На вертоліт для президента гроші є, на онкохворих дітей – немає…

«Одне врятоване життя коштувало б державі 100 тисяч гривень», – підрахували волонтери.

Полікуватися за бюджетні кошти у західних клініках вдається одиницям, а потребуючих є десятки тисяч. «Проскочити» чергу можна, якщо перед тим, як захворіти, відзначитися перед державою – привезти золоту медаль з Олімпіади або здобути перемогу на «Євробаченні». Днями Кабмін дав розпорядження Міністерству охорони здоров’я виділити 550 тисяч гривень на лікування за кордоном відомого актора театру та кіно Богдана Ступки. Сторінки соціальних мереж зарясніли обурливими повідомленнями: як це так, влада ділить людей на касти! Одним рятують життя, а іншим – підписують смертний вирок. В Україні є десятки тисяч онкохворих, які потребують дороговартісного лікування. Зібрати за два-три місяці кількасот тисяч євро середньостатистичному українцеві, який живе від зарплати до зарплати, нереально. Якщо вже ділити хворих на категорії, то за принципом: спочатку – діти, потім – дорослі.

Таня Мацюк – 12-річна дівчинка з Івано-Франківська – захворіла раптово п’ять років тому. Почала стрімко худнути, швидко втомлюватись, на тілі з’явилися крововиливи. Діагноз лікарів приголомшив – «апластична анемія», хвороба, несумісна з життям. Кістковий мозок припинив виробляти клітини крові… Медики повідомили: якщо не зробити пересадки, дитина не виживе.

Улітку 2010 року, після тимчасової ремісії, недуга почала прогресувати, з’явилися проблеми з нирками. На жаль, ніхто з близьких дівчинки не зміг стати її донором. А від нерідного донора в Україні пересадок не роблять. Спочатку планували везти дівчинку в Ізраїль – операція мала коштувати 130 тисяч євро, але виникли проблеми з пошуком донора. Тож довелося їхати у Німеччину. У гамбурзькій клініці пообіцяли за один-два місяці підшукати донора, але поставили до відома: трансплантація коштуватиме 176 тисяч євро (це – без вартості аналізів і «підключки» до апаратів у випадку форс-мажору). Батьки Тані почали збирати кошти. Волонтери створили у соціальних мережах групи порятунку, залучивши десятки тисяч учасників… Переказувати кошти поспішають не всі – не довіряють банкам. Ті, що вже попеклися, кажуть, що фінустанови «деруть» кругленькі комісійні.

Скільки відсотків «стягти», керівництво банку визначає на власний розсуд. Хоча брати комісію за внесок коштів на рахунки з призначенням «Благодійний внесок» банки не повинні. Не по-людськи це. До слова, деякі фінустанови обслуговують благодійні фонди і громадські організації безкоштовно (якщо перед тим, як відкрити рахунок, надати відповідний пакет документів).

Скористатися державною програмою «Лікування українських громадян за кордоном» неможливо, бо якщо потягти ще трохи, дитина не виживе. «Пересадки кісткового мозку потребують 300-400 осіб щороку, – каже один із волонтерів Вадим Кравчук. – Людина, почувши діагноз, кидається до лікарів, а ті їй – в лоб: «Треба робити пересадку. Операція коштуватиме 200 тисяч євро». І що хворий робить? Стає у соціальну чергу – сороковим, п’ятдесятим… Через 3-4 роки приходить депеша з МОЗу: «Готуйтеся до трансплантації». Але пізно – пацієнт вже помер. Чиновники умивають руки – зробили все, що могли». Вадим розповів, як рік тому організував збір коштів для хворого 18-річного хлопця: «Назбирати на лікування дитини легше. Повнолітні на допомогу можуть роками чекати. Так і з тим хлопцем сталося – не дожив». Лише чверть хворих можуть сподіватися, що їм пересадять кістковий мозок в Україні, від рідного донора. 75% пацієнтів сушать голови над тим, як потрапити у німецьку, італійську чи ізраїльську клініку. «Навіть якщо у вас є гроші, не думайте, що все так просто – сів і поїхав. Треба домовитися з конкретною клінікою, конкретними лікарями, – пояснює Вадим. – У них там – своя черга, і лікуватимуть вони передусім своїх громадян. Абсолютно безкоштовно, до речі». Нестачу у лікарняній касі компенсують українці. «Вони на нас заробляють – і мають на те право. Білоруси і росіяни безкоштовно пересаджують кістковий мозок своїм громадянам – і від рідних, і від чужих донорів. Але їхати у Білорусію невигідно. Трансплантація у білоруських клініках коштує стільки ж, скільки у німецьких. У російських – дешевше, проте якість залишає бажати кращого, – каже волонтер. – В Україні безкоштовну пересадку від рідних донорів роблять лише дітям в «Охматдиті». Але у лікарні не вистачає місць, та й батькам доводиться доплачувати за трансплантацію». Сама операція є «хвилинною» справою. Кістковий мозок донора вливають через крапельницю у вену реципієнта. Більш «громіздкою» процедурою є хіміотерапія і реабілітація, яка може розтягнутися на кілька місяців. Пошук донора входить у вартість лікування і коштує в середньому від 10 до 15 тисяч євро. Шукають його серед іноземних громадян – українці не мають доступу до світової донорської бази.

Волонтер підрахував: якби в Україні робили пересадки кісткового мозку від чужих донорів, один пацієнт обійшовся б державі у 100 тисяч гривень…

Р.S. Коли зателефонувала до Марії Мацюк – мами Тані, слухавку взяла сестра жінки. Сказала, що Марія хвора, тож не має змоги говорити: «Коли Таня поїде на лікування, наразі не відомо. Ймовірно, наступного тижня. Чекаємо, коли прийдуть папери з Німеччини». Дівчинка зараз удома. У лікарню її кладуть, коли стан критичний, і дитина потребує переливання крові. Ризикувати близькі Тані не хочуть. Кажуть, у медзакладі можна грип «підчепити», а у дівчинки – виснажена імунна система.

А тим часом…

Щороку з держбюджету на виконання програми «Лікування українських громадян за кордоном» виділяють близько восьми мільйонів гривень. Найбільші видатки йдуть на трансплантацію кісткового мозку. Сума покриває витрати на лікування 6-8 хворих із 30. Лікуючись за кордоном, українці щороку витрачають 100 мільйонів доларів…

На фото: На лікування Тані Мацюк збирають гроші і окремих людей, і організацій – тільки не державні…

Фото з сімейного альбому сім’ї Мацюків.

Наталя ДРУЖБЛЯК, Високий Замок