. Дочка-студентка була в Україні 12 разів, син-школяр − 7. − Це тому, − пояснює Микола, − що обоє танцювали в нашому ансамблі «Коломийка», тож їздили на різноманітні фестивалі і конкурси.

На Тернопільщині Миколі дуже хочеться відшукати своє родинне коріння. Він дізнався, що най більше Ляховичів є у Чорткові. − Може, там знайду когось із нашої родини, − міркує Микола Ляхович. − Напевно, це буде нелегко, адже в Україні народився ще мій прадід, а дід народився вже у Боснії, тож про свій рід знаю небагато. Досить важко зберегти мову в чужому мовному середовищі. Скажімо, у нашій сім’ї, де було десятеро дітей, батьки розмовляли між собою і з нами українською, а ми відповідали їм сербською.

Кожен, з ким довелося спілкуватися, прагнув сказати хоча б кілька слів про свої зв’язки із землею прадідів.

Іван Гімбаровський:

− Моя мама Марія Яблонська у сім років приїхала в Югославію, а вона родом з с.Підгайці біля Тернополя. Ми у своїй сім’ї шануємо українські традиції. Діти розуміють українську мову.

Маріца Причепа:

− Безмежно рада, що випала нагода приїхати в Україну. Це мій перший візит на землю предків. Все тут таке рідне, як вдома. Ми в Сербії вчимо дітей, щоб знали, що ми з України. Вони ходять до української школи. Я захоплююся вишиванням, усі вишивки − на українські мотиви. Вишила «Заповіт» Тараса Шевченка, «Отче наш», український гімн.

Я б дуже хотіла знайти когось із своєї родини. Знаю, що мій прадід походить із села Зубрець біля Бучача, повідомляє “Народне слово”.