Як на Тернопільщині влада спровокувала повстання
Стаття підготовлена на основі матеріалів архівних кримінальних справ, які зберігаються в Управлінні СБУ Тернопільської області.
“На території Тернопільської області з метою виявлення підпільних контрреволюційних організацій, груп, осіб, розпочати створення агентурно-інформаційної мережі, щоб охопити нею насамперед державний апарат, контрреволюційні кола та політичні партії. Особливу увагу приділити охопленню агентурою редакцій газет, культурно-просвітницьких установ, продовольчих складів, робітничої гвардії та селянських комітетів. Використовувати архівні документи для арешту “ворогів народу”. Працівникам НКВД взяти активну участь у підготовці і проведенні тимчасових управлінь народних зборів та налагодити необхідну агентурно-оперативну роботу, щодо викриття і репресій контрреволюційних організацій, груп та осіб, які протидіють і зривають організацію нової комуністичної партії.
(Діяльність оперативно-чекіських груп НКВД у західних областях України, вересень-жовтень 1939 року №2/4(13/14) СТ424-425. ІЛЮШИН.)
19 вересня 1939 року була створені робочі групи НКВД у Збаражі на Вишнівці, які активно включилася в оперативо-чекістську роботу. Начальником оперативної дільниці (Тернопільська, Скалатська, Збаразька та Вишнівецька) був призначений О.А.Вадіс, 1906 року народження. В органах НКВС з 1930 року, організатор масових репресій на території Тернопільської області до липня 1941 року. Звільнений з органів МВС у 1954 році. Помер в Росії 1966 році. Ці чекістські групи приймали від частин Червоної армії військовополонених та відправляли в табори. Були проведенні масові арешти цивільних. Протягом десяти днів під керівництвом Вадіса було затримано близько 10 тисяч осіб. Тільки за Збруч було відправлено 8800 полонених, а у Острізьку, Ровенську та Дубенську тюрми відповідно 1000, 1500, та 500 заарештованих. У Тернопільській тюрмі утримувалось майже 5000 в’язнів. Так звільнивши від польського гніту, нова влада принесла на нашу землю терор та репресії. На початку жовтня 1939 року в першому номері газети “Вільне Життя” був розміщений заклик до боротьби з “озвірілими буржуазними націоналістами, які намагаються погромити та підірвати діяльність нової влади”. Вже офіційно через пресу на нашій землі нова влада повідомила про проведення репресій проти тих, хто любив і поважав свою рідну мову, релігію та Україну. Так у кожному населеному пункті нашої області оперативними групами НКВС були заарештовані офіцери польської армії, співробітники поліції, повітові службовці, керівники та члени політичних партій та місцевих організацій, члени різних національно-культурних товариств і громадських установ “Просвіти”, “Рідної школи”, “Єдність”, “Луг”, “Союз українок” не кажучи вже про політичні партії. Всі дані про членство українців в цих громадських організаціях та партіях НКВС дізналось із списків, які їм залишила польська влада. Повітові старости складали дані навіть про стрільців УГА та солдатів армії УНР. Багато матеріалів було у таємній польській поліції, яка їх залишила на видному місці в своїх кабінетах. Нова влада почала застосовувати віроломні методи “викриття буржуазних націоналістів”. Так, головний чекіст Тернопільщини О.Вадіс в лютому 1940 року заявив про активну підготовку до збройного повстання у Збаражі, з поваленням радянської влади та створення самостійної України. Секретні служби за вказівкою О.Вадіса самі розробили план повстання і через агентів організували, щоб скликати із навколишніх сіл Збаража та Вишнівеччини молодь, а потім мати причину їх заарештувати. Органи НКВС за допомогою агентурної сітки Збаразького повіткому КП(б)У Чернишенка П.Т. Та Вишнівецького повіткому КП(б)У Буланого С.І., члени якої вкорінилися в мережу націоналістичного підпілля, спровокували збройне повстання, щоб ліквідувати осередки місцевих партій. Головний чекіст області заявив, що повстання здійснювалося за планом, розробленим Берлінським проводом ОУН. Але за твердженням самого О.Вадіса на території районів не було конкретних бойових дій повстанців, бо завдяки передбачливим діям військ НКВС контрреволюційні елементи на підході до Збаража були заарештовані.
Архівно-криминальна справа №1246 1940 рік. Ванькевич Іван Юрійович по ст. ст. 54-2, 54-ІІ КК.
У Збаразький райвідділ НКВС поступила інформація, що Ванькевич Іван Юрійович 18 грудня 1939 року, житель села Мусорівці Збаразького району тернопільської області, приймав участь у військовому повстанні проти радянської влади у місті Збаражі. На основі цих даних Ванькевич Іван Юрійович був заарештований. В процесі розслідування встановлено, що Ванькевич Іван Юрійович та його брат Олексій, що на даний час переховується, маючи два карабіни і 6 патронів, які отримали від двох невідомих, йшли в село Красносільці з групою односельчан, щоб там приєднатися до повстанців. Але у зв’язку з тим, що там вже прибули радянські війська, вони на підводі повернули на хутір Бабино. Одну гвинтівку викинули по дорозі в яму, а другу з патронами закопали в себе на дворі. Ця зброя при обшуку була вилучена.
Пояснення Ванькевич Івана Юрійовича. “За Польщі мій батько займався сільським господарством і мав 45 моргів землі. У школі я лише вчився один рік, тому мало письменний. Коли одружувався, то мені батько дав дві корови, двоє коней і 10 моргів землі. У мене зараз є дружина і дитина. Я не судимий, в армії не був і не перебував у партійних організаціях. Після приходу совітів на наші землі у 1939 році, а саме у грудні мене перестрів коло мого дому Кульпа Петро і завів зі мною мову про те, що наступає революція. Як так, що я нічого не знаю. Сказав мені, що всі йдуть на революцію і мені треба йти з братом Олексієм в село Красносільці Збаразького району. Я ще його спитав що за революція? Але Петро так спішив, що відповів уже з далеку, як буде вертатись до зайде і все пояснить. Він пішов на хутір де жило троє господарів. А через пів години з лісу вийшло двоє молодих невідомих мені людей. Я саме в цей час напував корів. Вони підійшли до мене і один з них наставив на мене револьвера. Другий в цей час дав мені два карабіни і шість патронів. Сказали мені щоб я сховав і нікому не казав про цю зброю, але коли буду йти на повстання, щоб взяв з собою. Я загорнув в шинель і заніс до хати, а потім сховав у ямі. Після повстання зброю я міліції не здав. Через два тижні приїхали військові і мене заарештували, а гвинтівки знайшли у ямі. Мене доставили в тюрму за те, що я виступив проти совітської власті. Я живу на хуторі, де 45 дворів та проживає коло 85 людей. Хто ще ходив з мого хутора на повстання я не знаю, бо не бачив”.
Свідок Березовський Казімір Казімірович, віком 55 років, проживав на хуторі за пів кілометра від Красносілець. “Я бачив, як на підводі їхали Іван та Олександр і в руках мали два карабіни. Я не знаю чи були вони в партійній організації, але на повстання проти радянської влади за Самостійну Україну їхали озброєні. Це повстання мало відбутися 18 чи 19 грудня 1939 року. Я також бачив, як декілька хуторян добирались також на повстання. Ще за Польщі я бачив, як Іван ходив в читальну “Просвіти”, а його батько був член партії, але якої я не знаю”.
Свідок Голес Кароль Михайлович, віком 45 років, проживав на хуторі за кілометр від Красносілець. “ Я бачив у себе на дворі, коли поїв коней, що 18 чи 19 грудня 1939 року коло мене на возі їхав Іван з своїм братом Олексієм. Коло них було щось подібне на карабіни. Вони їхали робити в Збаражі революцію проти радянської влади. Вони були одягнені у форму польських жовнірів. Коли коло мене проїздили, то до мене нічого не казали”.
Протокол допиту, місто Збараж. 9 лютого 1940 року.
Березовський Казімір Казімірович 1885 року народження, по національності поляк, займався сільським господарством, проживав в селі Капустинці. Поясненя свідка. “18 грудня 1939 року десь коло 9 години ранку я пішов в село до Горобця Гната. Він мені сказав що українці роблять велике повстання і я повернувся додому. Не доходячи свого будинку я на дорозі зустрів Крамара Івана, який ходив по селі з хати до хати і заставляв людей йти на повстання. Він збирав людей для того, щоб вони в Збаражі роззброїли червону армію. Крамар всім говорив що повстала національна Україна. Я швидко пішов до себе на двір і вже з двору бачив, що з села вийшли чоловіки в напрямку Красносільців, десь коло двадцяти і ними керував Сердинський Іван Якимович, який був жителем нашого села Капустинці. Серед них я побачив двох, які мали гвинтівки, а саме Ванькевич Іван та Ванькевич Олександр. Керівником повстанців був Сердинчський Іван Якович, йому помагав Гарматюк Семен, Телевяк Федір Йосипович, Крамар Іван ( він скликав всіх націоналістів в селі Капустинці). Можу розказати про Сердинчського Івана. Він читав багато українських газет, роздавав їх людям. Звідки він отримував ці газети, я не знав, але вони були націоналістичні і заборонені радянською владою. Він часто збирав в селі націоналістів і з ними до 1 години ночі щось говорив. До нього часто заходили Гарматюк Семен, Телевяк Федір. Ще я добре бачив що з села 18 грудня 1939 року вийшли крім тих що я назвав: Телевяк Семен, Кульпа Петро, Телевяк Іван Панасович, Осовський Василь, Козак Петро, Гонта Йосип, Бобосюк Павло, Флінта Пилип, Лисогір Іван, Соколовський Федір, Ванькевич Іван Юрійович та його брат Ванькевич Олексій Юрійович. Ця група вийшла з нашого села десь коло десятої години ранку і вернулась в село пізно коло дев’ятої вечора. Назад вони повернулись не організовано колоною, а поодинці. Вони вже йшли без зброї, бо вже її сховали. Це все бачив Кудринський Гнат, який проживав у лісі і вони всі йшли коло його хати. До нього заходив додому Ванькевич Іван і просив його, щоб він нікому не розказував що вони йшли лісом і мали зброю. У військовій польській формі йшло тільки двох жителів села, це Ваньвевичі Іван та Олексій. Вони в польській армії не служили, але у вересні перебігали польські солдати, які вимінювали свій військовий одяг на цивільний і Ванькевичі купили цю військову форму у польських солдат. Я ще забув назвати одного з цієї групи, це Мирощак Тарас з нашого села Капустинці.” Допитував свідків сержант міліції Буровлев.
Так влада визнала Ванкевича Івана Юрійовича винним і присудила за зраду Батьківщині кару смерті. Та розпочалася війна. Але у 1946 році його знову засудили вже на 10 років тюремного ув’язнення.
ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ
Коментарі вимкнені.