Щоб вижити, вибрав шлях зради. Протокол допиту Ярослава Комара (частина шоста)

Протокол допиту Ярослава Васильовича Комара

 Р. 31 Справа ч.: 131/48

 Комар Ярослав. Боєць спецгрупи Тернопільського УМГБ. Кличка  «Роман». Почато 9.12.48 р. Закінчено. 19.12.48 року. 

ПРОТОКОЛ

«Зиму перейшли до криївки в Кальби Анни. Там сиділи аж до весни 1946 р. Обрій, Зенко і Сулима зимою 1945/46 сиділи разом і деколи приходили до нас, але з нами не перебували. Вони мали криївку на хуторах Сабашиха в домі Зенка, яку розкрили бійці МВД. Де перебували Тріска й Тарас, не знаю. Чернецького Теодора на початку 1946 р. бійці зловили живим. В м. лютому 1946 р. кущевий Тріска написав до мене записку, щоб оба з Ігором прийшли до нього на стрічу до гр. Шинкар Луки на присілку Верняки. Вечером ми прийшли на стрічу. З Тріскою ми застали брата його нареченої Шинкар Михайла Луковича – Довбуш (ур. 1922 р. в с. Верняки, втік з ЧА) та Тараса. З ними день квартирували ми в хаті. Чи там була криївка, не знаю. Тріска розпитував нас як живемо, де сидимо, й говорив, що буде ладнати стрічі з районом. Другого дня, вечером, ми всі разом пішли на стрічу до Обрія, Зенка й Сулими. На стрічі Тріска з ними щось говорив, але що, не знаю. Довбуш та Ігор кудись від нас відійшли, а ми всі – Тріска, Тарас, Обрій, Зенко, Сулима і я – зайшли до гр. Мовчан Миколи в с. Чернихівці на вечерю. Під час вечері цю хату обступили істрибки. Вони не знали точно хто ми, думали, що бійці з гарнізону, і їхній начальник прийшов до хати. В хаті Тарас дав у його напрямі кілька серій з автомата і ранив його, з чого цей опісля помер. Ми кинули через вікна кілька гранат і стріляли. Істребки втекли, а ми, вийшовши з хати надвір всі разом пішли до с. Івашківці. Там заквартирували на фільварку в гр. Галабатого. В с. Івашківці ми квартирували около трьох тижнів. З нами були також Ігор і Довбуш, які долучили до нас зараз другого дня по нашому приході сюди. В с. Івашківці квартирували наверха, майже, в кожного господаря. По трьох тижнях ми з Ігором вернули до с. Чернихівці й заквар тирували в криївці в Кальби Анни. Всі інші залишились в с. Івашківці, а куди опісля відійшли, не знаю. Ми з Ігором сиділи в Кальби Анни аж до весни 1946 р. З ніким не стрічались й нікуди в село не йшли, бо в с. Чернихівці та в дооколичних селах квартирували гарнізони військ МВД. Робота в кущі також тоді не велась жодна. Весною 1946 р. до нас з Ігором долучив Обрій. Ми втрійку викопали криївку на полі Чернецького Теодора під с. Чернихівці. Чернецький Теодор в тому часі був арештований, а криївку ми копали без відома його жінки. В цій криївці ми сиділи до кінця 1946 р. Деколи стрічалися з Тріскою, Довбушем, Тарасом, Сулимою і Зенком. Стрічі відбувалися в хаті Кальби Анни, або в Зарубинському лісі, а часом вони приходили до нашої криївки. Сулима, Зенко і Тарас перебували в Зарубинському лісі в криїв[ці, як] я вже згадував. Де перебували Тріска і Довбуш, не знаю. Кущевим в тому часі був знова Обрій. Робота в кущі не велась жодна тому, що всюди були гарнізони. Стріч з районом не було й не можна було зв’язатися. Ще на початку 1946 р. в с. Івашківці ми стрічались з кущевим Стегниківського куща, Великоборківського району, і якимсь лікарем з відділу. Псевд їх не знаю. Від них ми довідались, що райпровідник Збаразького рну вже надрайоновим, а на його місце прийшов Шум (походить з с. Луб’янки Вищі, Збаразького рну). Цей лікар в тому ж, приблизно, часі робив мені операцію – вирізував наріст, що був у мене на горішній губі коло носа. Операцію робив в одного господаря в с. Стегніківці, Великобор ківського рну. Прізвища цього господаря не знаю; живе посередині села недалеко церкви, родина його складається з 6ти осіб. (Прізвище цього господаря я знав, але не хотів сипати тому, що на його господарстві була криївка, про яку я також знав, а в ній могли бути люди). Склад родини видумав. Періодичних стріч з Сулимою, Зенком, Тарасом, Тріскою та Довбушом ми не мали. Стрічались принагідно. В криївці ми читали книжки й позатим більш нічого не робили. Вечерами виходили по харчі. Харчі наша рідня приносила до Кальби Анни, що мешкала на краю села, а звідтам ми забирали. Так було до осені 1946 р. 

 Місяці листопад і грудень 1946 р., хоч на дворі вже був сніг, Обрій, Ігор і я дальше сиділи в полі (в криївці). До села не переходили, бо не можна було знайти місця на криївку; ніхто з людей не хотів погодитись, а криївка в Кальби Анни вже була розконспірована. Під кінець 1946 р. Обрій від нас кудись відійшов і ми залишились оба з Ігором. З Обрієм деколи стрічались в Кальби Анни. Постійно стріча лись ми з Сулимою, Тарасом і Зенком, часом навіть з ними довший час квартирували. Вони мали криївку на чернихівських полях від сторони с. Стриївка (Збаразький рн). Чиє це було поле, не знаю. Ця криївка 1947 р. завалилася. З Тріскою та Довбушом ми від осені 1946 р. вже не стрічались. Вони не хотіли з нами стрічатися, бо, мабуть, боялися. Криючись на власну руку, обкрадали людей, а за це їх ми могли покарати. Роботи тоді в кущі не було жодної, стріч з районом не було. В перших днях січня 1947 р. ми з Ігором мали стрічу з Сулимою. Тарасом і Зенком. Зі стрічі Сулима з Зенком кудись відійшли, а Тарас залишився з нами й ми втрійку почали копати криївку на присілку Верняки в Бойко Параскевії. Ще на стрічі Тарас нам сказав, що він якимсь способом зв’язався з районом і районовий назначив його кущевим. Оповідав також, що районовий Збаражчини Шум осінню 1946 р. згинув, а на його місце прийшов Мирон. Кілька днів перед Різдвяними Святами з Мироном він матиме стрічу, й ми всі на неї підемо. Пункт стрічі назначено під Вільшиною між селами Охрімівці – Заруддя. Два дні перед Різдвяними Святами ми – Ігор, Тарас і я – пішли до Мирона на стрічу. На стрічу прийшов Мирон з бойовиком Соловієм (походить з села Луб’янки Вищі) і Воробцем (походить з села Луб’янки Вищі, бойовик районового СБ), Мирон з Тарасом щось поговорили й ми всі (Мирон з бойовиками та нас трьох) пішли до нашої криївки на присілку Верняки. Мирон перебував з нами три дні й переводив з нами сходини. Що на тих сходинах говорив, до[]сьогодні не пам’ятаю. Перед відходом сказав, що бойовик Воробець залишиться в нашому кущі. Звертав увагу, щоб ми всі разом не сиділи, а по двох. Я мав сидіти з Ігором, Воробець з Тарасом, а Сулима з Зенком. (Сулими і Зенка на цій стрічі ані на сходинах не було). На СвятВечір, то є 6.1.1947 р., Мирон і Соловій від нас відійшли, а Воробець з Тарасом їх відпроваджували. Подорозі вони мали стрінутись з Сулимою та Зенком (може ще з ким мали стрінутись, але я цього не знаю). Ми з Ігором пішли на стрічу з Луб’янецьким кущем, що мала відбутися на містку під м. Збараж. Другого дня Тарас з Воробцем вернули до криївки й розпо відали, що попереднього вечора, як відпроваджували Мирона і 1124 Соловія, під с. Охрімівці зловили о/у Збаразького РО МВД лта Шивандронова й уповноваженого по держзаготовкам Хода ковського. Про цей випадок оповідали так: Мирон, Соловій, Тарас, Воробець, Сулима й Зенко їхали саньми від сторони с. Чернихівці в напрямі с. Кійданці. Під селом Охрімівці побачили двох людей, що йшли напроти них. Зблизившись, вони скочили з саней і здержали їх та сказали піднести вгору руки. Говорили поросійськи й Шивандронов та Ходаковський думали, що це бійці з гарнізону військ МВД, який тоді станцьонував в с. Чернихівці, та піднесли руки. Підпільники їх роззброїли й забрали з собою. Обох їх забрав з собою Мирон, а кому передав і що опісля з ними сталось, не знаю. (В дійс ності ми з Ігором тоді на жодну стрічу під м. Збараж не ходили, а були разом з Мироном і брали участь в зловленні Шивандронова та Ходаковського, однак цього я не хотів говорити, бо боявся, щоб за це мене не били). По святах ми всі чотири (Тарас, Воробець, Ігор та я) сиділи в криївці на присілку Верняки в Бойко Параскевії. Харчі в тому часі вже організували в людей. Робота в кущі була наладнана. Кущ проводив уже збірки грошей та збіжжя. Збірки проводили в той спосіб, що наперед договорювались з господарем, щоб приготовив нам 100 чи 200 крб. і 2530 кг збіжжя, а за кілька днів до нього заїздили фірою і забирали. Стрічі в той час відбувались періодично два рази в місяць, – 17 або 18 і 30 або 31. Пункти стріч були: одна під Вільшиною між сс. Зарудя – Охрімівці, друга на містку під м. Збараж. Майже на кожну стрічу виходив райпровідник Мирон з своїми бойовиками. До нашого куща належали від тоді такі села: Чернихівці, Охрімівці, Івашківці, Зарубинці, Залужа, Оприлівці, Чумалі, Старий Збараж і присілок Верняки. В селах Зарубинці, Залужа, Оприлівці й Чумалі я тоді не був і тому не знаю яка там велась робота. В тих селах постійно ходили Сулима й Зенко, мали там своїх інформаторів і контактувалися з Тарасом на стрічах. Там мали криївку, але в якого господаря та в якому селі, не знаю. Ми (Тарас, Воробець, Ігор і я) робили роботу в сс. Чернихівці, Охрімівці, Івашківці та Верняки. В с. Чернихівці заходили найчастіше до Кальби Анни, Валещук Анни та Возьняк Володимира; в с. Охрімівці до Радик Євгенії і Добровольського; в с. Івашківці до Бая. На присілку Верняки не заходили до жодних хат. В Бойко Параскевії, де була наша криївка, нераз стрічався я з своєю нареченою Зарічинською Ольгою, але вона тоді про криївку не знала. В тих же селах заходили також до багатьох інших хат.  В с. Старий Збараж заходили тільки деколи до Славути. Там тому не заходилося, що є багато західняків і там базувався Тріска та Довбуш. Вони били й обкрадали людей і люди до нас зле ставилися. Обрій скривався сам, де була його криївка, не знаю. В м. лютому 1947 р. Тарас, Воробець, Ігор і я заквартирували в лісі Лозівщина в гр. Колос Теодора (Великобірківський рн). Там в хаті окружили нас бійці МВД. Ми з хати прорвались до лісу. В перестрілці Воробець і Тарас були ранені. Ще того самого дня, вечором, ранених ми завезли до криївки на присілку Верняки. Там Тарас залишився в криївці. Воробця ми з Ігором завезли до криївки Гірчиці Миколи – Береста на передмісті Збаража в господаря Чорного. Про цю криївку сказав нам Тарас, як ми мали відвозити Воробця. Воробець, Берест та Ігор квартирували в Збаражі, а я з Тарасом на Верняках. Три тижні пізніше Берест, Ігор і Воробець прийшли до нас на Верняки. Воробець вже був здоровий. Вони оба з Ігором залишились з нами, а Берест сам відійшов до Збаража до тої самої криївки. Ще около двох тижнів ми вчотирьох сиділи на Верняках, а відтак Воробець з Тарасом пішли копати криївки в с. Чернихівці в гр. Шпунара. Ми з Ігором дальше сиділи в криївці на присілку Верняки. Після поранення Воробця і Тараса стрічі з районом знова перервалися. На стрічі не було кому йти, бо ми з Ігором сиділи коло ранених. Від того часу до місяця березня 1948 р. з районом не було ні одної стрічі. Жодних завдань ми не одержували й нічого не робили, крім того, що збирали для себе харчі. Ми з Ігором в криївці на присілку Верняки сиділи до травня 1947 р. В міжчасі стрічалися з Воробцем і Тарасом, а деколи з Обрієм. Заходили також до нас Сулима і Зенко. Всі разом часто ми квартирували в Зарубинському або Івашківськомулісах наверха.»

Продовження буде.

МАТЕРІАЛИ  ПІДГОТУВАВ НА ОСНОВІ АРХІВНИХ ДОКУМЕНТІВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ