92 автомобілі швидкої допомоги для України: як українка у Франкфурті об’єднала навколо волонтерства навіть німців

Українка Інна Олійник, яка з 2014 року живе і волонтерить у Франкфурті-на-Майні, заснувала організацію «ОБОЗ», що допомагає українським військовим і цивільним. За час повномасштабної війни завдяки її роботі та підтримці партнерів в Україну передали десятки автомобілів швидкої допомоги. Нині їх уже 92. Про людей, які допомагають Україні, волонтерські будні, гумор під час війни та історії, що залишилися за лаштунками цієї роботи, Інна Олійник розповіла Українському радіо Тернопіль під час презентації своєї другої книжки «За лаштунками волонтерства».

Інна Олійник створила волонтерську організацію «ОБОЗ» ще у 2014 році. Відтоді вона об’єднує людей у Німеччині, які долучаються до допомоги Україні. Серед них є не лише українці, а й етнічні німці, які до початку війни не мали жодного особистого зв’язку з нашою країною.

Одним із головних напрямків роботи організації стала передача автомобілів швидкої допомоги в Україну. За кожною такою автівкою — пошук транспорту, збір коштів, переговори з компаніями, логістика та робота багатьох людей.

Про те, як вдалося налагодити цю діяльність, Інна Олійник розповіла у програмі «Про нас» Українського радіо Тернопіль. До розмови також долучився голова благодійного фонду «Колеса перемоги» Ярослав Колодій, який співпрацює з волонтеркою.

Як волонтерство об’єднує українців і німців

Інна Олійник зізнається, що її найбільше дивує готовність допомагати Україні людей, які раніше навіть не були в нашій державі, не мали українських друзів, колег чи родичів.

На її думку, значною мірою це пов’язано з культурою благодійності в Німеччині. Там дітей змалечку привчають ділитися з тими, хто потребує допомоги. У дитячих садках збирають іграшки для дітей з інших країн, у школах організовують благодійні ініціативи та партнерські обміни.

— Вони приучені до того, що благодійна діяльність починається з дитячого садочку. Багато дітей приносять свої іграшки, складають у коробочку і передають бідним дітям, наприклад, у Бангладеш. І так маленька людина вже бачить, що потрібно допомагати: у мене є ця іграшка, а в когось її немає, — розповіла Інна Олійник.

Саме таке ставлення до благодійності, переконана волонтерка, допомагає залучати до підтримки України людей, які не мають із нею особистих зв’язків.

Ярослав Колодій познайомився з Інною ще у 2014 році, коли разом із майстернею «Коза Дереза» був у Франкфурті-на-Майні. Тоді волонтерка допомагала українцям налагоджувати контакти з консульством, державними представниками та місцевими організаціями.

Відтоді їх об’єднує спільна робота.

Ярослав Колодій вважає Інну людиною, яка вміє об’єднувати навколо себе інших і спонукати їх діяти.

— У світі є багато людей, які знищують. І проти цього можна поставити тільки одне — створення. У реальному житті створення — це волонтерство. Інна об’єднує людей, і вони починають створювати потоки допомоги, — зазначив Ярослав Колодій.

92 швидкі для України: як працює волонтерський «ОБОЗ»

Перші дві карети швидкої допомоги організація передала ще до повномасштабного вторгнення. Тоді збирати гроші було значно складніше: волонтери організовували благодійні заходи, готували вареники та борщі, шукали різні способи залучити донати.

Першу швидку назвали «Зірочка». Щоб кожен благодійник бачив, на що пішли його гроші, волонтери наклеїли на автомобіль папірці з іменами та сумами внесків.

Другу назвали «Обозік». Вона поїхала до Маріуполя, а згодом її переобладнали на стоматологічний кабінет, який допомагає військовим на фронті.

Після початку повномасштабної війни масштаби роботи суттєво зросли. До зборів долучилися німецькі компанії, театри, банки та приватні благодійники. Деякі підприємства виділяли конкретну суму і хотіли, щоб за ці гроші придбали окрему швидку.

Організація шукала відповідний автомобіль, купувала його та звітувала перед благодійниками. Інформацію про допомогу компанії публікували на своїх сайтах, що мотивувало долучатися інших партнерів.

— У 2022 році ми купували щотижня одну швидку. Це було дуже важко. Я вже нічого не робила вдома. У нас із чоловіком дві доньки, вони допомагали, чоловік допомагав. Я була з ранку до ночі тільки з телефонами, тільки в пошуках швидких, — пригадує Інна Олійник.

Зараз автомобілі передають приблизно раз на місяць. Завдяки цьому волонтерка має більше часу для родини та письменницької роботи.

Загалом в Україну вже передали 92 автомобілі швидкої допомоги. Ярослав Колодій під час розмови уточнив, що цифра зросла до 93, адже робота триває.

«За лаштунками волонтерства»: історії, яких не видно у соцмережах

Нещодавно Інна Олійник презентувала у Тернополі свою другу книжку — «За лаштунками волонтерства». Це збірка коротких історій про людей, події та несподівані ситуації, які супроводжують волонтерську діяльність.

Авторка каже, що в соціальних мережах люди зазвичай бачать лише невелику частину роботи. Натомість усі пошуки, труднощі, телефонні розмови, кумедні випадки та людські взаємини залишаються поза кадром.

— Те, що багато людей бачать у соцмережах, — це тільки 5% того, що є у волонтерській діяльності. А як усе працює, кожна історія має інтригу, і хочеться дочитати її до кінця. Це я залишила в цій книжці. Бо історія йде, часи змінюються, і ми повинні це записати, щоб такий феномен, як українське волонтерство, залишився в історії, — пояснює Інна Олійник.

Книжка вийшла у видавництві Amazon. Поки що придбати її в Україні складно через обмеження доставки. Однак авторка сподівається знайти українське видавництво, яке зможе перевидати книжку, можливо, доповнивши її новими історіями.

Перша книжка Інни Олійник присвячена Афганістану. Авторка називає цю тему невивченим уроком історії. Друга ж зосереджена на сучасності — українському волонтерстві та людях, які стоять за ним.

Гумор, який допомагає не зупинятися

Початок повномасштабної війни збігся для Інни Олійник із серйозними проблемами зі здоров’ям. Попри це, вона продовжувала волонтерити, працювати вчителькою у школі та майже весь час проводила на телефоні, координуючи допомогу.

Каже, що в той період спала лише чотири-п’ять годин на добу. Важливу роль у тому, щоб витримати навантаження, відігравав гумор.

Волонтерські будні не мали вихідних чи визначеного робочого часу. Інна пригадує, як Ярослав Колодій міг телефонувати пізно ввечері через чергову проблему з автомобілем, який прибув із Великої Британії. Іноді це була вже шоста поломка за день.

Попри втому, вони жартували та мріяли про час, коли закінчиться війна і можна буде нарешті відпочити разом у басейні чи термальних водах.

Для Інни такі розмови та гумор стали способом не втрачати сили й продовжувати роботу.

Ярослав Колодій також переконаний, що саме енергія людей, які допомагають, дає змогу волонтерському руху триматися навіть тоді, коли війна затягується, а новини щодня приносять нові випробування.

Волонтер — це людина, на яку можна покластися

Для Інни Олійник волонтерство — передусім про довіру та взаємну підтримку. Вона називає його своєрідним ланцюжком допомоги, у якому люди готові підтримувати навіть тих, кого ніколи не бачили.

— Для мене волонтер — це той, на кого я можу покластися. Це не просто слова, це волонтерське братство, така ланцюжок допомоги. І це дійсно працює, коли люди допомагають тим, кого не знають, зовсім чужій людині, — каже волонтерка.

Історія «ОБОЗу» показує, як ініціатива однієї людини може об’єднати навколо спільної справи сотні інших. А 92 передані автомобілі — це не лише результат зборів і логістики, а й свідчення того, що допомога Україні не має кордонів.