У тернопільському виборчому меню ті самі страви

До виборів залишилося вже зовсім нічого і прийшов той час коли, хочеш чи не хочеш, а потрібно визначатися з вибором. І тут я спіймав себе на думці, що таки хочу – хочу чогось свіженького, чогось такого, що раніше куштувати не доводилося і чогось такого, щоб післясмак від того залишився на кілька років. Бо чомусь вже набридли у меню одні і ті ж страви, більшість з яких потроху вкрилася пліснявою і від частини з яких вже тягне неприємним затхлим запахом. Отже взяв, я в руки меню, а вірніше список партій, які хочуть потрапити до столу, накритого у міській раді і зрадів. Саме так – зрадів, бо хоча і є у тому списку кілька партій, від яких вже давно оскома, але ж і свіженьких достатньо. І вирішив я тоді ознайомитися трішки ближче з асортиментом які ці нові партії пропонують. І одразу ж пропав апетит. Вибачте, шановні, але все це мені вже знайоме на смак. Все це я вже колись куштував, очі мої це вже вибирали і потім вилазили від того, що вибрали. Кажучи простіше – на цих граблях я вже неодноразово стояв.

Дуже цікаво зараз читати інтерв’ю всіх оцих, які зі старими обличчями йдуть до влади з новими партіями. «Я все життя мріяв бути членом цієї партії», – каже один. «Та я за їх ідеологію готовий життя віддати», – підхоплює інший. Гей, шановні, та ще кілька років ви були у зовсім інших партіях. «Та це не рахується, це були помилки молодості», – в унісон відповідають новонавернені. «А якщо не віриш, у батьків наших поцікався – вони нам замість колискових статути цих партій наспівували і взагалі тепер – це любов до останнього дня нашого життя і то любов взаємна». І в такому ж дусі довго і нудно. Це мені нагадує ситуацію з футболістом, який перейшов у новий клуб і одразу ж починає розповідати, що все життя мріяв захищати кольори саме цієї команди, а вже наступного року, з’ясовується що він трішки дальтонік і мав на увазі насправді зовсім інші кольори. Так і місцеві політики – вчора вони розділяли ідеологію «лівих», сьогодні «правих», завтра «центристів», післязавтра «низистів», а там, дивишся і до «гористів» дійде.

Особисто мене це не дивує. Кажуть, що риба шукає, де глибше. А політик шукає партію, з якою більше шансів пробитися до отого владного столу, за яким можна смачно і недорого поїсти і ще, що найголовніше, щось додому прихопити. А ще кажуть, що є така субстанція, яка не тоне. Так і наші політики, завжди випливають на поверхню, якщо не в одній ополонці, то в іншій. Повторюся – це мене не дивує. Мене більше дивують оті шеф-кухарі з нових партій, які для своїх страв беруть несвіжі інгредієнти. На що вони розраховують? Що клієнт не буде уважно читати меню, чи що споживач не відчує запашок, який йде від страви. А може просто керівництво цих партій поганенько орієнтується у місцевій кухні, тому і надає перевагу продуктам відомим, не враховуючи, при цьому, що вони давно вже не першої свіжості і що вже не один раз були у користуванні?

Та як би там не було, а вибір робити таки доведеться. Гірко лише розуміти, що хотілося зайти у фешенебельний ресторан і вибрати якийсь делікатес. А доведеться обійтися їдальнею, в якій максимум, що подадуть – це пересмажену картоплю, пересолені котлети без м’яса і квашені огірки, розсіл з яких такий помічний при похміллі. А похмілля після цих виборів обов’язково буде. Хоча воно у нас після кожних. А що поробиш, якщо у меню під новими назвами подають старі страви.

Андрій Березовчук