Володимир Мармус – жива легенда та гордість Тернопілля

Нещодавно свій ювілей відсвяткувала справжня легенда   – Володимир Мармус. Такі, як він надихають та дають велику віру у краще майбутнє.

 Володимир Мармус – дисидент, член Росохацької групи. Він створив групу, яка провела проукраїнську акцію у Чорткові в 1973-му. 22 січня дев’ятеро хлопців розвішали по місту синьо-жовті прапори на річницю проголошення IV Універсалу Української Центральної Ради у 1918-му. Нині в цей день Україна святкує день Соборності.

Його син  Василь  загинув на Харківщині у вересні 2022 року. Напередодні повномасштабного вторгнення– став військовим та пішов боронити Україну.  

Володимир Мармус  – громадсько-політичний діяч, літератор, депутат Тернопільської обласної ради 1, 3, 4 скликань, член Української Гельсінської спілки, нагороджений орденом «За мужність» І ступеня, ювілейною медаллю «20 років незалежності України», почесний громадянин міста Чорткова…

«Погляд» спільно Володимиром Ханасом та стажеркою ГО «Тернопільська кінокомісія» Тетяною Галицькою – підготували короткі відгуки про Володимира Мармуса, хоча про нього можна розповідати вічно.

Леонід Бицюра:  «Спілкуватися  з Володимиром Мармусом почав після того, як вирішили популяризувати дату, коли Росохацька група вивісила синьо-жовті прапори у Чорткові. Я тоді, мабуть, найбільше спілкувався з мамою Степана Сапелюка. Ми збирали дані та будь яку інформацію, відомості до фільму. В результаті вийшов проект «Віра і воля», який був присвячений останньому бою УПА. Перша презентація відбулася в Луганській, далі Запоріжській, Донецькій областях, Маріуполі. Ми хотіли  популяризувати інформацію для сходу України. І щоб вони самі собі задали питання – з ким воювали українські націоналісти чи люди-патріоти. 1973 рік був розквітом радянського союзу, який визначав політику і далеко за своїми межами. І уявити собі, що буде організований спротив, було дуже складно. Це загадка, адже люди тоді не мали жодних перспектив на відновлення української державності.   Для мене Росохацька група є певним взірцем поведінки і прикладом дій, коли ти в повному оточенні ворожої ідеології та середовища. Ти вчиняєш абсолютно, можливо для загалу, нелогічні речі, які чимось спровоковані, чимось змотивовані, якимось глибокими переконаннями. Ці люди – підтвердження тяглості певної їдеї, певної цінності української історії, української культури та духу. І всі ці хлопці, які виконали свій чин,  отримали вироки за це. Без цієї естафети, яку вони прийняли в 70-х роках, не було б і 90-х років. Для мене Володимир Мармус взірець такого патріархального уявлення про українське буття. Це лідер, який не розкидається словами. Він зважує кожне своє слово, відчуває його цінність і вкладає в ці слова певний зміст. Це є наслідок виховання та перебування в певному середовищі. І тому невипадково, що він прийняв і продовжує цю естафету, і в Гельсінській спілці і у відродженні української державності. Люди цієї генерації були в меншості, як завжди. Але вони вчинили свій чин сформований їхнім уявленням, світоглядом та баченням. Вони, можливо, і не усвідомлювали тоді, яке велике значення буде в їхніх діях. Тому для мене люди такої категорії, як Володимир Мармус, це люди великої честі, високого духу та великого сумління. Мені здається, що на таких людях тримається світ. Це абсолютна меншість, їх дуже мало. Можливо так і має бути. Є загальна маса, а є кістки, на яких усе тримається. Тому для мене Володимир – людина своєї епохи і людина, яка змогла.»

Ігор Войцехівський: «Володимир Мармус — приклад незламності духу, борець за волю та незалежність, Справжній.»

Тетяна Галицька: «Володимир Мармус – це та людина з якої потрібно брати приклад, бути сміливим, відстоювати свою позицію, та незважаючи на труднощі йти до своєї цілі. Для теперішнього покоління, він є взірцем незламного духу.»

Сергій Гусак: «Володимир Мармус є еталоном справжнього українця, який не побоявся бути патріотом живучи у такому комуністичному суспільстві, показав своє я та підняв українські  прапори зі своїми побратимами. Його син, Василь Мармус, є Героєм, який взяв приклад зі свого батька та поклав своє життя на алтар Батьківщини.»

Ганна Маснік: «Володимир Мармус – Борець за правду! Взірець незламності та сили духу! Бажаю йому і всім нам перемоги!»

Вікторія Мармус: «Для мене Володимир Мармус – уособлення боротьби, незламності духу та жертовності. Його любов до України надихає та захоплює. Герой… батько Героя… Нехай Господь благословить нас на якнайшвидшу Перемогу, щоб наша Україна стала такою, про яку мріє і бореться своє ціле життя Володимир Мармус, за яку загинув його син і яку боронять зараз наші захисники і захисниці. Слава Україні!»

Микола Мармус: «Як то тяжко про брата сказати. Але він добрий, чуйний, колись був дуже сором’язливий і зараз трошки такий. Характер має твердий. Якщо він щось собі задумав, то обов’язково того доб’ється. Любимим родичами був, любили його. Нас було четверо братів і сестра. То ми всі такі дружні були. Любили і поважали один одного. А зараз лишилися я з братом і сестра. Дітей любив своїх, особливо Василька. Бажаю брату здоров’я, щастя і він задумав ще книгу. Щоб він її видав. Щоб ще прожив трохи, бо має внуку, яку дуже любить. Всього найкращого.»

Андрэй Мядзведзеў: «Кілька місяців тому мав честь познайомитися з паном Володимиром Мармусом та дізнатися про те, що він та його друзі зробили в 70-их роках минулого століття. Розумію, що для українців це вже історія. Декому навіть важко уявити, як можно ув’язнити молодих хлопців у табори в Сибір за те, що вони повісили в місті свої національні прапори та розказали людям правдиву історію. А для нас – білорусів – це те, що ми проживаємо в цей час. Ув’язнення та тортури навіть за одяг в білих та червоних кольорах – кольорах нашого національного прапора. Ув’язнення та тортури за аватарку в соцмережах мережах з нашим прапором. А вже дописи за нашу мову, за нашу національну гідність – це влада лукашенка взагалі вважає екстремізмом та тероризмом і карає за це особливо жорстко. Тому я дуже глибоко розумію, чого коштувало те, що здійснили ці молоді хлопці під час радянського “застою”, наскільки вони були рішучі та як вони любили свою Батьківщину, свою Україну, яку хотіли бачити вільною та насправді українською. Ми про це мріємо і боремося, а українці вже мають свою вільну державу. На жаль, наразі підступний ворог зі сходу намагається знову загарбати її, відібрати її у українців. І зараз ми змагаємося проти цього ворога спільно. Бо маємо надію на те, що, якщо Україна переможе – це відчинить і нам вікно можливостей для звільнення нашої держави від російських ставлеників. І приклад братів Мармусів та їх друзів – це найкращий зразок боротьби для нас. Бажаю пану Володимиру довгих років життя на користь молодих поколінь, яким він показує, що те, що цим люди вибороли, молодь має зберегти та примножити. Слава Україні!»

Любисток Плішка-Повчок: «Пан Володимир Мармус, добрий приятель, друг і порадник мого покійного батька. Маю зворушливі спогади з свого дитинства, бо зростала в атмосфері любові до України, вивченні і дослідництві її правдивої історії. Пригадую, коли дорослі спілкувалися між собою, а ми, вже не зовсім діти і ще не дорослі, намагалися хоч краєм вуха підслухати ті таємні і такі цікаві для нас, розмови дорослих. Це був час вже після повернення з заслань нашої росохацької групи. Хлопців засудили, коли я тільки народилася, а повертатися з заслань вони почали, коли я вже була підлітком. Але товариші і на далі продовжували зустрічатися, і не боялися говорити про наболіле, про проблеми часів застою, про нищення прав і свобод, про тотальне знецінення людини, як особистості в реаліях тодішнього режиму. Це стало фундаментом становлення мене як особистості, моєї національної свідомості, любові до своєї Батьківщини. За що маю велику повагу, пошану і любов до пана Володимира, його брата – дядька Миколи, їх товаришів. Маю велику подяку за вклад в нашу незалежність, за правильне і патріотичне виховання нашого покоління. Дякую уклінно за сина Героя – посмертно. Многая літа, Вам, пане Володимире. Будьте нам і Україні ще довго.»

Василь Ханас: «Володимир  Мармус – великий патріот України, завдяки якому ми вільно можемо піднімати синьо-жовтий стяг у наших містах та селах. Не перейматися за репресії оскільки це пройшов він та його побратими. Нажаль це не всю ціну, яку він заплатив за нашу з вами свободу. Його син, Весиль загинув на російсько-українській війні. Достойний син свого батька! Тому зробіть подарунок (набагато краще, щоб це були просто вітання та побажання здоров’я), проголосуйте за петицію про присвоєння Героя України посмертно його сину…

https://petition.president.gov.ua/petition/220094…»

Володимир Ханас: «Він – реально світова легенда, герой українського спротиву нелюдській машині і, водночас,  беззахисне дитя, коли питання стосується обкладинки його книжки. Що його характеризує в першу чергу? Вміння любити і прощати, вміння ненавидіти і терпіти. Вміння боротися і тримати стрій. Вміння бути людиною з якою відчуваєш себе своїм цілодобово і круглорічно. Як учень, як син, як брат. Вміння бути героєм і побратимом. Вміння бути людиною і навчати інших своїм прикладом.»

Володимир Шматько: «Зараз в такий складний час ми особливо почали цінувати таких героїв, які за те, щоб Україна стала незалежною робили певні кроки, дії. В результаті отримали тюрму, заслання. Так звучить просто, здається, «тюрма». Це багато років життя, це 10 років неволі. Тому для мене Володимир Мармус, як справжня незламна людина. Він дуже скромний, дуже спокійний і дуже відповідальний. Окрема історія про те що, на жаль, він втратив сина Василя. Це важко описати. Я дуже уважно спостерігав за Володимиром Мармусом під час похорону і під час відкриття пам’ятної дошки на нашій мистецькій музичній школі вже імені Василя Мармуса. Як він слухає промови. Як він сильно себе тримає. Взагалі його пояснення, про те, що син загинув за Україну. Це настільки для нього велика трагедія, але настільки він сильно себе тримає. Він, з однієї сторони, розуміє і він навіть про це говорив, що щоб була Україна, повинна проливатися кров найкращих. Вільну Україну здобувають у боротьбі. Він, в якісь мірі, пишається своїм сином, хоча він втратив найдорожче. Така трагедія для родини. Сидівши в тюрмі, в засланні, втративши сина на війні – він продовжує жити. І ювілей Володимира Мармуса для нашої Чортківської громади – це насправді велика подія. Ми маємо живу легенду. Тим паче, він видав книгу про рідне село Росохач, про тих людей, що походять, про відомих людей. Це хороша історія, як в такому дорослому віці продовжувати щось робити для країни. Не говорити, вдягати вишиванку та приходити до пам’ятника. А продовжувати попри всі складнощі, втративши сина, маючи заслання, продовжувати створювати. Воломир Мармус – людина, яка створює, щоб ми могли щось передати наступним поколінням. Тому я щиро пишаюся, що я знаю цю людину, що я можу потиснути йому руку. Що він є таким ідейним нашим прикладом, як потрібно любити людей, любити Україну, любити Бога. Бажаю, щоб Господь Бог чув його молитви. Щоб ту справу, яку він почав багато років тому, було кому продовжувати. А сьогодні його справу продовжують люди на фронті. Щоб його син з неба одобряв батька та матір, і щоб донька Василя була втіхою для нього. Пишаюся і радію, що маю можливість це сказати.»

Фото Максим Огородник