«Філологію можна порівняти з єзуїтським колегіумом: туди беруть усіх, але на виході — лише католики», – Ростислав Семків у Тернополі

“Зустріч з автором книги “Як писали класики” в Бункермузі

стала персональною деприваційною камерою,

котра відсікла абсолютно усі сигнали з оточуючого світу —

залишились тільки книжки та автори”.

Володимир Гевко.

У книзі “Як писали класики” тернополянина Ростислава Семківа представлено шість фігурантів – Агата Крісті, Умберто Еко, Рей Бредбері та Мілан Кундера, Маріо Варґас Льйоса, Курт Воннеґут – кожен з них написав тексти, в яких ділиться секретами письма. Мета книги – зацікавити читачів письменниками і тим, що вони радять потенційним письменникам на підставі власного успіху. Все ж, під час зустрічі в Тернополі автор акцентував на одному класику – Реї Бредбері.

Три знакові будівлі

– Поблизу “Бункермузу” в Тернополі є три знакові для мене будівлі, – розповів Ростислав Семків. – Найближча – Тернопільська музична школа №1 – це окремий світ музики, близький до світу літератури. Інша будівля – міська бібліотека, тут зі мною трапилася виснажлива і прекрасна читацька пригода: прочитав кілька томів Канта і чотири томи “Естетики” Гегеля. Третя – Тернопільська ЗОШ І-ІІІ ст. №3, яку закінчив і якій завдячую за знання з англійської мови: уже в старших класах міг читати зарубіжну літературу в оригіналі.

– У тому, що я багато читав, “винні” батьки. Зокрема, мама, – каже автор книги “Як писали класики”. – Біля мого дитячого ліжка стояла величезна етажерка з книжками: прокидаєшся і одразу натрапляєш поглядом на палітурки з загадковими написами. В дитинстві уявляв, що книжки, які вище на етажерці, цікавіші, ніж ті, що нижче. Так і було – на верхівці домашньої бібліотеки лежала багатотомна медична енциклопедія, прочитати яку ставив собі за мету, будучи дитиною (усміхається).

Чому у книзі “Як писали класики” немає українських авторів? “У нас є класики, але їм не дали дійти до рівня узагальнення. Далася взнаки перерваність традиції, — каже Ростислав Семків. — Якби Зеров, Хвильовий прожили довше і мали змогу писати впродовж 20-30 років, впевнений, вони б написали книжки про секрети своєї письменницької майстерності. Вірю, в наступних виданнях на кшталт “Як писали класики” будуть українські класики. Можливо, там з’явиться Франко, який написав трактат “Секрети поетичної творчості”. У будь-якому випадку, українська література завжди залишатиметься в полі європейських літератур”.

Цитати з зустрічі з Ростиславом Семківим у Тернополі:

* Якщо людина хоче навчитися писати художні тексти, її дорога лежить тільки через філологічний факультет. Однак, це специфічне утворення – туди, наче в єзуїтський колегіум, пускають всіх, але на виході —  тільки католики. Багато з того, що викладають на філологічному факультеті Тернопільського національного педагогічного університету, корисне. Але крім цього є Сухомлинський, Макаренко і багато інших, які призупиняють бажання писати.

* Після прочитання Гегеля, починаєш любити Гегеля або ненавидіти Гегеля.

* Для того, аби писати, спочатку потрібно багато читати, – універсальний рецепт.

* Коли підступні журналісти запитували в Рея Бредбері, яка в нього освіта, відповідав: “Закінчив бібліотеку”.

* Бачимо, що майя помилилися з 2012-им щодо кінця світу, як і Оруел з 1984 роком, подивимося, чи вгадав Бредбері з 2069-им.

*Рецепт Рея Бредбері: хочете стати письменником — пишіть 1000 слів щодня, одне оповідання в тиждень – це 52 оповідання в рік. Неможливо, щоб усі 52 оповідання були поганими, хоча б вісім точно будуть вдалими. В такому темпі за 10 років можна скомпонувати одну-дві книжки.

*Рей Бредбері радить зранку, коли ще не зовсім прокинулися, записувати перші кілька слів. Насправді, вони з’являться не просто так, а як відповідь на ваші сни, несвідомі прагнення – це потенційні сюжети, які можна буде розкрити. З періодичністю у роботі оповідання саме себе писатиме.

* Щоб писати, Рей Бредбері втікав у бібліотеку, де винаймав за платню друкарську машинку, оскільки вдома, в невеличкому будиночку з чотирма доньками і 22 котами, складно було зосередитися.

* Маріо Варґас Льйоса намагається бути кафкіанськішим за Кафку, таким собі супер-Кафкою.

* Оскільки переклад книги Умберто Еко українською видали у Харкові, його книга називається “Ім’я рози”, а не “Ім’я троянди”.

Ірина ЮРКО.

Фото автора.