Євроінтеграція, економія і профспілки, або «любиш кататись, люби і санчата возити»

Євроінтеграція – це не лише економія. Це й потужні профспілки, які постійно відстоюють інтереси своїх співробітників. У Європі ці організації, зазвичай, стають рушієм реформ. Вони пропонують законодавчі ініціативи, і домагаються їх ухвалення. Їх дійсно підтримують робітники, адже їхні дії ефективні і помітні всім. Профспілкові внески завжди «відбиваються» за рахунок підвищення зарплат чи стандартів та умов праці працюючих.

Європейські профспілкові діячі мають змогу страйкувати, адже вони формують власний страйковий фонд, з якого можуть тривалий час жити без зарплатні, доти, доки не досягнуть свого. Так, вони створюють незручності іншим громадянам. Однак їх розуміють, адже сьогодні роботодавець утискає, наприклад, залізничників, а завтра потреба у страйках може виникнути, скажімо, у вчителів…

Невиплати зарплат, чим би це не обумовлювалось і не пояснювалось, не можна терпіти і дозволяти ані державі, ані приватним структурам. Тому логічною відповіддю має завжди бути протест, що наразі й відбувається в країні.

Логічними ж завжди будуть дії й роботодавця, який у будь-який спосіб намагатиметься і протестів уникнути, і працівникам не поступитись. Часто-густо роботодавці вдаються до репресій у вигляді погроз, штрафів, звільнень, а то й фізичного впливу. І держава, на жаль, досі була переважно на боці останніх.

Сьогодні в країні все ще діє право сильного. Але все більше силу демонструють звичайні громадяни. І тут все залежить від нас самих і нашої наполегливості.

Уряд неминуче зіткнеться з організованим профспілковим рухом. Він виникне внаслідок самоорганізації, так, як виникли добровольчі батальйони та волонтерські організації, так, як виник Майдан… Застосовуючи будь-які репресивні дії до профспілкових активістів, влада і бізнес лише сприятимуть його розвитку і робитимуть його сильнішим.

Так, внаслідок невиплати заробітних плат працівникам КП «Київпастранс», відбувся страйк трамвайників у Києві, організований профспілкою «Трудова солідарність». Він допоміг об’єднатись людям у захисті своїх прав і домогтися свого. А на допомогу активістам прийшли європейські колеги. Сподіваюсь, ми стаємо свідками створення справжнього самоорганізованого робітничого руху в Україні.

Це вже будуть не радянські федерації профспілок, головною функцією яких було розподілити путівки в санаторії, позасідати, «побухати» та роздати подарунки на Новий рік. Вони займатимуться справжньою боротьбою за права робітників, а не за їх безправ’я, як це було в СРСР.

А на основі цих профспілок може з’явитись і нова політична сила лівого спрямування. Тільки тоді варто очікувати справжньої політичної структуризації суспільства.

Дмитро Сінченко

Comments are closed.