Нині 175 років від дня народження першого українського бурмістра Тернополя Лучаківського (Лучаковського)
Володимир Лучаковський народився 19 березня 1838 року в селі Ременові, нині Кам’янко-Бузького району Львівської області в сім’ї греко-католицького священика Дмитра і Антоніни, доньки о. Дольницького. Хоча за деякими даними, майбутній бурмістр народився у с. Довжанка Тернопільського району. Оскільки батько Володимира о. Дмитро отримав парафію у селі біля Тернополя.
Мабуть мальовничі краєвиди Довжанки з його сінокосами, тихоплинна річка Саморудець (Руда), народні пісні, які лунали вечорами (у селі більшість становили українці) спричинили захоплення майбутнього доктора народною творчістю і заклали його творчий характер.
Батько Володимира о. Дмитро завжди брав сина на відправи до церкви св. Івана Богослова. Окрім душпастирської праці о. Дмитро був ще й добрим господарем, за що заслужив повагу жителів Довжанки. Мабуть ці батьківські господарницькі здібності і перейняв майбутній бурмістр Тернополя.
Із Довжанкою пов’язана ще одна подія у родині Лучаковських. Кароліна Лучаковська, яка вийшла заміж за о. Атанасія Окуневського народила у Довжанці дочку Софію Окуневську, згодом письменницю, громадсько-культурну діячку першу жінку-лікаря у Галичині.
В. Лучаковський з відзнакою закінчив вищу тернопільську державну гімназію (1858 р.), правничий факультет Львівського університету (1862 р.). Згодом захистив докторат Яґеллонського університету в Кракові. Від другої половини 1860-х років працював адвокатом у Тернополі.
Перша публікація В. Лучаковського побачила у світ у галицькому літературному альманасі «Зоря Галицкая яко Альбумъ на годъ 1860».
Початком активної національно-культурної роботи В. Лучаковського можна вважати 1867 рік. Тоді почав виходити журнал «Правда», де В. Лучаковський увійшов у редакційний комітет.
У «Правді» В. Лучаковський опублікував свої гуморески «Пан Боніфат», «По матурі», «Пригоди в моїй поїздці». Окрім того, писав оповідання, поезії, журналістські дописи, які були опубліковані у «Ділі», «Зеркалі» «Правді», та ін. галицьких часописах. Дописував й під псевдонімами, зокрема «Володимирко».
Володимир Лучаковський переклав поезію «Фарис» А. Міцкевича. Для аматорського театру В. Лучаковський переробив з німецької та польської мов, низку п’єс-одноактівок, в т. ч. польського драматурга О. Фредра. Серед них водевіль «Весілля у багачки», дві опубліковані п’єси «Іспит на мужа» (1886) та «Недоспілі женихи».
У Тернополі доктор В. Лучаковський одружився із красунею, елегантною і вишуканою Амалією Громницькою. 15 листопада 1873 року у нашому місті народився їх єдиний син Тадей, який продовжив справу батька, по закінченню Львівського університету став юристом.
29 червня 1876 р. в Тернополі постала повітова філія «Просвіти». Її головою було обрано доктора, радного маґістрату Тернополя В. Лучаковського.
У 1884 р. заснована «Руська бесіда», статут товариства “Руська Бурса в Тернополі” був затверджений за його бурмістрування у 1899 році.
Володимир Лучаковський був визнаним адвокатом, який захищав навіть Івана Франка, що звернувся у нього з цим проханням «З поради д-ра М. Шухевича удаюся до Вас, – писав письменник В. Лучаковському в листі від 26 вересня 1898 року, – з запитанням, чи були б Ви ласкаві заступити мене в тернопільськім суді. Маю на слідуючий понеділок, дня 3 жовтня, ввізвання на розправу… за мниме побиття Підгайного на зборі в Тернополі (Михайла Підгайного з Березовиці Великої на передвиборчім зборі) в червцю цього року…». Володимир Лучаковський погодився.
На користь громади міста Тернополя доктор В. Лучаковський працював майже 30 років: спочатку як радний і асесор маґістрату, згодом як віце-бурмістр (1876–1885 і 1894–1896 рр.), а від березня 1896 р. і до своєї смерті у 1903 році як бурмістр.
Під час його урядування на посаді бурмістра Тернополя влітку 1896 р. Товариство благоустрою міста встановило вуличний годинник, було запроваджено телефонізацію міста (1897 р.), споруджено електрівню і проведене електричне освітлення міста (1901 р.), зведено нову будівлю залізничного вокзалу і розширено колії, розбудовано каналізаційну мережу згідно детального плану, розробленого у 1900 році, розпочато розробку торфовищ в районі нинішнього гідропарку, відкрито Вищий інститут для дівчат, започатковано створення Української державної гімназії (1898 р.), зведено триповерхову будівлю вищої реальної гімназії (1901 р.), добудовано міський шпиталь та літній театр у міському парку, збудовано новий єзуїтський монастир із костелом Непорочного Зачаття Найсвітлішої Діви Марії (1901 р.), започатковано одну з кращих споруд у новітній історії міста – парафіяльний костел Божої Матері Неустанної Помочі.
Бурмістр Лучаковський також заснував «Парк Здоров’я» у передмісті Тернополя Гаях Великих (нині с. Великі Гаї), які в той час входили до складу Тернополя.
11 квітня 1903 року того ж року він помер внаслідок запалення легень. 13 квітня 1903 року В. Лучаковського поховали на Микулинецькому кладовища м. Тернополя.
До Ради міста надійшли листи співчуття від Ради міст Бохня і Новий Сонч, телеграми від громади містечка Микулинці, від Ради міста Коломиї, від управи міста Жовкви, від міст Перемишля, Золочева, Дрогобича та ін.
Одразу ж по смерті В. Лучаковського його іменем було названо вулицю, а Парк Здоров’я у Гаях Тернопільських згодом отримав ім’я В. Лучаковського.
Творчою спадщиною В. Лучаковського цікавився Іван Франко і на його прохання Володимир Левицький намагався знайти рукописи покійного, зокрема відомо про два листи В. Левицького з Тернополя до І. Франка датовані відповідно 17 і 21 квітня 1903 року, наведу цитати:
«Високоповажаний Добродію! Переглядаючи папери по бл. п. Дрі В. Лучаківским найшов я поки – що ось які рукописи. 1). збірку приповідок, забобонів і сонник сїльский (здаєсь покійний збирав се в Ременові). 2). Іспит на мужа (комедїя в 1. актї) – 12 великих аркушів письма (р. 1886). 3). Недоспілі женихи (комедїя в 1. акті зо співами) – 10 великих аркушів (р. 1885). 4). Любимець щастя (гумореска р. 1868) здаєсь се було друковане в Правді р 1868. 5) кілька вершиків (між ними перевід Schiller’a: klage der. Ceres). Як з записків покійного виплива, лишив він рукописи: 1) Атамаз Шаран, 2). Як я ся женив і оженив, 3). Потумійко, 4). Він незаздрісний (перевід з німецького). Зе тї рукописи є, покищо не знати…»
«Високоповажаний Добродїю! Кромі рукописий пок. Лучаківского, про які я Вам писав, найшов я ще слїдуючі. 1). Як ся Вопифат женив і оженив (р. 1881. гумореска писана віршом – 6 аркушів). 2). Переклад комедій Фредри: а). Гельдгаб, б). Іовіальский. 3). Переклад комедії Добржаньского: Золотий Телець. 4). Переклад мітольогії Fіррг’а для молодїжи 24 аркушів (те моглоб надрукувати товариство педагогічного), з тим переводом стоїть в зьвязи лист пок. Ільницкого з р. 1886 – но Вам пересилаю до відповідного ужитку. 5). Збірка поезій з ріжних часїв (послїдний є перевід з Шілєра. Кlagа der Cerec д р. 1898 р). Тих поезий є досить много. Між ними є перевід Фариса. Кромі сего найшов ся перевід кодексу карного (Ч. І) і деякі материяли до словара правничого. Але се остає поки – що в родинї… За се у покійного найшов ся оригінальний акт фондацийний князя Острогского (досить грубий зшиток) здаєсь з 16 віку; забрав єго проф. Юрій Гецав яко член фондацциї кн. Острогского. Я єго просив, щоби сей акт передав проф. Грушевському… Всї рукописи охотно віддам в Ваші руки, але опісля прошу звернути їх синови покійного (д. Тадей Лучаківский), бо таке є баженя родини покійного…
У 1996 р. його ім’ям названо вулицю на масиві «Дружба» у нашому місті, де на будинку № 2 встановлено меморіальну таблицю (2003 р.). З нагоди 173-ї річниці від дня народження В. Лучаковського на першому поверсі міської ради відкрили його барельєф, започатковано фонд його імені.
Про Володимира Лучаковського писали тернопільські дослідники Л. Бойцун, Б. Головин, І. Дуда, Б. Хаварівський, В. Стецько, світлої пам’яті В. Сушкевич та ін.; вперше науково висвітлив життєвий шлях письменника, бурмістра і громадського діяча кандидат історичних наук, доцент ТНПУ ім. В. Гнатюка, краєзнавець Володимир Окаринський.
Підготував Віктор Уніят-Карпович
Коментарі вимкнені.