На Тернопільщині молоду вчительку засудили на 10 років за виховання дітей

Стаття підготовлена на основі матеріалів архівних кримінальних справ, які зберігаються в Управлінні СБУ Тернопільської області.

Гарус Галина Дмитрівна, 1922 року народження, українка, народилась в селі Диканька, Диканського району Полтавської області, незаміжня, з 1940 року член ВЛКСМ, не судима, проживала в селі Колодно Вишнівецького району, Тернопільської області, громадянка СРСР,

“Мене почали допитувати 15 березня 1945 року у Вишнівецькому РВ НКДБ під керівництвом начальника НКВД, майора держбезпеки Проконова. Я почала розказувати все, починаючи з часів німецької окупації. Тоді я проживала в селі Колодно і працювала в місцевій школі вчителькою. Німецька влада у 1942 році намагалася мене заарештувати, щоб відправити на примусові роботи до Німеччини. Мене попередили і я почала переховуватися. А народилась я в селі Диканька Диканського району Полтавської області. У 1940 році я закінчила десять клас і була направлена на вчительську роботу на Західну Україну. В Тернополі мені надали направлення у село Колодно вчителькою. У 1941 році коли наступали німці, я отримала документ від радянської влади на евакуацію в Східну Україну. Але на цей час я була хвора на запалення легенів і не поїхала. Коли прийшли німці я стала працювала вчителькою знову. Вперше про існування українських націоналістів я почула у Вишнівці, коли прийшли німці. Тоді місцеві націоналісти провели мітинг і проголосили Самостійну Україну. Але десь через місяць після приходу німці почали переслідувати націоналістів і вони всі пішли в глибоке підпілля. Дуже багато про український націоналізм мені розповідав Поліщук Микола, який за німців працював магазинером. Він пояснив, що націоналісти розділились на дві групи, “бандерівці” і “мельниківці, “Мельниківці” хочуть мати Самостійну Україну за допомогою німецької окупації, а “бандерівці” Україну без німців. У лютому 1943 року я взнала, що в селі Колодно є оунівська організація, якою керує Ковалик Олександр, псевдо “Жук”, а господарчим там тоді був Соколик Василь, псевдо “Сірко”. Ковалик Олександр був віком коло 35 років, займався домашнім господарством. Соколик Василь з 1918 року, а в 1944 році був заарештований Вишнівецьким НКДБ. Поліщук Микола родом з села Корначівка Лановецького району. Сам він був членом мельниківського ОУН. Він по селах заготовляв для німців зерно, але вже у 1943 році бандерівці почали воювати з німцями, то Поліщук втік з села і я більше його не бачила.

В березні 1943 року до мене на квартиру прийшла жінка. Вона мені заявила що є районним пропагандистом проводу ОУН. Її кличка “Люба”. Вона мене загітувала, щоб я поступила в ОУН. Я дала згоду. Тоді вона дала мені націоналістичну літературу і текст Декалога. Сказала, щоб я вивчила на пам’ять Декалог і сама вибрала собі кличку. Через декілька днів вона знову навідалась до мене. Я розказала на пам’ять Декалог і назвала своє псевдо “Леся”. Через десять днів мене прийняли членом ОУН, моє псевдо було “Леся”. Я почала займатися пропагандистською роботою в селі Колодно. Часто на зборах жителів села я читала інформаційні листівки про наших повстанців і про відношення німецької влади до українського народу. Та основною моєю задачею було виховувати дітей в націоналістичному дусі. Була розроблена спеціальна оунівська навчальна програма. Основою її було прищеплювати дітям любов до України, до організації ОУН, до УПА та висвітлювати всіх національних героїв України. Я викладала в школі історію України, географію, вчила дітей націоналістичних віршів, автобіографії Петлюри, Коновальця, Петлюри, Богдана Хмельницького, Мазепи. Розповідала дітям про боротьбу ОУН з німецькими окупантами. А жителям села Колодно я пояснювала, що вони мають робити в окупованому селі і як мають поводитися коли до нас знову прийдуть окупанти, тобто совети. Тоді я отримувала оунівські інструкції, журнал “Бюлетень”. Мені інформацію, літературу, грипси та усні вказівки відносно моєї роботи передавала постійно районна пропагандистка “Люба”. На вид вона була висока, чорнява, дуже гарна, родом з Дубенщини Рівенського району. Вік її коло двадцяти п’яти років. Я часто зустрічалась з “Кобцем”. У нього було виразна, грамотна вимова. Середнього росту, блондин, постійно одягнений у синю шинель і сиву шапку з тризубом. Сам дуже симпатичний, вік 35 років. У селі Колодно я знала ще господарчого станичного по кличці “Жук”. Коли прийшла радянська армія він відразу у квітні 1944 року пішов на фронт. Я ще з деякими зустрічалась, але не знаю їхніх прізвищ і кличок. Всіх тих членів ОУН я знала і зустрічалась під час німецької окупації. З приходом більшовиків я в оунівській організації не перебувала. А структура організації була така: Колоденська підрайонава, а Вишнівецька районова складалася з трьох підрайонових, Вишнівецької, Колоденської та Олексенецької. А які села входили до Колоденської я не знаю. Не знаю членів організації.

Ще у Колоденській школі вчителькою була Шиманська Афанамія Іванівна. З нею я познайомилась у 1940 році коли приїхала на вчительську роботу в село Колодно. У нас були дружні відносини. Але як вона навчала дітей, чи у націоналістичному дусі я не знаю. І вона не була членом ОУН. З приходом радянської влади у 1944 році у нас в школі не організовували піонерської організації. У Полтавській області у 1940 році я була членом ВЛКСМ. Але у 1944 році я не поновила своє членство у Вишнівецькому районі. Це все що я можу розказати про свою націоналістичну діяльність в селі Колодно.

Слюсарівський Григорій Данилович 1921 року народження, народився в селі Глинськ Глинського району Сумської області, українець, вища освіта по спеціальності вчитель, до арешту працював завідувачем відділу освіти Вишнівецького району.

“Гарус Галину Дминрівну я знаю як вчительку навчальної школи села Колодно і як члена ОУН. Її псевдо було “286”. Вона була кущовим пропагандистом. Про ню мені вперше розказали Ванькевич, Буднік і “Кобець”. Потім ми часто зустрічались на різних оунівських зборах. Працюючи на посаді завідувача відділу освіти Вишнівецького району та кущовим пропагандист ОУН я в жовтні 1944 року разом з нею проводили кущову нараду станичних ОУН на хуторі Чорний Ліс в хаті Мечника Прокопа. Коли мене заарештували, то у тюрмі я зустрівся з бувшим пропагандистом ОУН з Рівенської області Лахтюком, псевдо “Богун”. Він мені говорив що на курсах проводив навчання і там була Гарус і її псевдо “286”. Галина перебувала в близьких стосунках з Шиманською Афанамією, Шиманська було кущовим пропагандистом. Вона просила мене, щоб я не призначав на посади вчителів в її кущі з східної України. Вона навідувалась до мене і розпитувала чи її не переслідують за активну націоналістичну роботу. Більше про Гарус Галину я сказати не можу. 18 квітня 1945 року.”

19 мая 1945 року военным трибуналом войск НКВД Тернопольської области по ст. ст. 54-І “а” 54 — ІІ УК УССР судима на 10 лет лишения свободы в ИТЛ, с поражением в правах строка на 5 лет и конфискацией всего личного принадлежащего имущества. Решение по делу не изменялось. Согласно приговору признана виновной в том, что весной 1943 года вступила в ОУН под кличкой «Леся», научала националистическую литературу и по заданию руководителей ОУН среди жителей села Колодно читала на митингах националистически-немецкие листовки. Работая учительницей Колоднянской начальной школы Гарус, по заданию руководителей ОУН воспитывала учеников в националистическом духе, научала с ними националистическую литературу и другие документы. Из материалов дела усматривается, что Гарус, будучи членом ОУН, в насильственных действия в отношении мирных жителей не участвовала.

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ