Більшість біженці зі Сходу, які приїхали в Тернопіль, бажають залишитись тут назавжди

Майже тиждень донеччанка Марина Федорченко разом зі своєю сім’єю прожила в Тернополі, і вже, каже, встигла закохатися в наше місто.

Жінка приїхала на Західну Україну, рятуючись від жахливих подій, які нині відбуваються на Сході.

• У перші дні, коли на вулицях лунали постріли, просто хотілося втекти від усього цього, – розповідає вона. –  Після подій 26-го травня, коли з мінометів обстрілювали місцевий аеропорт, стало страшно за життя, перш за все, своїх дітей. На донецьких вулицях час від часу лунають постріли. На душі стає бентежно від очікування справжньої війни.

Порадившись із чоловіком, пані Марина вирішила на деякий час поїхати з міста. У Тернопіль вона приїхала разом із трьома дітьми, найменшому синочкові – тільки чотири місяці, а також із двома племінниками та мамою. Чоловік залишився в Донецьку – він працює і рідного дому поки що залишати не збирається.

У Тернополі жителям східного регіону влаштували гостинний прийом. За словами жінки, спочатку її з дітьми поселили в готель, потім їх на декілька днів прихистили в Обласному спеціалізованому будинку дитини (колишня назва “Малятко” – прим. авт.). Наразі приїжджі живуть в орендованій квартирі.

Сподобалися парки та люди

•  Я працюю у туристичній сфері, багато чула про Західну Україну, декілька разів була у Львові, проїздом – у Тернополі, – додає вона. – Місто вразило мене своєю невимовною красою. Тут, на відміну, від Донецька, дуже багато зелених насаджень. Повітря чисте. А ще люди – привітні. Чесно кажучи, трохи незвично, що на кожному кроці кожен пропонує чимось допомогти, питається, чи впораюся сама. Це дуже приємно, особливо в тепершній час, коли всі стали агресивними один до одного.

Пані Марина також зізнається, що, як тільки приїхала в Тернопіль, у неї з’явилося непереборне бажання спілкуватися українською мовою. Удома, каже, така нагода рідко випадає. Адже всі рідні та знайомі говорять виключно російською. Старші сини жінки в перші ж дні шукали в магазинах синьо-жовті стрічки.

– Ми всією родиною вболівали за долю Майдану, – каже вона. – Мої хлопці – поціновувачі символіки Правого Сектору. Прикро, що ми давно програли інформаційну війну з Росією. Навіть у рідному Донецьку нині багато людей підтримують Путіна, багато хто і справді думає, що західноукраїнці  – це фашисти, які завтра прийдуть їх вбивати. У мене часто виникають дискусії на цю тему зі своїми знайомими. Декотрих вдалося переконати, зорієнтувати на те, що Донецьк – частина України і мусить нею залишатися. Інтелігентні люди, котрі намагаються аналізувати ситуацію, добре розуміють, що все, що нині відбувається в нашій країні – сценарій, спланований російськими можновладцями, і що це їм вигідно.

Марина Федорченко дуже сподівається, що влада зможе зупинити протистояння, урегулює конфлікт. Зрештою, саме ті, хто нині керує країною, допустили те, що відбувається на Сході.

– Чому нічого не робили, коли ті сепаратисти по одному прибували в Україну? – питає жінка. – Чому їх не зупиняли ще на кордоні, чому не знищували невеликими групами? Складається враження, що нас просто залишили на одинці з бідою.

У Донецьку нині більшість людей переживає нервове потрясіння, продовжує співрозмовниця. Хто не витримує, їде на деякий час в інші регіони. Здебільшого, це – жінки з малими дітьми. Але попри те, що рідний край переживає непрості часи, пані Марина хоче додому.

• Я так скучила за рідним містом, – акцентує вона. – Усе-таки, це моя маленька Батьківщина, тим паче, там залишилася мій коханий чоловік. Так хочеться бути разом. Але в місті поки що пахне війною…

“Мусимо об’єднати Схід і Захід”

Питанням прийому та влаштування біженців у Тернополі активно займається Благодійний фонд “Вікно життя”.  Нині у наше місто вже приїхали 45 людей зі східних регіонів, розповідає голова правління фонду Ірина Жигунова. 17 із них – діти, 2 – пенсіонери.

• У цьому напрямку ми активно співпрацюємо із обласною радою, управлінням соцзахисту, Тернопільським обласним комунальним спеціалізованим будинком дитини, – пояснює пані Ірина. – Значну гуманітарну допомогу надають пересічні тернополяни. Адже, по-суті, люди, які їдуть зі Сходу, не мають статусу біженців, і держава, відповідно, не забезпечує їм прихисток. Наразі нам би не завадило вирішити питання із нерухомістю, щоб поселити всіх приїжджих.

80% жителів, які приїхали в Тернопіль, за словами голови правління, висловили бажання назавжди залишитися тут. Вони вже знайшли роботу, і як тільки стабілізується ситуація на Сході, збираються продавати своє житло в регіонах.

Тривалий час політики налаштовували Схід проти Заходу і навпаки, – говорить Ірина Жигунова. – Ми мусимо виправляти ці помилки. Наше завдання – об’єднати Схід і Захід, аби  позбутися стереоптипів, що ми дуже різні. Так, у дечому ми і справді відрізняємося, але всі ми – українці.

Наталія Бурлаку, 20 хвилин