«Я — тілесна цілителька»: Ольга Виноградна про біодинаміку, безпеку і контакт із тілом

Тілесність — це не лише фізичні відчуття, а й те, як людина сприймає себе, реагує на стрес і взаємодіє зі світом. Так вважає лікарка й тілесна терапевтка Ольга Виноградна (Джулай), засновниця Школи біодинаміки та інтегруючих тілесних практик. Ми поговорили про те, що таке тілесний феномен, чому біодинаміка — це життя в русі, як робота зі шрамами змінює військових і чому на Гаваях її називали духовною цілителькою.

Чому важливо говорити про тілесність

— Ви часто використовуєте поняття «тілесність». Що саме вкладаєте в це слово? Чим воно відрізняється від поняття «тіло»?

— Ми всі дуже тілесні, але часто сприймаємо власне тіло суто утилітарно — як інструмент, який має працювати й виконувати певні функції. Не завжди відчуваємо його як невіддільну частину себе. Нерідко людина ототожнює себе передусім зі своєю свідомістю, думками та уявленнями про себе.

Зараз, на щастя, розвивається психологія. Люди більше цікавляться своїм внутрішнім світом, починають усвідомлювати, чого хочуть і що для них важливо. І цікаво, що це відбувається навіть у такі складні для України часи. Мені здається, що разом із переживанням війни ми розвиваємо власну суб’єктність: наш голос починають чути, ми краще усвідомлюємо свою ідентичність. Якщо подивитися на історію України, видно, наскільки сильно попередні покоління були пригнічені. Тепер ми вчимося бути суб’єктами власного життя. І до цього усвідомлення я хочу додати тілесність.

Я свідомо говорю саме про тілесність, а не про тіло. Слово «тіло» часто звучить так, ніби йдеться про щось окреме від живої людини. А ми не існуємо окремо від свого тіла. Наші відчуття, емоції, свідомість і досвід — одне ціле.

Я хочу розповідати людям, наскільки дивовижний людський організм: як він пристосовується, як уміє регулювати себе і відновлюватися. І мені важливо, щоб людина не почувалася безпорадною перед власним тілом, ніби з ним може працювати тільки лікар. Як тілесна терапевтка я повертаю людині відчуття тілесної компетентності: щоб вона краще відчувала себе, розуміла свої реакції і знала, як може себе підтримати.

Тілесний феномен — початок науки

— Ви кажете про «тілесний феномен». Що це означає?

— Феномен — це те, що ми спостерігаємо і проживаємо. Він існує, але наука ще не зайнялася ним повною мірою. Будь-яка наука починається з феномену, тобто з чуттєвого досвіду. Наукою він стає тоді, коли з’являється гіпотеза, чому саме цей феномен виникає і триває, і будується модель, щоб це перевірити. Так було з усім: Сатерленд, засновник краніальної остеопатії, спершу просто помітив дивну будову швів черепа, і лише потім із цього виросла ціла система знань.

Біодинаміка базується на феномені глибокого слухання і полегшення. Щодня я бачу, як людина під моїми руками глибоко видихає, як відпускає напруга, яку не брали ні масажі, ні вправи, як людина, що роками жила з болем, раптом починає рухатися вільно. Це повторюється знову і знову.

Я кілька разів облетіла земну кулю в пошуках нових сенсів і підходів. І щоразу, спостерігаючи, бачу, як з’являється щось нове. Так народився мій власний метод — метод біодинамічної тілесної саморегуляції. Він запатентований, і зараз його досліджують науково. Тож тепер я можу говорити вже іншою мовою: дивіться, це не досвід однієї людини, а дослідження. Поки невелике, але це важливий перший крок — від того, що я відчуваю руками, до гіпотези, моделі і перевірки.

Людство зараз стрімко рухається в розвитку технологій. Але штучний інтелект не зможе прожити досвід і пропустити його крізь себе, і не дасть людської присутності. А саме це основне для нашої нервової системи — безпечний контакт між людьми. Сподіваюся, що на тлі такого стрімкого розвитку якісна присутність, уміння відкрито слухати, помічати і супроводжувати тілесний процес стануть ще більш затребуваними.

Біодинаміка — це життя в русі

— Ви працюєте з біодинамікою, остеопатією та краніосакральною терапією. Як ці напрями пов’язані між собою?

— Більшість тілесних методик побудовані на тому, що фахівець знає, як має працювати організм, знаходить проблему і застосовує техніки, щоб її виправити. Реабілітолог оцінює, які м’язи ослаблені, а які перенапружені. Остеопат оцінює рухливість структур і працює з ними мануальними техніками.

У біодинаміці інша відправна точка. Саме слово «біодинаміка» означає життя в русі. Усе живе в нас постійно рухається: тканини, рідини, ритми. Цей рух не завжди видно оком, але його можна відчути руками.

Коли цей рух зменшується або зупиняється, з’являються некомфортні тілесні відчуття: скутість, напруга, біль. А з часом можуть розвинутися й хвороби. Найчастіше рух зупиняють захисні реакції. Колись тіло захистилося від удару, операції, страху, і цей захист так і лишився, хоча небезпека давно минула. Такий захист дуже важко подолати масажем, бо силою його не переконаєш. Він відпускає тоді, коли людина відчуває безпеку.

Тому біодинамічний фахівець не намагається наперед визначити, що треба вправити. Його завдання — глибоко слухати тіло людини, помічати, де рух вільний, а де завмер, і не нав’язувати власних інтерпретацій. Я не вважаю, що знаю краще за саму людину, що з нею відбувається.

— Що саме означає «слухати тіло»? Як можна перевірити, що фахівець відчуває під руками?

— Мені подобається аналогія з мистецтвом. Уявіть, що поруч висять оригінал картини і репродукція. Людина, яка не цікавиться живописом, різниці не побачить. А фахівець, який роками вивчав мистецтво, помітить деталі, на які інші не звернуть уваги. Так само я роками вчилася розрізняти те, що відчуваю під руками: де рух виразний, де обмежений, а де його майже не чути.

Чи може давня травма бути пов’язана з теперішнім болем

— Можете пояснити свій підхід на конкретному прикладі?

— Уявімо людину, у якої вже рік болять крижі. Вона обстежилася в лікарів, працювала з реабілітологами, виконувала вправи, ходила до остеопата, але біль залишився. Тоді вона чує, що є така Оля, яка може просто сидіти поруч, тримати за руку чи за ноги і майже нічого не робити. Звісно, спершу це викликає недовіру.

Але в біодинаміці важливе саме слухання. Я можу працювати з людиною, яка скаржиться на поперек, а звернути увагу на ділянку ноги нижче коліна. Людина дивується: «У мене ж крижі болять!» А я пояснюю: ви вже пробували працювати безпосередньо з болючим місцем, давайте подивимося з іншого боку.

І під час сеансу людина раптом згадує давню травму, яку ніколи не пов’язувала зі своїм болем. Кілька років тому — серйозний перелом, довге лікування, операція. Кістка давно зрослася, людина повернулася до життя, а тіло так і тримає той захист. Коли ми створюємо умови, у яких людина відчуває безпеку, цей захист починає відпускати. І біль часто відпускає разом із ним.

Як стрес впливає на тіло

— Що відбувається з організмом, коли людина тривалий час перебуває у стресі?

— Людина переживає події не лише думками й емоціями, а й тілом. Стрес — це зміни дихання, м’язове напруження, порушення сну. Людина довго живе в тривозі, починає затримувати дихання, постійно напружує певні м’язи, і з часом це перетворюється на дискомфорт і біль.

Звісно, не кожен біль у спині — від стресу, і за симптомами може стояти хвороба, яку треба обстежити. Але дуже часто те, що людина носить у собі, проявляється саме в тілі.

У моїй роботі є поняття безпечного сигналу. Коли людина довго перебуває в небезпеці, організм мобілізується, і це природна захисна реакція. Але якщо напруження триває надто довго, людина виснажується, гірше відновлюється, відчуває тривогу і втрату сил. Ми живемо в умовах війни, де небезпека реальна, тож ідеться не про те, щоб завжди бути спокійним. Ідеться про можливість відновлюватися, отримувати підтримку і не залишатися наодинці з пережитим.

Я хочу, щоб моя школа і моя робота асоціювалися саме з безпечними сигналами: щоб людина не відчувала тиску, нічого не мусила переживати через силу і сама визначала межі. Я переосмислюю все через цю призму. Почала це робити, коли взялася вивчати хронічний біль: доведено, що безпечні сигнали можуть його зменшувати, принаймні один із його компонентів. У мене навіть є окрема лекція про хронічний біль, де я про це розповідаю.

Але мозок так влаштований, що помічає передусім погане, а хороше пропускає, бо воно не становить загрози. Тож моя робота полягає ще й у тому, щоб навчити людину давати собі ці безпечні сигнали. А вони повсюди, просто треба знати, як їх шукати )

Біодинаміка і медицина

— Як ви відрізняєте стресову реакцію від симптомів захворювання?

— Моя робота комплементарна: вона доповнює лікування, а не замінює його. Медична освіта не скасовує моїх професійних меж. Я ніколи не скажу людині припинити приймати ліки чи відмовитися від обстеження, і я не діагностую хвороби руками — я не екстрасенс.

Бувають люди на антидепресантах, які додатково приходять до мене. Якщо їм стає легше, я завжди наголошую: будь-які зміни в лікуванні — тільки разом із лікарем. А буває, що людина після роботи зі мною доходить до лікаря і починає лікування, якого потребувала. Для мене це теж добрий результат.

Я працюю з людьми паралельно з їхнім лікуванням: після операцій, під час реабілітації, під час важкої терапії. І одні з найзворушливіших моментів у моїй роботі — коли людині полегшує побічні ефекти лікування, які роками здавалися неминучими.

Про школу біодинаміки

— Чи можна навчитися біодинаміки? Чи потрібні для цього особливі здібності?

— Особливого дару не потрібно. Цього можна навчитися. Я й заснувала Школу біодинаміки та інтегруючих тілесних практик, щоб люди могли цього навчитися й інтегрувати у свою роботу і повсякденне життя. Не обов’язково ставати тілесним терапевтом. Але розуміти, що говорить тіло, і вміти чути його без перекладачів та інтерпретаторів — це безцінно, погодьтеся.

Потрібні лише цікавість, практика і готовність переглянути звичне уявлення про тіло.

У мене є учениці, які прийшли на базовий курс, продовжили навчання і практикувалися між собою, і багато хто розповідав про зміни у власному самопочутті. Пам’ятаю жінку з гінекологічними скаргами, яка згодом розповіла, що симптоми зникли, і лікарка на наступному огляді теж не виявила попередніх проблем. Такі історії для мене — частина того самого феномену, який ми зараз досліджуємо.

Межі біодинаміки: онкологія і супровід помирання

— Чи працюєте ви з людьми, які мають онкологічні захворювання?

— Ні, я не спеціалізуюся на цьому, бо не проходила відповідного навчання. У Німеччині є фахівчиня Хелен Гроссер, яка працює з онкологічними пацієнтами в біодинамічному підході, для цього є окрема спеціалізація. Біодинаміка не лікує онкологію, але може підтримувати самопочуття людини поруч з основним лікуванням. І я не беруся за те, у чому не маю підготовки.

Є також біодинамічні терапевти, які спеціалізуються на полегшенні помирання і працюють у хоспісах. Одна з моїх вчительок викладає цей підхід, танатологію. Але я цього не вмію.

Для мене це особисто непроста тема: є певна фрустрація від усвідомлення меж того, що ти можеш зробити. Можливо, тому я й не йду в цей напрям.

Моя основна тема — жінки фертильного віку, вагітність, пологи і відновлення після них. Але я розвиваюся разом зі своєю темою. Мені 44 роки, я сама наближаюся до завершення репродуктивного періоду, тож моє коло природно розширюється: жінки, які народжують, ті, хто вже пережив цей період, і їхні діти, що ростуть. А ще я спеціалізуюся на стресі, хронічному болю і роботі з людьми після операцій.

Робота зі шрамами: «я бачу це по очах»

— Ви згадали людей після операцій. Що входить у цей напрям?

— З 2023 року в моїй практиці розвивається окремий напрям — робота зі шрамовою тканиною. Я вчуся цього в Шерон Вілер, авторки методу роботи зі шрамами. Ми в Україні, тут багато операцій і ампутацій, тож ця робота дуже потрібна. І цей метод дуже ефективний!

Коли хірург робить розріз і зашиває тканини, їхня структура змінюється. Навіть після дуже майстерної операції тканини вже не такі, як були: шари з’єднуються інакше, утворюються спайки, змінюється рухливість. Я пояснюю це так: уявіть скатертину, яку в одному місці стягнули. Натяг від цього місця розходиться по всій тканині. Так і шрам може впливати на рухливість навколишніх тканин і на відчуття далеко від себе.

Я працюю і зі старими шрамами, яким уже багато років, і зі свіжими, після нещодавніх операцій. І найкраще я бачу результат по очах військових. Робота зі шрамами робить людей трошечки щасливішими. Людина, яка роками уникала торкатися свого шраму, або людина зі свіжим шрамом, яка боялася до нього доторкнутися, раптом сама кладе на нього руку, мацає його і каже: «Він став м’якшим». Людина, яка звикла рухатися обережно, раптом робить рух без болю і не вірить сама собі. Це ті моменти, заради яких я роблю свою роботу.

І ще одне важливе. Я вмію працювати зі шрамами так, що це приємно. Існуючі протокольні підходи часто болісні, і людям доводиться терпіти. А моя робота — заповільнений, уважний дотик, без болю і без насильства над тканинами. Я б дуже хотіла, щоб такий підхід увійшов у практику і замінив болісні протоколи, бо людям, які й так багато пережили, не треба терпіти ще й біль на реабілітації.

Біодинаміка і військові

— Ви працюєте з військовими?

— Так, працюю. А мої випускниці волонтерять у шпиталях: приїжджають до військових і проводять біодинамічні сеанси — через дотик, уважне слухання тіла і взаємодію з людиною. Для мене дуже важливо, що те, чого я вчу, живе в реальній допомозі нашим захисникам.

— Чи має біодинамічна терапія офіційний статус в Україні?

— Наскільки мені відомо, ні. В окремих країнах уже визнані остеопатія і краніосакральна терапія, а біодинаміка — це похідний напрям остеопатії, у якому ми більше слухаємо, ніж втручаємося. Її легко віднести до езотерики, бо хтось пояснює її через науку, а хтось через енергії. Я майже 15 років свого життя пояснюю, що це не магія. І з розвитком нейронаук та нейрофізіології з’являється дедалі більше знань про те, як пов’язані мозок, тіло, очікування людини і її самопочуття.

Чому мене цікавить ефект плацебо

— Як нейронауки змінили ваше розуміння біодинаміки?

— Мене дуже цікавить феномен плацебо. Колись його сприймали як щось підозріле, мало не як обман. А потім я почула, як нейронауковці говорять про його значення в медицині: наскільки важливими є очікування пацієнта, довіра до лікаря і контекст допомоги. Мене вразило, як багато залежить від того, чи почувається людина в безпеці і чи довіряє фахівцю. Я побачила в цьому відгук того, що щодня спостерігаю у своїй роботі: безпека і довіра — не додаток до допомоги, а її частина.

Тілесна цілителька

— Що саме у вашому досвіді на Гаваях змінило ваше ставлення до власної роботи та допомогло вам назвати себе тілесною цілителькою?

— Ця історія почалася ще у 2018 році й досі триває. Мене туди дуже тягне, і в якийсь момент я навіть серйозно думала про переїзд. Але зрозуміла, що не можу без України і без можливості бути корисною нашим людям.

Коли я почала розповідати там про свою роботу, реакція була зовсім іншою, ніж в Україні. Люди казали: «А, ти духовна цілителька». І для них це було серйозно і з повагою. Духовний цілитель на Гаваях — шанована людина, якій не треба доводити, що вона не шарлатан. А в Україні я 15 років пояснюю, що моя робота — не магія, і щоразу мушу доводити, що я не шарлатанка.

І знаєте, якщо вже говорити такою мовою, то я — тілесна цілителька. Бо тіло, дух і душа нерозривно пов’язані, і, працюючи з тілом, я працюю з цілою людиною.

Саме тому мені важливо говорити про тілесність, про досвід людини, про її відчуття і можливості саморегуляції. І про те, що тіло, яке знову відчуло безпеку, вміє відновлюватися набагато більше, ніж ми звикли думати.

Спілкувалася Надія Греса