За своє життя Ігор Кравчук змінив п’ятнадцять професій

Але де б не працював, завжди тяжів до мистецтва. Однак якщо у юному віці це було лише захоплення, то вже у зрілому чоловік по-справжньому відкрив свій талант і почав серйозно займатися художньою обробкою деревини.

Першими роботами Ігоря Кравчука з Підгороднього, що поблизу Тернополя, були дерев’яні скульптури чоловіка та жінки, ангелів, тварин, які він наповнював філософським змістом. Перед тим, як братися до виготовлення таких модерних шедеврів, майстер перечитав багато літератури – починаючи від підручників про анатомію людини і завершуючи творами українських та світових класиків. Адже, як каже, важливо не лише показати анатомічний образ героя, а й відтворити його емоції, риси характеру, стиль поведінки, які будуть викликати у глядача переживання, подив, задуму чи навіть відразу.

Згодом у колекції з’явилися речі домашнього вжитку – дерев’яні підноси, мисники, тарілки, підсвічники, столи, лавки, шафи, ключниці, інтер’єрні підставки для парасолі чи сумки. У творчому доробку підгороднянського митця також є кіоти, ікони та картини. Часто художню різьбу він поєднує із металопластикою – металеві вставки додають виробам особливого шарму.

– Із дерева можна вирізьбити що завгодно, але це треба зробити так, щоб людина, взявши до рук виріб, була вражена з першого погляду, – розповідає майстер народних промислів. – Для цього потрібно бачити дерево зсередини, відчувати його. Я ніколи не планую свій майбутній витвір. Дерево саме підказує, що робити. Тож спочатку шукаю матеріал, потім із ним довго розмовляю, очищаю його, шліфую, а коли з’являється ідея, одразу її ловлю і починаю втілювати в життя. Буває, коли майже готовий виріб відставляю вбік. От не лежить мені душа до нього – і все. Маю вже кілька таких робіт. Можливо, колись і для них знайдеться час і натхнення.
Ігор Кравчук зізнається, що найкраще йому працюється із бузком, липою, грабом, яблунею, грушею. Зазвичай матеріал шукає сам, точніше дерево знаходить майстра. «Ми живемо неподалік від лісу, кожного ранку вигулюю там собаку, – розповідає чоловік. – Завжди дивлюся під ноги, бо там можна знайти стільки цікавого матеріалу для творчості! Для когось це буде непотріб, який легко кинути у піч. Для мене ж – це знахідка, яку приношу додому і починаю перетворювати у мистецьке диво».

Свої витвори Ігор Володимирович ніколи не покриває лаком, а використовує для цього спеціальну олію. На завершення виріб полірує воском. Дерево, на його переконання, завжди має зберігати свою енергетику. Під лаком воно перестає дихати і виріб втрачає весь зміст. Недаремно ж витвори Ігоря Кравчука видаються такими теплими і живими.

Кілька років тому своїм талантом чоловік ділився із вихованцями Тернопільського центру творчості дітей та юнацтва, які не раз ставали переможцями міських та обласних змагань. А один із учнів навіть здобув перемогу на Всеукраїнському конкурсі. Творчу справу Ігоря Кравчука перейняв і його син Дмитро. Нині він уміло працює не лише з деревиною, а й з металом – виготовляє із нього оригінальні прикраси. Хлопець, як і батько, також випускник політехнічного вишу. Утім мистецтво полонило і його молоду душу.

Марія БЕЗКОРОВАЙНА
Фото Івана ПШОНЯКА

Газета “Сільський господар плюс”