Агонія торжества демократії

До ймовірних виборів у Верховну Раду України залишається все менше часу. Коли відняти проведення Євро 2012, то й взагалі виявиться всього-нічого.

Тим веселіше виглядатимуть прийдешні місяці. «Продажна дівка імперіалізму» – соціологія, як називали її класики, бавить нас все новими сенсаційними вислідами. Все несподіванішими й несподіванішими.

Експертне середовище за п’ять років, так званої, «помаранчевої влади» вже почало призвичаюватись до цивілізованих методів роботи, не пов’язаних з прямолінійними замовними «висновками» й «аналітичними матеріалами» під конкретну особу. Зараз воно перебуває у якійсь прострації, дістаючи з куферка пронафталінені одежі сезону 2004-2005. Мода – повертається!

З наближенням часу «Ч» все відчутнішим стає тлінний запах, а швидше сморід, грубих грошей. Грошей шалених й очманілих, які дурманять мозок й затуманюють свідомість, вбиваючи на пні залишки порядності й всіх решти чеснот. Проза життя сильніша. Як ти не крути.

Повертаючись до статистики. Нещодавні дослідження виявили вже відомий факт. Електоральне невизначене болото становить у нас щось між 35 і 40% від тих, хто має право голосу. Так було завжди. За всіх влад. Кожен з майбутніх суб’єктів виборчого процесу плекає надії, що саме воно, те електоральне болото, переметнеться в кінцевому результаті на його бік. Як то кажуть, дурень думкою багатіє.

Закон електорального болота до банальності простий. Десь відсотків 5 голосуватиме за, так звані, «нові обличчя», без різниці, лише б імена були незасвічені. Ще 10-15% голосуватиме за тих, за кого голосує завжди, якщо голосує. 10% – не прийде взагалі на виборчі дільниці. Решту проголосує за представників влади. Незалежно від «кольору» тієї влади. Так їм підказує інстинкт самозбереження. Це правило залізне й непохитне.

Можна до посиніння «ламати голову» яким чином розкроять виборчі округи, за якими принципами опозиція висуватиме єдиних кандидатів, і чи це їм взагалі вдасться, які нові «месиджі» запропонувати електорату. Всі ці речі є похідними й не визначальними. Визначальним є ставлення виборця до самого процесу виборів.  Мається на увазі факт ідентифікування процесу, як вибори чи як голосування. А це вимагає від пересічного маленького українця напруги інтелектуальних зусиль й мобілізації розумової діяльності. Чи захоче він такої напруги, чи піде на таку жертву? Питання з питань.

Елементарні, навіть не дослідження, а лише спостереження не дають приводу для оптимізму. Електорат облінився. Бажання робити усвідомлений вибір є не підйомною вагою для більшості народонаселення. Звичніше, використовуючи стадний інстинкт, діяти як всі чи як більшість оточуючих. За покликом не власного розуму, а глашатаїв з телевізійних екранів і множини політичних шоу. З такими «розумними» балакучими головами і записними віртуальними революціонерами. Велетами духу. Із задавненим душком.

Відсутність позитивних посилів – хронічна хвороба нашого політичного істеблішменту. Дружба не ЗА, а ПРОТИ. Ідеологія руйнування, а не творення і сьогодні на часі. Програма позитивного розвитку й державотворення не сприймається збуреним суспільством. Воно хоче чути заклики до меча, а не орала. Такі реалії.

Олег Мартинюк

Інформаційно-аналітична група «Фокус»