Що прочитати про Тернопіль? Радить краєзнавець Богдан Мельничук

З чого починалося видання краєзнавчої літератури про Тернопіль? Як маскували дослідження про історію міста? Про це та інше спілкуюся з письменником, почесним краєзнавцем, заслуженим діячем мистецтв України Богданом Мельничуком. Додам, що Богдан Іванович — автор і співавтор більш як 40 краєзнавчих книжок про область та її адміністративний центр.

Бібліографію праць про наше місто варто розпочати з історичної розвідки пароха Довжанки о. Петра Білинського – «Місто Тернопіль і його околиці», яка побачила світ у тернопільській друкарні С. Л. Коссовского в 1894 році, крім того, отець написав ряд статей про села Тернопільської округи.

У радянські часи книги були підцензурними, видати їх можна було тільки в Києві, Львові, Чернівцях та інших великих містах. Тернопіль мав право випускати лише буклети й плакати про так званий передовий досвід, а ще телефонні довідники. Ситуація змінилася в кінці вісімдесятих – на початку дев’яностих. Тоді начебто ще не можна було згадувати ідеологічно неправильні імена та події, а все ж автори робили перші кроки до незаангажованого висвітлення історії. Тодішні книжки про минуле краю часто позиціонували як путівники – така форма була ідеологічно нейтральною та безпечною.

— Замаскували під путівник і книжку, де вперше йшлося про заборонених письменників, — «Тернопільщина літературна» Ігоря Дуди, видану в Тернополі, — пригадує Богдан Мельничук. — А першою серйозною краєзнавчою працею про місто став «Тернопіль. Що? Де? Як?». Написали ми її з Ігорем Дудою, проілюстрували світлинами Василя Балюха. До речі, саме останній налагодив контакт із київським видавництвом «Мистецтво», де вийшла книжка. Згодом інші міста теж перейняли наш досвід і випустили серію книг із такою формою назви. «Тернопіль. Що? Де? Як?» був виданням на грані «можна» і «не можна». Там ще пахло радянським духом, бо існувала компартія, але ми згадали багато заборонених імен.

Від часів незалежності вийшли друком різноманітні дослідження про минуле міста. Найпопулярнішим стало «Тернопіль у плині літ: Історико-краєзнавчі замальовки» світлої пам’яті Любомири Бойцун. Не можна не згадати й історико-краєзнавчу хроніку Ігоря Дуди «Тернопіль: 1540-1944». Знаковою була з’ява багатьох книжок, що досліджували раніше табуйовані сфери. Так, Сергій Ткачов і Олег Клименко висвітлили діяльність українських поліцаїв у час Другої світової. Зокрема, вийшли «Українці в поліції в рейхскомісаріаті 1941-1944 pp. (Південна Волинь)», «Українці в поліції в дистрикті «Галичина» (Чортківський округ): німецький окупаційний режим в південних районах Тернопільщині у 1941-1944 pp.» та «Українці в поліції в рейхскомісаріаті «Україна»: німецький окупаційний режим на Кременеччині у 1941-1944 pp.» Дослідження діяльності Українських Січових стрільців та Української Галицької армії на Тернопільщині, котре розпочали Богдан Мельничук і світлої пам’яті Роман Матейко, продовжив вчений Микола Лазарович. На особливу увагу заслуговує його праця «Чин легіону Українських січових стрільців на Тернопіллі (друга половина 1915 – початок 1918 р.)». Подією свого часу стала книжка Святослава Півторака, Віктора Уніята й Богдана Хаварівського «Євреї на Тернопільщині». Цікавим є дослідження Людмили Ванюги — ця науковиця на основі діяльності Тернопільського театру поглибила вивчення сценічного мистецтва під час німецької окупації, яке розпочав відомий дослідник Валерій Гайдабура. Серед книжок, що стосуються Другої світової, треба згадати й «Тернопіль у вогні» та «Тернопільщина у вихорі війни» Олександра Семеніва.

У сконденсованому вигляді ці та інші напрацювання подані в тритомнику «Тернопільщина: історія міст і сіл».

— Один із його томів майже повністю присвячений Тернополю, — провадить мову далі мій співрозмовник. — Як головний науковий редактор, готуючи том до друку, зіткнувся з тим, що наші історики мають різні погляди на одну й ту ж подію. І це дуже добре. Спершу наша редакційно-видавнича група намагалася звести їхні думки до купи та зробити спільну версію. Приміром, у томі «Тернопільська область» з «Історії міст і сіл УРСР», є велика вступна стаття за підписами кількох науковців. У нас такий варіант не пройшов і, коли стало зрозуміло, що неможливо звести думку всіх воєдино, розбили виклад матеріалу на підрозділи. Приємно, що досвід нашого видання схвалило правління Національної спілки краєзнавців України, відзначивши своєю найпрестижнішою премією імені Дмитра Яворницького. Нині його переймають в інших областях України. Тим більше, що друк таких видань передбачено державними програми, які в різні часи підписали різні президенти держави, але реалізувати зуміли тільки на Тернопіллі. Наостанок зауважу, що поданий в тритомнику матеріал, ліг в основу книжки одного з авторів – історика Володимира Окаринського. Це видання незабаром побачить світ в авторитетному тернопільському видавництві.

Записала Анна Золотнюк.

Портрет молодого Богдана Мельничука роботи народного художника Богдана Ткачика.