Олексій Хлопецький, який втопився у Підволочиську, був світлою людиною
29 липня у смт.Підволочиськ, в місцевому ставі втопився 31-річний Олексій Хлопецький. Як розповідають його друзі, чоловік погано плавав, але все таки вирішив заплисти далеко. Як тільки вони помітили, що Олексій тоне, кинулись йому на допомогу, але, на жаль, було запізно – чоловік потонув і друзі не могли знайти його у воді. Викликали місцевих рятувальників. Проте їм не вдалося знайти тіло Олексія того вечора. Аж наступного дня, близько 17.00 працівники Гусятинської рятувально-водолазної станції знайшли тіло Олексія.
Друг Олексія Юрій Рокецький досі не вірить у його смерть.
Загинув мій старий друг і однокласник Олексій…
Пригадую як у здається у другому класі вчителька нам представила нового високого хлопчика, який був дуже сором’язливим і практично не розмовляв українською мовою. Як нам пояснили, батьки нещодавно переїхали з Росії чи іншого місця, вже важко згадати. Олексій (усі називали його Альоша), відразу проявив себе як один з найрозумніших та найкмітливіших учнів, окрім того він ніколи нікому не відмовляв у допомозі, на відміну від деяких «снобів» у класі.
З Льошою, я зблизився уже у пізніших класах, коли ми почали цікавитись музикою, літературою, спортом і т.д. Фактично, ми зрозуміли, що маємо багато спільних інтересів. Ми захоплювались фільмами з Міккі Рурком, обмінювались десятками касет із рок-музикою. На той час знайти когось у школі, хто слухав рок було просто неможливо. Він був просто одержимий групою Nirvana, крім того йому подобались Pearl Jam, AC/DC, Motorhead, Bon Jovi та багато інших. Пригадую з якою цікавістю ми розшифровували тексти тої ж Нірвани з якогось рукописного зошита.
Коли ще стали дорослішими почався період наших нічних тусовок, завісонів по усіх підволочиських точках. Ситуації бували самі найрізноманітніші, але Льоша ніколи не підводив друзів і завжди був готовий постояти за своїх у критичний момент. Десь у цей же час ми захопились баскетболом. Наша компанія кожен день проводила на майданчику. Завдяки своєму високому зросту, Льоша чудово справлявся з м’ячем. Паралельно почали ходити в спортивний зал, формували програми по розвитку м`язів. Одним словом, жили кольоровим, повним радості життям. Нашу компанію того періоду я досі з приємністю згадую.
Після школи, ми усі розбіглися, кожен кудись поступив. Памятаю, що Альоша мав певні труднощі з вступом, пов’язані швидше за все з фінансами. Мені було шкода, що така розумна людина, не може повністю себе реалізувати. Зрештою, по закінченню вузу Льоша залишився жити у Підволочиську. Ми періодично бачились, і я його просто впрошував, кудись звідти утікати, шукати долі у великих містах та рухатись вперед. З таким–то потенціалом! Але в силу своєї природньої сором’язливості та певної пасивності, Льоша не поспішав форсувати вершини. Такий тип людини, потребує зовнішньої допомоги, когось, хто дасть поштовх, винесе на поверхню, а далі він зробить ого-го. Це тип вченого, якому дайте лабораторію і він винайде щось геніальне. Одним словом, я завжди відчував у ньому світлий розум, добру душу, внутрішнє тепло та затишок. Він умів слухати, умів дати добру пораду та умів просто бути добрим другом.
Мені не хочеться заглиблюватись у пітьму суму, бо Льоша був світлою людиною. Я любив його за прості та щирі якості. Немає як-то кажуть «картинки» про його відсутність. Ось він стоїть високий, усміхнений, сором’язливий, добрий та простий, Друг.
Пригадую як у здається у другому класі вчителька нам представила нового високого хлопчика, який був дуже сором’язливим і практично не розмовляв українською мовою. Як нам пояснили, батьки нещодавно переїхали з Росії чи іншого місця, вже важко згадати. Олексій (усі називали його Альоша), відразу проявив себе як один з найрозумніших та найкмітливіших учнів, окрім того він ніколи нікому не відмовляв у допомозі, на відміну від деяких «снобів» у класі.
З Льошою, я зблизився уже у пізніших класах, коли ми почали цікавитись музикою, літературою, спортом і т.д. Фактично, ми зрозуміли, що маємо багато спільних інтересів. Ми захоплювались фільмами з Міккі Рурком, обмінювались десятками касет із рок-музикою. На той час знайти когось у школі, хто слухав рок було просто неможливо. Він був просто одержимий групою Nirvana, крім того йому подобались Pearl Jam, AC/DC, Motorhead, Bon Jovi та багато інших. Пригадую з якою цікавістю ми розшифровували тексти тої ж Нірвани з якогось рукописного зошита.
Коли ще стали дорослішими почався період наших нічних тусовок, завісонів по усіх підволочиських точках. Ситуації бували самі найрізноманітніші, але Льоша ніколи не підводив друзів і завжди був готовий постояти за своїх у критичний момент. Десь у цей же час ми захопились баскетболом. Наша компанія кожен день проводила на майданчику. Завдяки своєму високому зросту, Льоша чудово справлявся з м’ячем. Паралельно почали ходити в спортивний зал, формували програми по розвитку м`язів. Одним словом, жили кольоровим, повним радості життям. Нашу компанію того періоду я досі з приємністю згадую.
Після школи, ми усі розбіглися, кожен кудись поступив. Памятаю, що Альоша мав певні труднощі з вступом, пов’язані швидше за все з фінансами. Мені було шкода, що така розумна людина, не може повністю себе реалізувати. Зрештою, по закінченню вузу Льоша залишився жити у Підволочиську. Ми періодично бачились, і я його просто впрошував, кудись звідти утікати, шукати долі у великих містах та рухатись вперед. З таким–то потенціалом! Але в силу своєї природньої сором’язливості та певної пасивності, Льоша не поспішав форсувати вершини. Такий тип людини, потребує зовнішньої допомоги, когось, хто дасть поштовх, винесе на поверхню, а далі він зробить ого-го. Це тип вченого, якому дайте лабораторію і він винайде щось геніальне. Одним словом, я завжди відчував у ньому світлий розум, добру душу, внутрішнє тепло та затишок. Він умів слухати, умів дати добру пораду та умів просто бути добрим другом.
Мені не хочеться заглиблюватись у пітьму суму, бо Льоша був світлою людиною. Я любив його за прості та щирі якості. Немає як-то кажуть «картинки» про його відсутність. Ось він стоїть високий, усміхнений, сором’язливий, добрий та простий, Друг.
Просто не вірю,що його нема з нами.Ти завжди житимеш у наших серцях!