Тернопільський воїн Назарій “Кардинал” про війну, мотивацію та патріотизм сина
Назарій народився в Підгайцях, виріс у Тернополі й працював у податковій – керував підрозділом, будував кар’єру, грав у футбол, жив звичайним життям. Але 3 березня 2022 року він прийшов до військкомату, попри бронювання та відсутність військового досвіду.
Його відправили на навчання артилериста, де Назарій освоїв спеціальність навідника гармати, потім – оператора протитанкових ракетних комплексів і отримав пропозицію залишитися інструктором у навчальному центрі. Але його мета була чіткою – служити у бойовому підрозділі, а не викладати в класі. Так у його житті з’явилася 68-а бригада.
Восени 2022 року Назарій уперше потрапив на Донеччину, і з того моменту все змінилося. Він прийшов солдатом, а сьогодні вже є головним сержантом роти ПТРК. Він готує своїх бійців до завдань, бере участь у розвідці, рекогностуванні нових позицій і відповідає за тих, хто поруч.
У його підрозділі було чимало яскравих моментів. На Авдіївському напрямку, коли ворог кинув у штурм 52 одиниці техніки, вони за день знищили чотири танки і БТРи. Біля Новоселівки Першої вони спалили три одиниці бронетехніки та забезпечили евакуацію групи, що три дні виходила з позицій.
Війна змінюється, і якщо раніше ПТРК зустрічали броню, то тепер вони працюють, як піхота — стрілкові бої, зачистки приміщень, укріплення позицій. “Захищати треба – значить, будемо”, – коротко каже Назарій.
Він не приховує, що з часом мотивація втомлюється, особливо коли чуєш фрази: “це не моя війна”, “я тебе туди не посилав”. Але для нього ця війна – це не абстракція, вона стала частиною його життя та шляху, який він не хоче зраджувати. Основна причина залишатися тут – закінчити цю війну.
Дома його чекають батьки та одинадцятирічний син, який знає назви ПТРК краще за деяких дорослих і гордиться своїм татом. “Він неодноразово робив іншим дітям зауваження, що ‘от мій тато на війні, а ваш де?’. Коли можу, скидаю сину відео з нашими відпрацюваннями, і він тішиться, що ‘орки’ горять. Він у мене патріот і навіть сам купує підручники з озброєнням ЗСУ, розповідає мені про ‘Стугну’ та ‘Корсар’. Мій син може піти по моїх стопах, але краще б цього не було”, – додає Назарій.
Але він знає одне: поки ми тут, поки поряд такі побратими – у України є шанс!
✍️ Група комунікацій Тернопільського ОТЦК та СП
