Роботи, як котики

Деякі люди довго працюють для того, щоби потім ще довше нічого не робити. Такі лінюхи конструюють роботів. Наприклад, тернополянин Євген Притула з дитинства любив хімію, фізику та експерименти. Тепер займається роботами для душі, а для того, щоби заробити на життя, — комерційними проектами й ремонтом техніки.

— Одним із перших серйозних проектів було радіо, — розповідає хлопець. — Зібрав його, коли був ще школярем. Користувався схемою зі старої книжки з фізики. Не розумів усіх позначок, робив усе методом проб і помилок, але за певний час усе вдалося, радіо заговорило.

Інтересу не відбили навіть трохи неприємні супутники експериментів — «знайомство» зі струмом.

— Струмом регулярно било, — каже Євген. — Тепер згадую, як у дитинстві бавився з доволі небезпечними речами. Наприклад, розбирав гірлянди. Тоді думав, що там низька напруга. Потім виявилося, що це не так.

Євген Притула зізнається, що лінивий, як усі творчі люди, тому з дитинства хотів, щоби за нього все робили інші:

— Створив систему, яка накачувала та контролювала кількість води, з лазерної указки зробив сигналізацію на сходах, виготовив металодетектор, інкубатор. Усе це знадобилося для досвіду. І, наприклад, від інкубатора тепер у хаті маю термометр, що показує точну температуру.

Головним рушієм експериментів була та є дитяча цікавість, Євгена завжди цікавило робити щось нове. Нині цим новим стають роботи. Хоча тут під роботами мається на увазі не зовсім те, що показують у фантастичних фільмах: не людиноподібне залізяччя, а різноманітні машинки. Проте й вони мають свій розум — долають трасу самостійно, без зовнішнього керування. «Тіло» такому роботу дістається від звичайних іграшок, нерідко придбаних на секонді, чи створюється із спеціальних компонентів, а ось за «розум» відповідає майстер:

— Одна така машинка регулярно з’їжджала з траси та їхала у невідомість, наштовхуючись на табуретки, заплутуючись у кабелях, — пояснює хлопець. — Кожного разу, коли втрачала правильний напрямок, писав програми, як їй вибратися, закладаючи певний алгоритм дій. Цей робот нагадував маленьке котеня, яке бавиться, досліджує світ, час від часу затинається, не знаючи, як вибратися. Замість того, щоби воно саме вчилося, додавав йому у «мізки» те, що воно має робити.

Співрозмовник каже, що багато чого робить із цікавості для того, щоби знати, на що здатен. Але не гребує і комерційними проектами:

— Із колегою-програмістом мали задумку, — розповідає Євген. — Хотіли робити машинки, що керуються дистанційно чи частково автономні та використовуються для доставки малогабаритних вантажів. Але нещодавно дізналися, що наш проект уже реалізовано. Вирішили робити сигналізації для рюкзаків та велосипедів. Але треба ще знайти технолога і дядька з батогом, аби нас підганяв.

Наразі Євген Притула має ідею дістатися космосу. Та ще й зробити це якнайдешевше. Каже, це досить реальний проект — на висоту до 20 кілометрів можна залетіти на гелієвих аеростатах, далі — на реактивних двигунах. Крім того, планує освоєння підводного світу.