Бойовий шлях “Чайки” – повстанця з Тернопільщини

Лукащук Платон Митохорович народився в селі Лози Збаразького району Тернопільської області 14 травня 1926 року. В його дитячій памяті добре запамятався прихід 17 вересня радянських солдат, які з сторони Лановець проходили через його село в напрямку Вишнівця. Він добре тоді запамятав чужинців, як вони поводились, як були одягнені і якою мовою розмовляли. І тоді, вже його малого, вразило як невеличка група місцевих, лозівських  людей зустрічала окупантів. Так, окупантів, а не визволителів. Прийшовши до свого дому, він запитав у мами чи краще будемо тепер жити. І тоді отримав відповідь що краще не буде ніколи, коли чужинці будуть нами правити. І ці чужинці завжди мали, мають і будуть мати місцевих прислужників, запроданців що за копійчину продасть не тільки свого сусіда, а і все село. Це дитина почула все з уст своєї матусі.

Довго думав над тими маминими словами малий Платон. І через дві неділі, коли пішов з мамою у Вишнівець, побачив що все з магазинів пропало, люди перелякані, між собою всі говорять кого заарештували. Так і пройшов час до червня 1941 року. Ось тут і знову приходять нові визволителі. І на його очах знову зустрічі, хліб і сіль, усмішки і радість, чуть не танці в Лозах. А вже у 1942 році коли Платону минуло 16-ять років, якось у липні місяці зайшов до нього Гоменюк     Яків і почав розповідати про те, що молоді хлопці починають поступати в Юнацьку ОУН. Яків залишив невеличку брошурі яку Платон декілька раз перечитав. Так відбулося пару зустрічей і у вересні 1942 року Платон поступив в Лозівську Молодіжну ОУН. Вже тоді ця організація нараховувала більше двадцяти молодих лозівчан. Керував ними цей час Тимчук Василь Афанасійович 1923 року народження, кличка “Світлий” А Платон отримав псевдо “Кропива”. З ним тоді перебували Горошко Максим – “Лебідь”, Гоменюк Яків – “Мок”, Косяк Микита –  “ Голуб”, Левенець Дмитро – “Смирний”,  Тимчук Євген – “Зірка” та інші. Зеленко Петро Якович в цей час займався військовим вишколом в селі і організовував для молоді навчання. Займалися три рази в тиждень. Вчилися володіти зброєю та вмінням вести боротьбу з ворогом. Так, майже мирне, невійськове перебування тривало до грудня 1943 року. Але тут почала наближатися лінія фронту. Багато членів ОУН розійшлися по військових групіровках. В одну таку групу, а саме рій попав і Платон. Тоді йому надали кличку “ Крук”. Він попав у групу до Бодасюка Анатолія з Вишнівця – “Гордий”. Вони всі 18 грудня 1943 року пішли на Рівенщину. Там перебували два місяці і десь коло 20 лютого, в період сильних морозів повернулися на свої землі. Простуджений, з високою температурою і кашлем впав в свої хатині на ліжко і  місяць не піднімався. З приходом весни розпочалося і виздоровлювання. Аж в кінці місяця березня вийшов на двір перший раз. Щоб уникнути мобілізації мама змінила йому дату народження на 1927 рік.  У травні місяці до нього навідався Тимчук Василь – “Світлий” і розпитав як його здоровя і чи готовий вже продовжувати боротьбу з окупантами. Він тоді розказав що міняється тактика і треба Платону не переховуватися а відкрито проживати в селі та активно вести боротьбу. Розповсюджувати повстанські листівки, передавати грипси, агітувати людей не підкорятися радянськівй владі. Але по першому кличу брати зброю і виконувати поставлене завдання, тобто брати участь в нічних рейдах. В цей час він повідомив що по селах радянська влада має багато сексотів, які здали своїх побратимів. Розказав як коло села Лози зрадники закидали гранатами криївку в якій перебував Бодасюк Анатолій “Гордий”. Через тиждень Платон почув страшну звістку і про Горошка Івана та його побратимів з села Бодаки. І там їх здали свої. Отже треба бути дуже обережному і не довіряти тим, хто багато хочен знати. На   початку червня він пішов в похід до села Бутин разом з Гоменюком Яковим – “Мок”. Завдання було щодо перевірки інформації про сексотсво. Гоменюк вже був керівником районованого підрозділу СБ ОУН у Вишнівецькому районі. Планон його супроводжував. Вже в кінці 1944 року Платону поміняли кличку  на – “Чайка”.

Осіню 1945 року “Чайка” переходить в сотню “Сокола” і перебуває у рої, яким тоді керував Дячина Тимофій – “Сніп”. Група повстанців у жовтні вирушає на Кривчики, Великий Кунинець, Малий Кунинець, Залісці, Дзвиняча, Бутин, Чеснівський Раковець, Малий Раковець, Раковець, Діброва,  Бодаки, Манево. Похід тривав дві неділі. Групи РВ НКДБ і РВ НКВС разом з Вишнівецьким стрибками постійно переслідували повстанців. Час від часу були перестрілки.

З архівних звітів:

“Дня 26 жовтня 1945 року в село Малий Кунинець з районого центру прибула група військових в кількості тридцяти чоловік. Вони розпочали проводити обшук в будівлях і викликали місцевих людей в сільську раду та допитували їх. Більшовики хотіли вияснити чи у ночі в селі не були озброєні бандерівці і що вони робили. Нічого не взнавши у вечері військові більшовики відбули до Вишнівця.

У ночі з 26 на 27 жовтня у село прибули повстанці у кількості девяти чоловік. Вони зайшли в сільську раду, викликавши голову, спалили всі документи, дали двадцять пять буків голові і приказали щоб більше не служив радянській більшовицькій владі, бо через місяць прийдуть і будуть говорити по іншому. Потім, коли почало розвиднятися, зібрали людей в селі і провели з ними нараду та сказали щоб не давали поставок більшовикам. Через годину пішли в ліс.  В обід знову прибули більшовики і люди сказали що бандерівці пішли в ліс і на озброєні мали автомати та кулемет максим. Більшовики в ліс не пішли.

Дня 21-29 жовтня 1945 року в селах Маниво  Бодаки, Котюжини, Лози, Федьківці, Бутин і Кривчиках були вивішені протибольшевицькі кличі.

Дня, 28 жовтня 1945 року в селі Малий Кунинець були вивішені протибольшевицькі листівки. Цього ж самого дня в с. Дзвинячі перед вечором українські повстанці роздавали селянам підпільну літературу та розклеювали протибольшевицькі кличі та провели збори з місцевим населенням.

Дня 29 жовтня 1945 року 12 стрибків з місцевої станиці Великий Кунинець під командою участкового міліції та РВ  НКВС, який одночасно являється начальником цих стрибків прибули о восьмій годині вечора з напряму села Малого Кунинця на хуторі Червона (Крем’янецький район) де вже було 10-ять большевиків на чолі з заступником начальника РВ МДБ старшим лейтенантом Зотовим та підполковником, якого до того часу в терені не зустрічалося (низького росту, грубий, лице округле, білявий, около 33 роки, одітий був в цивільне чорне пальто, озброєний, крім короткої зброї, ще в ППС). Ціла група була озброєна в один кулемет та автомати і кріси. Крім цього, коротка зброя, гранати та ракетник зі запасом ракет. Насамперед вони зайшли до громадянина Бовтуна Леонтія. Тут вони застали сусідську молодь, яка посходилася до нього на вечорниці. Зайшовши до хати, вони розпочали розмову з присутніми, головно розпитував підполковник. Він питав, чи не було в селі бандитів озброєних, чи молодь  працює на радянську владу, при цьому не поскупився розмальовувати радянське життя рожевими, принадними барвами. Так пройшло около години часу. Вийшовши з хати (в хаті вони нічого не робили й збоку виглядало, що вони так собі зайшли), вони тихо стрілецьким рядом вийшли на поле й подалися до Терещук Марії, в якої зробили засідку за стодолою від дороги. Самі большевики, щоб їх не можна завважити, скрилися за купами гною, який тут був. На засідці посиділи приблизно до 11 години й тоді пішли до Горошка Химки, де після вечері полягали спати, залишаючи на подвір’ю одного вартового. Рано всі подалися на село Великий Кунинець.

Дня 30 жовтня 1945 року 12 стрибків з Велико-Кунинецької місцевої станиці під командою участкового міліції РВ МВС, який одночасно являється начальником цієї станиці, зробили засідку біля Росіцької Ольги в селі Малому Кунинці. Були озброєні в кулемет, два автомати та кріси. Засідку зробили в саду, де стояли під деревами. Около 11 годин вертався з вечорниць Обаль Павло. Большевики його затримали, участковий насварив на нього за те, що так пізно ходить по селі, подержав з півгодини при собі й відпустив, одночасно покидаючи місце, де була засідка. Отже, як видно з цих поданих матеріялів, большевики за звітовий період засідки практикували дуже рідко й переважно тоді, коли мали інформацію від сексота на місце. Лише в поодиноких випадках вони числили на щастя й робили там засідки, хоч і цього не можна не підтягнути під загальне твердження – дроблення засідок на всипи, бо могли одержати матеріали, про які повстанці не могли довідатися.”

Після такого походу “Чайка” вернувшись в Лози почав переховуватися. Бо в цей час, а саме чотири дні тому за ним приходили з Вишнівця з воєнкомату, щоб призвати на військові підготовчі навчання. Не заставши його в дома опитували сусідів і напевне хтось доніс про його військову участь в УПА. Бо через два дні прийшли військові робили обшук в дома. Але нічого незнайшовши попередили що як прийде до дому, обовязково явитися у Вишнівець. Тому “Чайка” вирішив піти в підпілля. Побувши в хаті до години він пішов до родичів і там проживав до весни.

З приходом весни він знову розпочав активну діяльність в сотні “Сокола”. Він вже перебував разом з “Зіркою” – Тимчуком Євгеном Афанасійовичом, Долінським Євстахом Михайловичем – “Крига” село Бодаки. Дячина Григорій Олександрович – “Шимний” село Бодаки, Тимчук Яків Іванович – “Охочий” село Бодаки, Чекалюк Володимир Павлович – “Сашко” село Бодаки. Вони тоді створили рій в сотні “Сокола” яким керував Чекалюк Захарій Павлович – “Гострий”. Базувалися в схроні між селами Манево та Бодаками. Це місце не знали навіть їхні родичі. Коли йшли на виконання завдання районного проводу ОУН або свого сотника “Сокола” то в схроні завжди хтось залишався. У них був дуже замаскований вихід. Одна із зафіксованих операцій в селі Менево 28 липня 1946 року.

“ Дня 28 липня 1946 року коло села Менево з боку села Снігурвка група повстенців в кількості семи чоловік зробили масковану засаду коло дороги що до села Снігурівка. За інформацією з цього села на Бодаки мали виїхати стрибки і четверо більшовиків під керівництвом оперуповноваженого РВ МДБ Кліміна. На шляху їх чекали повстанці, які на озброєні мали кулемет, три німецькі автомати і криси та десять гранат. Через дві години появилося дві повозки запряженими кіньми де сиділи стрибки і більшовики. Повстанці вирішили з кулемета не стріляти.”

Продовження буде.

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ