Тернопільська дизайнерка Оксана Бачинська одягає народних депутаток

Оксана Бачинська — найвідоміша тернопільська дизайнерка жіночого одягу — творить справді високу моду: уже 14 років існує її торгова марка «Оксана Бачинська exclusive». Речі від дизайнерки представлені в торгових центрах по усій Україні та в шести брендових бутіках — у Тернополі, Кривому Розі, Вінниці, Донецьку, Харкові та Києві. Пані Оксана одягає відомих українських політиків та співаків, її колекції — для офісних та банківських працівників, держслужбовців, вчителів, словом, жінок тих професій, що вимагають дрес-коду. Свого часу у дизайнерки замовляла одяг навіть екс-прем’єрка Юлія Тимошенко, особливо полюбляла жакети — брала по кілька одного фасону, але різних кольорів.

У моді знову стиль 60-70 років
Після цьогорічної довгої зими жінки, як ніколи, хочуть мати неповторний вигляд. Які ж наймодніші тенденції весни-літа’2013?
— Знову повертається стиль 60-70-их, але ретро-стиль буде розбавлений цікавими лініями крою, яскравими деталями, принтами і блиском металевих деталей та стразів , — каже Оксана Бачинська. — В одному костюмі можна знайти елементи романтики, спорту і ділового стилю. Новинкою сезону стає невичерпно яскрава палітра кольорів. Тепер у нашому гардеробі з’являться стильні й витончені речі кольору цедри лимона, червоного маку, актуальними будуть морквяно-помаранчеві, рожеві, жовті, салатові та смарагдові кольори. Жіночність — основний аргумент краси, тож без суконь та спідниць — ніяк. Модними будуть як міні, так і сукні «до підлоги», щодо фасону — то прямі або перерізані у талії, зі складочками, доповнені шкіряними поясами або з тканини. Далі носитимуть завужені, закорочені до кісточки брюки, але з трішки вищою, ніж раніше, талією. Для молоді пропонуємо класичні речі, але стильних кольорів, костюми із завуженими штанами, вкороченими жакетами. «Чим більше віку — тим має бути коротша спідниця!» — жартую іноді до клієнток, яким поза 40 років, бо помітила, що саме вони прагнуть коротшою довжиною спідниці підкреслити молодість душі.
— Мати модний вигляд — це означає мати індивідуальний стиль, і не обов’язково одягати екстравагантні речі, головне, щоб зі смаком, — каже тернопільська дизайнерка Оксана Бачинська. — На щастя, українки гарно одягаються! Наші жінки і вбрання ідеально підберуть під фігуру, і волосся укладуть, і макіяж та манікюр зроблять, навіть зайву вагу вміють приховати одягом: глянеш — красуня! Звісно, буває й «перебір» через бажання мати вигляд «на всі сто», так, доводилося бачити, як жінка у вечірній сукні і взутті на шпильках тягне з базару сумки, але це рідкість. Мої компліменти українкам — не перебільшені, бо нещодавно побувала в США і можу порівняти: американки практично не користуються косметикою, їх універсальна зачіска — хвостик, ну а одяг хоча й натуральний, але мішкуватий, зім’ятий.
Тернопільська Коко Шанель
«Почерк» пані Бачинської впізнають за класикою, вишуканістю, поєднаною із легким гламуром. Саме тому у близьких колах дизайнерку називають тернопільською Коко Шанель. Пані Оксана зізнається, що захоплюється стилем французької легенди. «Ви нічого не зможете досягти, поки у вас не буде чогось захоплюючого», — такий девіз тернопільської дизайнерки, яка досягла успіху завдяки талантові, внутрішньому шарму і наполегливій праці.
— Навчитися шити — це було мрією мого дитинства, — каже пані Бачинська. — Моя мама трохи шила, але, помітивши мій потяг до швейної справи, категорично відраджувала: «Кравця ще ніхто не бачив багатим». Тому мені доводилося шити потай: спершу — для ляльок, а згодом, десь із сьомого класу, — для себе, бо хотілося чимось вирізнятися серед однолітків. Перше, що пошила собі, — блузку з рукавами-кімоно, потім взялася за сукні. Звичайно, це були недосконалі речі, бо ще не вміла робити розрахунки, але «на око» теж незле вдавалося. На сукню для випускного балу мама привезла білу тканину з трояндочками аж із Москви, віддала професійній кравчині, але мені не сподобалося пошиття, тому… розпорола і перешила.
Після школи Оксана Бачинська вступила до Тернопільського політехнічного інституту, але за місяць зрозуміла, що це не її покликання і пішла проситися в технічне училище №3. «Так хочу шити, аж марю!» — сказала директору. «Звільнилося місце у групі з пошиття легкого жіночого одягу. Підеш?» — «Піду!» Але рішення Оксани не схвалила її мати, бо ж де таке бачено, щоб кидати вищу освіту задля середньої. Хоча нині мати вкотре забирає свої слова назад. Спеціальність “Конструктор-дизайнер жіночого одягу” пані Бачинська здобула у Львівському інституті легкої промисловості.
Коли вийшла заміж, одну з кімнат двокімнатної квартири цілковито переобладнала під майстерню, працювала по 20 годин на добу. Вже тоді дизайнерка мала клієнтів з інших міст. У 1999-ому відкрила власну фірму з виготовлення ексклюзивного жіночого одягу, нині майстерня розміщена в будинку побуту «Сонячний» на вулиці Київській, 2.
Відмовилася від американської спокуси
Про успіх і визнання Оксани Бачинської свідчать чимало нагород, зокрема, відзнаки від президента, «Орден Королеви Анни «Честь Вітчизни», на Міжнародному фестивалі моди KIEV FASHION отримала гран-прі за колекцію «Магія контрасту».
— Прикро, що після розпаду Радянського Союзу занепала легка промисловість України, закрито фабрики, нині в державі є лише кілька людей, які намагаються щось робити, одна із них я, — каже тернопільська дизайнерка.
Як талановитого і перспективного дизайнера пані Оксану переманювала до себе американська компанія. Півроку тому через Держдепартамент США їй надійшло запрошення працювати у Нью-Йорку на місцеву торгову марку. Тернополянка двічі їздила на стажування, але все-таки відмовилася від спокусливої пропозиції.
— Українці в Америці не потрібні, туди намагаються стягнути лише наші знання, — міркує пані Бачинська. — Мені пропонували гарні умови, зарплату, але там я не мала б можливості працювати на себе, розвивати свій бренд. Стажування у США було дуже цікавим, коли я повернулася додому, в голові все перекрутилося, панував повний хаос, адже там інший менталітет, інший стиль життя, а відповідно, й підхід до моди. Вражало, що в Америці начебто запитують про справи, але, навіть не почувши відповіді, ідуть далі. Після поїздки почала малювати речі з іншим «обличчям». Україну я не проміняю ні на що! Свій патріотизм треба доказувати справами, щоб наші діти колись сказали: «Ми хочемо жити і працювати тільки тут і ніде інакше!» Це буде найбільше наше досягнення. Реалії іноді підштовхують нас до протилежного, так, тільки ступивши на рідну землю, зустріла в аеропорту не дуже привітного таксиста, потім відчула жахливі дороги, але була щаслива, що вдома. Тільки тут ми потрібні!